Усі надмірні плани хлібозаготівель виконували злочинні функції, але лише хлібозаготівельні плани 1932 і 1933 рр. стали планами геноцидного винищення українського селянства.
У 1926 р. останньому році вільних продаж-закупівель сільськогосподарської продукції держава заготувала в Україні 3,3 млн. т зерна. Після запровадження централізованого і керованого з Москви планування хлібозаготівель квота для України на 1928 р. становила 4,4 млн. т зерна, а для всього Союзу 10,5 млн. т. Планові квоти хлібозаготівель 1930 р. було збільшено майже вдвічі: для України вони становили 7,7 млн. т, а для всього Союзу 20 млн. т.
Радикальне підвищення квот хлібопоставок відбулося в умовах, коли внаслідок політики розкуркулення і насильницької колективізації стару традиційну систему землеробства було зруйновано, а нової ще не було створено. Першого колгоспного року Україна виконала хлібозаготівельний план завдяки сприятливим погодним
умовам у 1930 р. і надзвичайно високому врожаю, який сягнув 23 млн. т зерна. Втім, виконання плану супроводжувалося великими втратами зерна, а головне селян було позбавлено звичайних запасів, які традиційно робилися ними для забезпечення своєї життєдіяльності.
Ігноруючи потреби селян, кремлівське керівництво, хибно переконане, що успішна реалізація плану хлібозаготівель у 1930 р. була досягнута завдяки «перевагам колгоспного ладу», затвердило новий надмірний план хлібозаготівель і на наступний, 1931 р. Відповідно до цього плану, Україна мала знову поставити 7,7 млн. т зерна, а решта республік Союзу 21,4 млн. т.
Виконання в Україні хлібозаготівельного плану 1931 року відбувалося з великим напруженням і супроводжувалося вилученням максимально можливих обсягів збіжжя як у колгоспів, так і в одноосібників, оскільки врожай зернових був значно нижчим за торішній і становив 18,3 млн. т.
Україна не виконала повністю плану хлібозаготівель (замість запланованих 7,7 млн. т зерна було зібрано 7 млн. т), але з села знову було вивезено великі обсяги збіжжя, внаслідок чого вже у 1931 р. в багатьох місцевостях України через нестачу харчів почалося голодування і були навіть випадки голоду.
У звіті секретно-політичного відділу ОГПУ, що стосувався кінця 1931 р. початку 1932 р., констатувалося таке: «В низці населених пунктів (Харківської, Київської, Одеської, Дніпропетровської, Вінницької областей) УСРР спостерігаються продускладнення та випадки голодування колгоспних сімейств». У тогочасних офіційних документах немає згадок про голод. Натомість використовуються евфемізми «продускладнення» та «голодування».
Плануючи і здійснюючи хлібозаготівлі 19301931 рр., більшовицьке керівництво, найвірогідніше, ще не мало наміру влаштувати голод. Його мета полягала тоді не у знищенні українських селян та селян в інших регіонах СРСР, а у накопиченні великих централізованих запасів збіжжя й інших сільгосппродуктів, необхідних для отримання валютних надходжень і використання їх для індустріалізації СРСР, створення потужного військово-промислового комплексу, модернізації і озброєння Червоної Армії як знаряддя майбутніх «визвольних походів» та силового поширення комунізму в світі.
Голодування і голод, перші ознаки якого зявилися ще наприкінці 1931 р. і який став поширюватись в Україні та інших регіонах СРСР на початку 1932 р., слід кваліфікувати як результат злочинної недбалості комуністичного керівництва. Його дії мали ознаки цього злочину, оскільки воно могло і мусило передбачати небезпечні наслідки реалізації надмірних планів хлібозаготівель.
Водночас не викликає сумніву той факт, що більшовицьке керівництво не могло не усвідомлювати: систематичне продовження свавільної грабіжницької практики хлібозаготівель через запровадження таких планів викличе широкомасштабний голод і прирече мільйони селян на голодну смерть.
Порівняно з 19301931 рр. хлібозаготівельні плани для України на 1932 і 1933 рр. передбачали трохи нижчу квоту поставок 5,8 млн. т щорічно. Проте вони виявилися непосильними, оскільки в попередні роки потенціал села було істотно підірвано. Їхнє затвердження стало рівнозначним затвердженню планів винищення українських селян.
Отже, початком спланованого сталінським режимом Голодомору в Україні слід вважати початок реалізації плану хлібозаготівель на 1932 р. У світлі викладеного помилковим є твердження, що Голодомор, який набув ознак геноциду, розпочався в Україні в 1933 р. Очевидно, підставою для подібного висновку є презумпція наявності певного кількісного порогу числа жертв геноциду. Така презумпція хибна, оскільки Конвенція 1948 р. не визначає кількісних параметрів злочину. Адже гіпотетично неважко уявити випадки, коли кількість жертв геноциду може бути досить обмеженою й налічувати навіть не тисячі, а сотні людей, наприклад при знищенні невеликого племені або народності.
Убивство голодом відбувалося в Україні й на Кубані як до 1933 р., так і в 1933 році. Різниця полягає лише в масштабах злочину. Якщо протягом 1932 р. голодом було замордовано сотні тисяч людей, то в 1933 р. лік ішов на мільйони. Однак і в 1932-му і в 1933 р. в Україні й на Кубані, на відміну від інших регіонів СРСР, де від голоду також загинуло чимало людей, голод був актом геноциду, оскільки він був навмисне спрямований проти української нації як такої.