Таке ставлення антантських політиків
до України почало викликати серед українського громадянства незадоволення, а то й обурення. Одначе наслідки нереальної політики Антанти незабаром відчула не тільки Українська Армія, але й сама десантна Армія Антанти.
У кінці березня 1919 року переважаючі сили Червоної Армії притиснули ліве крило і центр Української Армії до старого кордону з Австрією. Праве крило армії, що знаходилась в районі Умані в складі до 10 000 багнетів, було відрізане від центру армії, але вперто трималося в цьому районі, недивлячись на енергійні атаки червоних.
Присутність Запорозького корпусу в районі Умані відтягнула всі сили катеринославської групи Червоної Армії на боротьбу з ним від одеського напрямку, але вже 1 квітня Запорозький корпус, майже оточений з півдня і знесилений у нерівній боротьбі, примушений був відступати до Дністра, в район Тирасполя. З відступом Запорозького корпусу відкривався шлях Червоній Армії на Одесу. Після жорстокого бою частини Червоної Армії захоплюють Миколаїв та Херсон, примушуючи грецьку дивізію в безладді відступити та сісти на пароплави. Український повстанський відділ під проводом отамана Григор'єва, що оперував в районі Єлисаветграда-Вознесенська в складі 5000-6000 багнетів, під впливом тамтешньої ситуації перейшов на бік більшовиків і атакував Одесу, яку потім і зайняв. Французькі війська після короткого бою поспішно сіли на пароплави та відпливли до Царгорода. Під впливом комуністичної агітації у французькому флоті вибухли заколоти, а на броненосці Мірабо команда підняла червоний прапор.
Такі сумні результати мала політика Антанти стосовно України.
Запорозький корпус, зосередившись у районі Тирасполя, з дозволу військових кіл Антанти перейшов на територію Румунії 4 квітня 1919 року. Згідно з умовою з румунською владою Запорозький корпус мусив здати зброю, все майно, яке румуни мали йому повернути після переїзду через території Румунії в Галичину. Дійсно, румунська влада перевезла Запорозький корпус до Галичини, в район Заліщики, але зброї та військового майна не повернула. Військове майно складалося з 140 ешелонів: 15 000 рушниць, 80 гармат різного калібру, до 700 кулеметів, 7 000 000 рушничних набоїв, 34 000 гарматних, 2500 ручних гранат та величезної кількості всілякого спорядження.
Розділ 13 У кліщах між арміями Польською і Червоною. Причина наших невдач. Переорганізація армії
Проти поляків: від Луцька до Сокаля. Далі на південь ішов фронт Галицької Армії.
Червона Армія, вийшовши на Збруч, лінію колишнього кордону з Австрією, зупинила свій рух. Її сили були зосереджені в трьох групах на східному березі Збруча: 1 Кам'янецька, проти Скали, 2 в Гусятині, 3 у Волочиську.
На західному березі Збруча проти цих груп стояли такі українські частини: 1 в районі Скали 3 стрілецька дивізія. 2 проти Гусятина піхотний відділ, зміцнений кількома сотнями частин Галицької Армії. З проти Волочиська невеликий відділ, який складався з різних частин, що відійшли після боїв із району Проскурова.
Від Волочиська до Заславля на фронті були невеликі відділи повстанців.
У районі Шепетівка Рівне Крем'янець Броди, на лівому крилі Української Армії, було зосереджено решту сил її, що складались із двох дивізій корпусу Січових Стрільців і з решти військ північного фронту загальною кількістю до 8000-9000 багнетів.
Крім цього, на фронті проти поляків від Сокаля Луцька далі на північ стояла Холмська група в складі 5000-6000 багнетів при 1518 гарматах.
Оскільки Червона Армія додержувалася пасивної тактики на фронті по Збручу, обмежуючи свої дії боями місцевого значення, то бої на лівому крилі Української Армії були дуже запеклими. Червона Армія натискала міцними ударами один за другим, спрямованими проти українських частин, скупчених у районі Шепетівка Рівне Крем'янець. Українські частини несли великі втрати в людях, особливо в старшинах. Бракувало набоїв, які доводилося здобувати у ворога. Червоні переважаючими силами атакували рештки українських сил, намагаючись скоріше ліквідувати останній центр опору Української Армії. Ці нерівні бої точилися цілий місяць безперестанку. Крок за кроком українські війська примушені були відходити на лінію Броди Крем'янець Дубно Рівне. Червона Армія захопила Крем'янець, але контратакою її відкинуто
на схід від цього міста.
У середині травня 1919 року становище українських військ ще більше ускладнилось у зв'язку з наступом польських військ. У районі Володимир-Волинський Ковель зосереджувалися прибулі з Франції війська генерала Галера в силі двох піших дивізій, одної бригади кінноти та достатньої кількості артилерії. 15 травня польські війська перейшли в наступ, маючи головний напрямок на Луцьк, який і зайняли 16 травня. Холмська група українських військ, утративши до половини свого складу і більшість артилерії, відступила на схід. Червоні безупинно наносили удари зі сходу, а поляки тиснули з заходу, посуваючись на Рівне і Броди.
Український Уряд і штаб армії примушені були покинути Броди та переїхати в Тернопіль. Усі українські сили лівого крила, що фактично були вже оточені, зосереджувалися вздовж залізничної колії Броди Здолбуново.