32
33
34
35
одного із задньої пари, що роз'єднується, перебігаючи наперед. // Джгут різновид гри в карти. Того, хто програв, б'ють джгутом (скрученим рушником) по долоні. Скажімо, скільки лишилося після закінчення гри на руках карт у дурня, стільки раз його били джгутом по руці. В «джгута» грали і без карт. // Хлюст гра в карти. Взагалі хлюстом називається такий момент у грі, коли в одного чи кількох гравців на руках опиниться три карти однієї масті, або три козирі, або три валети, або три тузи. Чий хлюст старший визначають за старшинством карт, які його утворили. В пари неясно, яка гра в карти мається на увазі. Може, вдвох, один на один? // Візок поширена гра в карти, так звані «свої козирі». Назва пішла від того, що тому, хто програв, дістається велика купа карт «хоч возом вивозь» (див.: К. с. 1887. Т. 18. Кн. 6-7. С. 463-471). // Дамки шашки. Закрита під кінець гри шашками противника, шашка переможеного вважається соромом для нього («Чорт мав порожнього кута»). // 36 37-ма «ігрові» строфи. У перших виданнях «Енеїди» кожна строфа складалася з 20 рядків, потім сам Котляревський розбив двадцятирядкові строфи на дві десятирядкові. Тому тісна смислова єдність двох сусідніх строф у «Енеїді» спостерігається часто. Ігри не бенкет, де важко подати наїдки й напої з урахуванням забаганок кожного з присутніх окремо, і не обряд, де теж передбачені обов'язкові для всіх ритуальні дійства. Грають «хто як і в віщо захотів». // Сцени бенкетування троянців у Дідони не раз перегукуються з травестіями «мандрованих дяків» «Пісня світська» та «Великодна вірша», де фігурують біблійні персонажі, переодягнені в український одяг і наділені рисами українських селян. У «Великодній вірші» «Давид гуслі підстроїв, козацької як дернув», з присутніх «всяк собі пару прибрав» і всі пішли у танець: // Перше навприсядки брали, // Потім били трепака, // А дівчата забивали // Підківками гоцака. // Як же взяли молодиці // По-своєму бушувать, // Аж погубили спідниці, // Так взяло їх розбирать». // Тут же «парубки в м'яча гуляли, деякії ж у жгута; дівки пісеньки співали; малі ж діти у кота; хто хотів навбитки бився» (Історія української літератури: У 8 т. К., 1967. Т. 2. С. 57). // В «ігрових» строфах новаторська риса «Енеїди» порівняно з віршами-травестіями полягає в тому, що з ряду ігор обособлено взятий «панас». Він служить зближенню Енея з Дідоною, рухає сюжет. Пара на довший час, мов прожектором, вихоплена з маси. Індивідуалізації героїв у сучасному розумінні ще немає, але є типи, на розвитку стосунків яких тримається сюжет. У травестіях попередників Котляревського гри чи танцю, взятих з виразною метою характеристики окремих персонажів, вказати не можемо.
36
37
38
39
Котляревський: Життя і творчість. К., 1981. С. 104-105).
40
41
42
43
44
45
46
47
48
49
Інший характер мають строфи 56-57. Вони становлять внутрішньо завершену мовно-художню цілісність. Дідона лає зрадливого коханця згідно з устояними фольклорними канонами. Довгий монолог Дідони завершує лайка-заклинання, лайка ритуальне дійство. Виказавши все Енеєві, Дідона доступним їй способом творить над ним суд і кару. Перші чотири рядки 56-ї строфи тринадцять лайливих слів. Один період, розділений на два речення тільки тому, що треба перевести дух. Тринадцять лайливих слів-ударів. Після них, розпаливши себе, молодиця переходить до словесної розправи. Словесно відтворені етапи розправи: ляпас і дряпання нігтями по обличчю. // У 57-й строфі від знищеного і розвінчаного Енея Дідона переходить до його братії. Тут уже не викриття, а лайка-заклинання, які, за виразом Олександра Потебні, є вивітреними язичницькими молитвами. Дідона накликає на троянців усі біди й нещастя, серед яких найстрашніше «на чистому щоб поколіли», тобто вмерли наглою смертю. Несподівана, раптова смерть, без сповіді і причастя ганебна. Тому воїни перед боєм відправляли відповідні ритуали, несподівано опиняючись в смертельно небезпечному становищі, сповідалися і просили прощення один у одного. В поезії Шевченка: «Ой пішла я у яр за водою» дівчина заклинає зрадливого коханого: // Побий тебе сила божа // На наглій дорозі.
50
51
52
53
54
55
56
57
58
59
збираючись на війну з рутульцями, готує військо царя Латина, на першому місці сало і пшоно (IV, 98). З салом пов'язана велика кількість народних приказок, оповідань, анекдотів. Напр.: «Ой якби-то було так, щоб я царем стався сало б їв, з салом спав, салом би вкривався». Ковбаса традиційний спосіб її приготування: «Свиняче м'ясо з салом порізати на шматочки, посипати сіллю, перцем і цим фаршем наповнити вимиті свинячі кишки, спекти в звичайній печі, а перед подачею на стіл піджарити» (Маркевич. С. 155). // Решето господарська річ для просівання чого-небудь. До дерев'яного круглого обода знизу кріпиться сітка, через яку просіюють (зерно, крупу). Те ж, що й сито, тільки в останнього густіша сітка (для борошна, товченої макухи та ін.). Решето чи щось інше, використовуване як хлібниця, ставили обов'язково посередині стола, щоб гостям було зручно брати нарізаний хліб. Хліб усьому голова, споконвічна пошана до «святого хліба» глибоко коріниться в народній свідомості. Хлібина на покритому скатертиною столі неодмінний атрибут патріархальної хати, надто в святковий час.