60
61
62
63
64
65
борщ займає, можна сказати, чільне місце у фольклорі. Нар.: Добрий борщик, та малий горщик. Старий стару хвалить, що добрий борщ варить (Номис. С. 92, 173). Менше від борщу, хоч зовсім не набагато, варять юшки (п'ять казанів проти шести дивовижно витримана загальна співрозмірність між собою найбільш поширених страв, кількість визначає і питому вагу в порівнянні з іншими стравами). // Юшка, так само як і галушки, страва загалом на сніданок та вечерю. Треба зауважити, що під «юшкою» часто розуміли бідняцьку, убогу страву. Іван Вишенський, картаючи черевоугодників-єпископів, докоряє їм бідняками, які «юшечку хлебчуть». Звідси нар.: Перебиватися з юшки на воду. М'ясом хвалиться, а воно і юшки не було (Номис. С. 51). Тому, коли юшка не бідняцька, як правило, це підкреслюється. У коментованій строфі Іван Котляревський зазначає, що в усі казани спочатку поклали варити м'ясо отже, обід багатий. Галушки давніші способи приготування: «Взяти гречаного борошна, підбити на воді досить густо, кидати ложкою у киплячу чи посолену воду, півгодини покип'ятити, покласти олії або масла чи засмажити салом з цибулею і подавати» (Маркевич. С. 152). // Приєднана в кінці строфи до звичайних на поминках страв «тьма» варених баранів, «курей, гусей, качок печених» гротеск, очевидне для сучасників Івана Котляревського поєднання несумісного. З другого боку, обкладені горами печені демократичні вагани з борщем на місці. Вони співзвучні стилеві поеми, уже готують переростання в наступних строфах поминок у п'яне гульбище.
66
67
68
69
70
тільки Еней безтурботний гульвіса, яким він змальований у перших частинах поеми. Досить порівняти поминки Анхіза в другій частині і зображення поховання та поминок убитих воїнів у шостій (строфи 87-93), де Еней виступає як розважний і мудрий ватажок, а троянці свідомими свого обов'язку мужніми воїнами, щоб побачити, якої значної еволюції зазнав задум «Енеїди» в тривалому процесі її написання.
71
72
73
74
75
76
77
78
уявлень про рай, де вічно блаженствують обіч вседержителя та святих праведники. Виникає мотив, який І. Котляревський широко розгорне далі в картинах відвідання Енеєм раю (III, 116-125). І тут, і там райські наїдки головним чином дитячі ласощі, тільки в третій частині вони названі повніше.
79
80
81
82
83
84
85
86
87
88
89
90
небожительки «на хмарі» (V, 43). На початку шостої частини постає в образі бідової маркитанки (VI, 6). Дослідник «Енеїди» Ієремія Айзеншток слушно підкреслював: «Цілком очевидно, що цей образ творився в кожному окремому випадку самостійно, не оглядаючись на інші згадки про нього в поемі. Будь-яка згадка про Венеру в поемі має ряд конкретних живих побутових деталей, але ці окремі деталі живуть розрізнено, кожна сама по собі, вони не мають найменших претензій дати в своїй цілості якийсь єдиний, цільний образ, тим більше образ типовий» (Котляревский Й. Сочинения. М., 1969. С. 26). Те саме стосується образа Енея, інших персонажів поеми. Еней втілює в собі окремі риси українського національного характеру, зокрема відчайдушного, щирого в дружбі і грізного в бою козака-запорожця, але він не має сугубо індивідуальних, тільки йому притаманних рис. У кожній ролі (женихання з Дідоною, поминки по Анхізові, мандрівка в пекло, гостювання у Латина і т. д.) він живе обособлено, про якийсь суцільний характер, тим більше поданий у розвитку, говорити не доводиться. // Зумовлена загальним історико-літературним розвитком відмінність між Енеєм перших і останніх частин поеми то вже зовсім інша річ.
91
92
93
94
95
96
97
98
99
100
101
102
нечистою силою, відводити відьомські чари. В «Конотопській відьмі» Г. Квітки-Основ'яненка «стар чоловік і непевний» Демко Швандюра «знімає чари» відьми Явдохи Зубихи, яка зробила так, що замість неї козаки «прєхваброї сотні конотопської» порють різками на виду у всієї громади вербову колоду. // Упир і знахур ворожить у Котляревського упир жива людина, яка знається з потусторонніми силами. // І добре знав греблі гатить в народних уявленнях чоловік, який добре знався на водяних млинах, греблях, знахар, ворожбит, в усякому разі дружній з ними. Він знає замовляння на випадок різних стихійних лих, уміє ладити з водяником (дядько Лев у «Лісовій пісні» Лесі Українки), щоб той постійно давав потрібну кількість води, особливо коли багато завозу, щоб не проривала вода греблі, не знесла млина під час повені; мусив знати ще багато інших тонкощів мірошницької справи. Гребля, вода, надто болото місце, де любить оселятися нечиста сила. Нар: // Нехай тебе ті кохають, // Що в болоті грають. // Нехай тебе ті любують, // Що греблі руйнують.
103
104
105
106
107
108
109
110
111
червні 1775 р. Запорізької Січі були утворені ще два пікінерські полки. Пікінери були позбавлені козацьких привілеїв, мусили відбувати військову службу і разом з тим сплачувати податки, виконувати державні повинності. Особливо постраждав від Пікінерії Полтавський полк. У 1769 р. вибухнуло повстання двох пікінерських полків Дніпровського і Донецького на півдні Полтавщини (на території нинішніх Кобеляцького та Нехворощанського районів), яке було жорстоко придушене. // Як мандровав козак всю ніч сюди за змістом найбільше підходить пісня «Добрий вечір тобі, зелена діброво!» Крім тематичної ознаки, тут треба пам'ятати й про винятково високий естетичний смак І. Котляревського знову конкретна вказівка на пісню дивовижної поетичної сили і глибини. // Полтавську славили шведчину теж надто загальна вказівка і якусь певну пісню назвати неможливо. Йдеться, звичайно, про кампанію 1708-1709 років і Полтавську битву. // І неня як свою дитину 3 двора провадила в поход мотив проводів матір'ю сина дуже поширений в українських народних піснях і на якусь певну пісню вказати важко. // Як під Бендер'ю воювали, Без галушок як помирали, Колись як був голодний год можливо, в останньому рядку І. Котляревський мав на увазі якусь невідому нам пісню про голодовку в неурожайний рік, нерідке явище в усі давні, та й не такі давні часи. Одначе дослідники «Енеїди» згадку про воєнні дії під Бендерами і «голодний год» пов'язують з конкретним епізодом однієї з російсько-турецьких воєн. У 1789 р. російські війська під командуванням князя Г. О. Потьомкіна вели тривалу облогу турецької фортеці Бендери (нині місто Молдавської РСР, районний центр), яка закінчилася капітуляцією її гарнізону. Фаворит Катерини II бездарний воєначальник Потьомкін не дбав належним чином про постачання військ. Нестача провіанту, осінні холоди призвели до голоду, поширення епідемій. Подібні явища спостерігалися не тільки під Бендерами, а й під Очаковом, іншими фортецями, в інших епізодах численних російсько-турецьких війн протягом XVIII початку XIX ст. Нар.: Бендерська чума. Добувсь, як під Очаковим (Номис. С. 37). Не знав автор «Енеїди», коли писав ці рядки, що йому як учаснику походу проти Туреччини 1806 р. в чині штабс-капітана Сіверського драгунського полку доведеться воювати «під Бендер'ю».