26
руського народу на Подолії, Україні і в Малоросії. К., 1885. С. 128). // Зуб танок, який танцювали під сопілку. Один з різновидів сопілки називається «зубівка». // Дудка, інакше «дуда», «коза», «волинка» музичний інструмент, що складається з шкіряного міха і вставлених у нього двох, інколи трьох трубок. На одній, як на сопілці, грають мелодію, інші дають фон, незмінний тон (див. також коментар: І, 37). // По балках танцю чи пісні під такою назвою виявити не вдалося. В перших двох виданнях «Енеїди», здійснених без участі Котляревського, було: «Ой, ненько, на цимбалах грали». // Санжарівка темпераментний розгульний танець. Приспівки до «санжарівки»: // Ішли дівки з Санжарівки, // А за ними два парубки; // А собаки з маківок, // Гав-гав на дівок. // Ой дівчина кумина // Поїхала до млина. // Зачепила в сухий пень // Та й стояла цілий день. // Продай, мамо, дві корови, // Купи мені чорні брови, // На колодці стояти // Та на хлопців моргати. // Чом, чом боса ходиш? // Чому чобіт не заробиш? // Ой не жалуй дурнички, // Купи нові черевички! // (Закревский Н. Старосветский бандуриста. М., 1860. Кн. 1. С. 75). // У чотирьох «граючих» рядках 28-ї строфи першої частини «Енеїди» блискуче виявився дивовижний музикальний слух Котляревського (він грав на скрипці). Спробуємо проаналізувати звукову інструментовку рядків. Тут необхідне вдумливе вчитування в текст, вслухування в мелодію і наростаючий темп. // «Бандура горлиці бриньчала» чуються перебори струн бандури в помірному темпі. «Сопілка зуба затинала» прискорення темпу і підвищення тону; після двох «бринь» попереднього рядка (причому перше тихіше «ба», друге голосніше «бринь») три такти сопілки, кожний голосніший попереднього: «со» (глухий приголосний і голосний), «зу» (дзвінкий приголосний і низький, приглушений голосний), «за» (той же дзвінкий приголосний, але вже в парі з високим голосним). «А дудка грала по балках» вступає інструмент, голосніший, ніж два попередніх, з іншим забарвленням тембру, росте темп: після «ду-ду» ідуть варіації. // «Санжарівки на скрипці грали» дальше підвищення темпу і тону. Завдяки нагромадженню дзвінких приголосних та свистячих рядок немов зіграний на скрипці. Вслухаймося у вступні акорди: «с», «н», «ж» на два такти «ду-ду» три перебори пальців скрипаля, три порухи смичка. Звернімо увагу на те, що інструменти починають звучати у певній наступності. Першою порівняно неголосна бандура, за нею голосніша сопілка, потім ще голосніша дудка. І нарешті всіх покриває цариця музики скрипка. Народним танцям властивий органічний синкретизм, єдність ритму танцю, музики, співу. Пісня для танцю втілює його ритм і дух, без нього вона, як і без мелодії, за висловом Лесі Українки, «тільки наполовину жива». Одяг, в якому виходять на круг, а особливо взуття («Дам лиха закаблукам, Закаблукам лиха дам! Дам лиха закаблукам, Дістанеться й передам») часто фігурують в піснях до танцю, і не просто так, до слова, а тому, що вони є неабиякою складовою частиною святкового дійства. Демонструють не тільки силу і вправність у танці, а й одяг, убори. Недарма дробушкам, чоботам і свиткам присвячений окремий рядок коментованої строфи. // Дробушка жіноча картата плахта, вважалася особливо нарядною. Плахта верхній одяг типу спідниці, зроблений із двох, зшитих до половини кусків картатої шерстяної тканини. Святкове вбрання. З народної пісні: // Вийди, вийди, молодице, з відром по водицю, // Нехай же я подивлюся на плахту-дрібницю. // (Собрание русских народних песен с их голосами. СПб, 1805. С. 182).
27
пару, заглядають їй в очі, викликаючи на круг. Чому в танець з Енеєм іде не Дідона, а її молодша сестра, дівка Ганна? Тому що молодицям та ще вдовам не годилося танцювати разом з дівчатами та парубками, тим більше не годилося вдові з першого знайомства припрошувати до танцю парубка. Прийнято, розпочавши, танцювати до тих пір, поки грають музики. Вийти з танцю раніше, особливо парубкові, означало показати слабість. Хто доведе свою пару до найбільшої втоми той кращий танцюрист (див.: К. с. 1898. Т. 61. Кн. 4. С. 10 другої пагінації).
28
29
30
31
панства і заможного козацтва. Висока шапка з парчі або бархату з хутряним ободком. Формою нагадувала кораблик, звідси й назва. Верх круглий, з дорогоцінної тканини, інколи винизаний жемчугом і дорогоцінним камінням, над лобом викроєний гострим кінцем уверх (як ніс корабля), вуха залишалися відкритими. Ободок завжди з чорного матеріалу, потилицю прикривав округло викроєний чорний клапан. // І начепила ланцюжок одягла прикрасу на шию. // Та і запаски не забула Дідона одягла не таку запаску, яка була на її молодшій сестрі Ганні минулого дня. Знали ще запаску у вигляді полотняного білого передника, яку носили поверх спідниці заміжні, взагалі більш поважного віку жінки. // З вибійки платок платок з вибитим на тканині візерунком, який наноситься вручну за допомогою різьбленої або набірної дерев'яної дошки. Платок, хустка важлива деталь святкового жіночого одягу. Хустка відігравала також велику роль у ритуалах, увійшла в обряди та повір'я. Заручена дівчина пов'язувала руку судженого хусткою, яка служила символом їхнього вічного союзу. В третій частині «Енеїди» серед грішників фігурують і ті, що в дівчат «з кишень платки тягли».