Очі всіх звернулися на отця Жоакіня, але він немов і справді куняв, глухий і байдужий до всього, що коло нього діялося.
Слухайте ж далі, продовжував оповідач. 3 Ріо падре Таньо поїхав до Сантосу і там зробив те саме...
Дивіться на нього! здивувався Пенеда.
Уперта бестія! вихопилося з відтінком захоплення в Масієла Базана, але він пригадав собі присутність священика і зараз же затулив уста долонею.
Гарно! гірко зітхнув де Лара. Отже в подяку за всі труди, за кров і самопосвяту для інтересів батьківщини маємо екскомунікацію? Гарно!
Ебано Перейра, видимо, тішився тим враженням, яке викликали його слова і на хвилину замовк. Потім заговорив знову:
Не є так зле, ні, друзі мої. Населення Сантосу зуміло- оборонити себе проти такої несправедливости. Люди обложили колегію єзуїтів і загрозили смертю вікарієві, коли він не відкличе екскомунікації.
Оце так! Оце по-моєму! крикнув Пенеда. І що? Відкликав?
Ні, не відкликав, відповів Ебано. Але це привело до того, що люди розгромили колегію, вигнали дев'ятьох єзуїтів геть, а тоді вдалися до інших чернечих орденів. Справа стала зовсім небезпечною, і нарешті екскомунікацію таки відкликано. В Сантосі тепер, як у пустелі; весь клер розбігся і провінція лишилася без духовної опіки, але це скоро наладнається...
А той падре Таньо? спитав Крістімо Алвес.
О, той хитра лисиця! Вислизнув якось з міста, допав до покладу корабля і відплив до Буенос-Айресу.
От шкода, що він до нас не заїхав! засміявся Франціско де Сілва. Ми б його тут... Франціско зробив вигляд, ніби двома пальцями лівої руки підіймає когось за комір, і тоді, розмахнувши правою рукою, дзвінко стрільнув пальцями над уявним караним.
Всі присутні розреготалися.
Дійсно, шкода, згодився Пенеда. Але, видно, преподобний отець Таньо стратив охоту до небезпечних забавок...
Мої панове, забрав голос грізний, густо зарослий
бородою Фернандес де Олівейра, мене тут усі знають, і, думаю, ніхто не посміє мені закинути, що я не шаную Церкви й духовенства. Але не зношу, коли преподобні отці втручаються у несвої справи. Сиділи б собі нищечком, молилися б Богу і навертали б дикунів на правдиву віру... Коли ж ні! і вони лізуть, куди їх не просять... Мало маємо клопотів з королівським урядом то ще й отці нам перешкоджають, ще й Апостольська Столиця скрізь пальці мачає. І доки ми будемо це терпіти?
Ну, заперечив де Лара, ми ще, хвалити Бога, тут у Паранаґві нічого особливого не терпимо. Але от що королівська столиця мусіла б більшу увагу звернути на оборону наших земель від усяких зайд це правда. Он голляндці нам уже відколи спокою не дають, десять років сидять у Пернамбуко, і ніяк не можна їх звідти викурити... І ця нещаслива остання битва... Скажи нам, шляхотний приятелю, звернувся він до Ебана, як там насправді було?
Це ти про маркіза де Маскараньяса? спитав Ебано.
Та про нього. Чи то правда, що він сидить у вязниці?
Правда: сидить у вязниці й чекає суду. Обвинувачують його у злегковаженні своєї місії, у страті людей і виряду*.
Та ви розказуйте від початку, шляхотний пане, попросив Крістімо Алвес. Ми ж тут у цій глушині ніколи нічого толком не знаємо.
Ет, махнув рукою Елеодоро, тут навіть розказувати соромно! Ви знаєте, що маркіза де Маскараньяса прислали сюди з подвійною метою: викинути голляндців з Пернамбуко, а потім зайняти пост головного губернатора. Він мав з собою фльоту в числі 80 кораблів і біля 10.000 людей. І коли б маркіз був розумною людиною він би відразу вдарив на Ресіфе і тим несподіваним наскоком голляндців вибив би. Але він, замість того, поїхав собі до Баії і взявся господарити. Хотілося йому, бачите, посмакувати усіми почестями і вигодами становища генерального губернатора. Поки він там собі одинадцять місяців бавився та розкошував, голляндці добре підготовилися й озброїлися. А тоді, коли де Маскараньяс врешті дістав охоту воювати дали йому такого чосу, що з 67-ти кораблів і 8.000 людей після остаточної морської баталії лишилося півтори тисячі недобитків, що висадилися з трудом на побережжі Баії, та одна бригантина, на якій ясновельможний маркіз загнався аж на Азорські острови від страху. Щастя ще, що не забрав зі собою усього, що йому дали в столиці: все ж таки тринадцять кораблів і трохи залоги уціліло... За це маркіза поставили під суд і увязнили, але нам від того, звичайно, ні трохи не легше...
Ходором заходили від обурення високі груди шляхтичів, заблищали злі вогні в очах, з охриплих горлянок почали вириватися зневажливі вигуки на адресу невдалого маркіза:
Півень самонадіяний!
Білоручка нездалий!
Королівський мазунчик!
І він мав би бути тут генеральним губернатором?! Не було нікого ліпшого в короні?
Хе-хе! їдко засміявся Пенеда. В короні уважають, що для нас ліпшого не треба... Наші землі це ж смітник, куди збувають зі столиці всякі покидьки...
Е-е, шановний пане, ви перебільшуєте, запротестував Елеодоро. Не можна сказати, що в Бразилію висилають самі покидьки. Часом висилають нам і дуже ділових людей. От хоч би й серед тих, що прибули з Маскараньясом, було багато справжніх героїв. На початку баталії наші били голляндців так, що аж мило було! Тільки пізніше вислід боротьби перерішили дуже несприятливі для нас, а вигідні для ворога, морські буревії. А наші люди гарно списалися нема що казати.