Пенеда почервонів і надувся зі злости:
Тим більша вина маркіза, коли він з такими відважними людьми програв битву! вихрипів він. Я просто божеволію, коли подумаю, що загинуло стільки війська, стільки кораблів і зброї, а у висліді голляндці святкують перемогу!
Ну, вони сумно святкують, якось багатозначно усміхнувся Ебано. Наш віце-король маркіз де Монталвон вислав у Ресіфе проти голляндців Генріка Діяса та Павла да Кунья з військом. Ті роблять з голляндцями остаточні порахунки: де лишень не пройдуть зі своїми відділами лишаються самі згарища і трупи...
Перше, ніж присутні вспіли висловити свої міркування на подані вістки, з куточка, де сидів мовчазний фрей Жоакінь, розлягся болісний стогін.
Боже, милостивий будь нам, грішним! повним скорботи голосом обізвався священик. «Згарища і трупи»! Які страшні речі оповідаєте ви, шляхетний пане!
Знаючи добре натуру свого капеляна, гості лишень мовчки перезирнулися між собою й поспускали очі, спешені* й похмурі. Але дон Елеодоро, здивований цим несподіваним втручанням, глянув на священика гордовито і глузливо відповів:
А так, так, отченьку: згарища і трупи. Війна це не жарт, і проти ворога ні кропило, ні проповіди не поможуть. Тут треба
таки вогню й заліза!
Мені здається, тихо сказав фрей Жоакінь, що насамперед скрізь і у всіх випадках треба памятати науку Христову...
Звичайно! з іронією підхопив гість. Треба полюбити ворогів своїх і подарувати, наприклад, голляндцям усе Пернамбуко, яке вони видерли нам, мов кусень з живого тіла. Так?
Даремне ви глузуєте, шляхетний пане, з гідністю і нескаламученим спокоєм відповів отець Жоакінь. Щоб дарувати щось треба мати на нього право власности. Не можна несвого ні дарувати, ні відбирати...
Он як! почервонів і розсердився зачеплений до живого дон Елеодоро. Несвого, кажете?! Хто ж інший може назвати цю землю своєю, як не ми?
Ті, у кого ми цю землю відібрали... з чемною усмішкою на устах легко хитнув головою священик.
Отче, ми відібрали цю землю у дикунства, варварства і канібалізму! почав гарячитися дон Елеодоро. Мій дід вісімдесят років тому назад обороняв цю землю від французів, мій батько народився тут, а в моїх жилах тече бразилійська кров!
Хоч дон Елеодоро старався говорити гордо йому не вистачило відваги признатися, що та «бразилійська кров» є сумішшю крови португальської з індіянською. Це був драстичний пункт, до якого дон Елеодоро Ебано Перейра дуже неохоче торкався, особливо в колі чистокровної європейської шляхти.
О, шляхотний пане, зійшов на одверту іронію фрей Жоакінь, ви висуваєте факти, проти яких неможливо сперечатися! Однак, дозволю собі спитати: в чиїх же інтересах діяв ваш достойний дід, вибираючись сюди на війну проти французів?
Мій дід діяв в інтересах Бога, батьківщини і народу! без надуми відрубав Елеодоро. А тепер, шановний отче, дозвольте і мені спитати: хто ж ви такий і чиї інтереси бороните?
Священик підвівся, твердою ходою перейшов кімнату і став лице-в-лице з Елеодором.
Я є чистокровним португальцем, мій пане! викарбував величаво. Я є одним з нащадків перших конкістадорів цього краю, який зі зневагою для Божого імени названо було чомусь «Землею Святого Хреста». Я народився і виховався в Португалії, я люблю свою вітчизну великою, незрадливою любовю. Але саме тому я вступив до лав Христових воїнів, щоб своєю працею, своєю посвятою, а, коли треба буде, то й кровю і життям, змити з неї ганьбу загарбництва. Я прийшов на цю землю для того, щоб у заміну за пограбоване добро, за невільництво й смерть, що їх принесли сюди мої предки, дати покривдженим якусь рекомпенсацію: служити словом Божої істини, проповіддю любови, добра і справедливости. Я хочу бодай трохи піднести з неслави честь мого народу і доказати на майбутнє, що ми не лишень брали й відбирали, але в заміну й давали щось. Тому я також можу сміливо сказати, що дію в інтересах Бога, батьківщини і народу! Чи вас вдоволяє моя відповідь, шляхетний пане?
Загнаний на слизьке, дон Елеодоро перебіг поглядом по обличчях присутніх, шукаючи допомоги, але даремне. Вся місцева шляхта респектувала і побоювалася отця Жоакіня, то ж тепер сиділа мовчки, з цікавістю прислухаючись до словесного поєдинку, що завязався між двома так сильними суперниками. Це був рідкий і незвичний випадок, якого ніхто не хотів псувати своїм втручанням.
Ебано Перейра, побачивши, що залишився зданим на власні сили, обтер спітніле чоло мережаним зарукавком і по надумі заговорив з удаваним патосом:
Питаєте, шановний отче, чи мене вдоволяє ваша відповідь? Ні! Не знаю, чи ваше поступування милим є Богові, але бачу виразно, що ви готові діяти на шкоду інтересам батьківщини і народові. Хто любить батьківщину й нарід той не може посуджувати заходів, скерованих на їхнє добро, на збереження їхніх володінь перед захланним ворогом!
О, шановний пане, перебив гостя священик, не все є добром, що нам вигідне! На добро, як і на зло, є інша міра, встановлена вищими законами, але ми їх не хочемо узнавати. Так, наприклад, коли ми нападаємо на бідних інціян, відбираємо їхні споконвічні землі й добра все в порядку; коли ж голляндці, чи, як було раніше, французи, відбирають відібране у нас ми обурюємося і вважаємо це грабунком. І в першому випадку ми жорстоко караємо індіян за те, що боронять свою землю і свої права на волю, а в другому стосуємо вогонь і залізо, боронячи те, що нам хотять відібрати. Якась канібальська логіка: коли я когось зїм це добре діло; коли мене хтось зїсть це гріх...