гашишу і трави, щоби «прочинити двері сприйняття» (перефразовуючи Олдоса Гакслі). Ідея Тіля полягала в тому, що автобусна подорож змусить американську молодь «випасти» і відпасти від коматозної американської системи освіти і порозумнішати, включити свою винахідливість, налаштуватися на мільярди доларів до 30 (в ідеалі до 20) і відновити статус Америки як світового центру інновацій.
Фрідмена і його друга Джеймса Хоґена, засновника Ephemerisle, щорічного зїзду стареньких човнів, повязаних разом як плавучий попередник власне сістейдингу, було призначено лідерами, і тут же на кораблі Фрідмен накидав бюджет.
«Давайте, я вам покажу!» сказав він, і злетів центральними спіральними сходами в каюту, в якій жив разом із двома колегами. Фрідмен відкрив лептоп з екселівським аркушем місячним розкладом зібрань, концертів, лекцій та подій від Гарварду до Єлю по всій країні аж до Стенфорда. Було дві версії, одна з них під назвою «епічна». Бюджет: 1,7 мільйонів доларів.
Команда Тіля Фрідмен, Хоґен і кілька працівників Founders Fund хотіли, щоби автобус кардинально відрізнявся від шкільного автобуса, яким «Веселі бешкетники» їхали з Каліфорнії на Східне узбережжя, сповідуючи культ психоделіків і закликаючи послідовників прийняти свою внутрішню неупокорену дитину, «бути, ким ти є і не вибачатися за це», навіть коли це означало валятися у болоті або стрибати голяка при дорозі. Цей новий автобус мусив мати особливе призначення і скерування. Якщо подорож «Веселих бешкетників» країною була «суперпранком», який у Нью-Йорку завершився глибоким шоком для обивателів, кінцевою метою нового туру було, щоб блискучі розуми запрацювали.
Замість суцільного прийняття, потрібна була атмосфера винятковості, а стилістика мала бути хайтеківською і глянцевою, а не ретро-флюоресцентною. Тур мав би розпочатися у Гарварді, найпотужнішому бастіоні плекання елітизму Східного узбережжя, який, на їхню думку, був дуже інтелектуальним. Знамениті «втікачі» з університету, як-от Дастін Московіц мав би виступати по кампусах країни, переконуючи молодих людей йти за найбожевільнішими ідеями, які спадатимуть їм на думку, а не ховати їх в убезпеченому від ризиків, самозаспокійливому порядку денному. Подорож була би закликом національного масштабу, закликом відкинути слабку, розманіжену атмосферу, що вразила американську систему вищої освіти, створену почасти інтелектуальними послідовниками того таки Кізі.
Проте через кілька місяців ідея автобусного туру провалилася. Партнери Founders Fund, які на початках зголосилися взяти участь, невдовзі усвідомили, що вони насправді не хочуть провести цілий місяць в автобусі з двадцятьма підлітками, особливо маючи купу роботи вдома. Восени 2011 року вони відкинули цей план, і стипендіати почали підтягуватися у Пало-Альто по одному.
2. Безглютеновий цивільний шлюб
Бернем винаймав будинок з басейном в Атертоні, до якого приблизно півгодини пішки від найближчої крамниці. Кілька інших стипендіатів Тіля мешкали неподалік. Вони трималися одне одного. А Бернему бракувало спілкування. Він зателефонував Деніел Стречмен, яка організовувала культурні заходи для стипендіатів.
Деніел зі своїм хлопцем жили з Фрідменом у поліамурній комуні під назвою Тортуґа за кілька кілометрів на південь у Маунтін-Вю. Фрідмен вів поліамурний спосіб життя, як і більшість інших восьми мешканців у двох спарених будинках, що складали Тортуґу. Фрідмен мав партнерку Шеннон, з якою вони виховували двох дітей. Однак у Шеннон також були стосунки з одним їхнім співмешканцем Уїллом. А Патрі час від часу спав із подружкою Уїлла Дівією. Усі вони могли робити все, що заманеться. Вони могли мінятися кімнатами, людьми, будинками, а потім повертатися до своїх партнерів принаймні все це було в межах закону.
Цей спосіб життя здивував Бернема, та він не мав моральних упереджень. Його здебільшого вражало те, як люди знаходять собі одну прийнятну партнерку для спільного життя, вже не кажучи про багатьох. Більшість стипендіатів були
чоловіками, і хоч він, як і майже кожен інший стипендіат, закохався в Лору Демінґ, нікому з них не вдалося знайти шлях до її серця. Йому не завадила б бодай якась допомога.
Люди, як Бернем, яким не надто добре велося у школі, вирушали до Кремнієвої долини, бо хотіли якомога швидше зробити щось інноваційне, а тут цей настрій мав властивість перетікати у сферу сексуальності. Ті, хто не мав щасливих стосунків удома, знаходили надію тут. Вони знаходили друзів, готових бути такими ж експериментаторами в ліжку, якими були в лабораторії. Ті, хто, можливо, не переживав тріумфів на футбольному полі або в групах чірлідерок, потрапили в місце, де можна було розслабитися і відірватися.
Поліамурність заінтригувала Бернема. Фрідмен також. Щиро кажучи, він був у захваті не так від Фрідменового Seasteading Institute, як від його сексуальної поведінки. Бернем пригадує, що подумав «я трохи розчарований», коли побачив, чим сістейдинґ є насправді. Його конструкція складалася з бетонної платформи з імпровізованим металевим укриттям, розташованим десь в океані.