Парадокс у тому, що сам Тіль має ступені бакалавра і доктора Стенфордського університету. І звик до запитань про цю суперечність. Він вважає, що коледж має сенс для деяких людей таких, як він, та для більшості ні. Він сказав, що не змінив би нічого, але якби йому тоді трапилася велика ідея, зосередився б на ній.
Під час ланчу батьки розцінили скарги деканів як дешеві прийоми, вважаючи, що їхня ідентичність надто сильно повязана з академічним світом. Розмова повернулася до обговорення слів декана Гарвардської бізнес-школи, яка схвалила стипендіальну програму. На їхню думку, хоч пані декан й не була цілком у захваті від ідеї, проте готова прийняти на навчання студентів, які побували на стипендіальній програмі, та вирішать повернутися до університету.
«Вона готова підтримати і в цьому вся суть», сказала Тану. Утім, Джон Марбак планував, що інші
його діти підуть протореним шляхом. Джон-молодший один із трійні. Його сестра Мелані восени піде до Університету Фейрфілда на медичний факультет, а сестра Меґан вчитиметься в Університеті Лойола в Меріленді. Немовби однієї плати за один коледж було недостатньо, Марбаки мусили давати собі раду одразу з трьома.
Зрештою, лише одна фіналістка, яка здобула стипендію того року, відмовилася від неї. Тесса Ґрін випускниця школи з міста Уестпорт, штат Коннектикут вагалася між стипендією та навчанням у MIT, де, як вважали її батьки, вона мусить навчатися. ОНіл запросив її на ланч у Нью-Йорку через тиждень. Щоби переконати Тессу, він запросив на допомогу Іден Фулл, оптимістично налаштовану фіналістку, яка розвинула свій шкільний проект сонячних батарей для кенійських селищ у компанію SunSaluter. Двох дівчат поселили в одному номері в готелі Hyatt.
Проте коли Ґрін зявилася у Fig & Olive на розі 52-ї вулиці та Медісон-авеню на Манхеттені по дорозі на вікенд для новачків у Принстоні, вона боялася навіть починати дискусію. Її хвилясте темно-коричневе волосся куйовдилося на всі боки, доки вона не зібрала його у хвостик. Вона зняла рюкзак з плеча і присунула на ніс окуляри. Останні два тижні вона провела в суперечках з батьками на тему, погоджуватися їй на стипендіальну програму чи навчатися в університеті, і все сказане ними підштовхувало її у другому напрямку. Що ще гірше, батько, корпоративний юрист, закидав її запитаннями про те, як вона планує заснувати компанію, де вона мешкатиме і де знайде фінансування.
За останні кілька днів вона дізналася про пропозицію взяти участь у стипендіальній програмі та прийом до Массачусетського технологічного університету і Принстона. Здавалося, все, що їй хотілося зробити, це сісти в потяг і опинитися в безпечному просторі університетського містечка і повернутися до того, що, на її думку, вона мусить робити.
«А якби я зателефонував твоїм батькам і обговорив деталі, це допомогло б?» запитав ОНілл.
«Так, але я не знаю, що вони скажуть, невпевнено відповіла дівчина. Можливо, вони заспокоїлися б, якби дізналися, що програма проходитиме під наглядом?» припустила вона, хоча, здавалося, хоче, щоб він припинив переконувати її. Тесса вагалася з рішенням весь наступний тиждень і, попри спроби переконати її з боку цілої групи фіналістів у чаті Facebook, відмовилася.
А от Бернем практично спакував валізи. Він пережив похмурий весняний семестр після перелому руки взимку, що не дало йому змоги займатися спортом. Секція боротьби мабуть, єдина частина шкільного життя, яка йому подобалася. Ніхто з його друзів не здивувався, що він обрав стипендіальну програму. «Люди довкола насправді підтримали цей вибір», сказав Джон. Він рано покинув школу, вирішивши останні класи відбути дистанційно з Пало-Альто.
А тим часом далеко на півдні вздовж низки портових терміналів у Порту Маямі, круїзного причалу в кінці Норф Круїз-драйв гриміла хауз-музика. Перед ним армія молодих чоловіків і жінок у флюоресцентній зеленій уніформі припрошувала новоприбулих, перекрикуючи баси. Звуки долітали з Терміналу «Д», де персонал на вході скеровував гостей ескалатором на справжній технорейв. Там, у схожій на печеру зоні посадки, черга, довша за чергу в Аеропорту Джона Ф. Кеннеді на Різдво, повзла по сантиметру, так довго, що музика відчувалася ще прискоренішою, занурюючи натовп у відчайдушну нетерплячку. У капелюхах-федорах, бавовняних сорочках у «морську» смужку, грайливих неонових сарафанах, група молодих людей щонайменше дві години чекала у черзі на те, щоби дістатися входу.
Вони не проходили проби на реаліті-шоу, натомість були відвідувачами Summit at Sea («Самміту на Морі»), щорічної конференції Summit Series, яка виросла з 19 хлопців на лижному курорті до феєрії на 800 осіб у Вашинґтоні, а згодом у цілий курорт та спільноту постійних резидентів у Едені, штат Юта, залучаючи спікерів на кшталт Білла Клинтона і Теда Тернера. Її чергове втілення становило тисячу ретельно відібраних підприємців та знаменитостей на борту круїзного корабля Celebrity Century, який саме вирушав з порту Маямі на Багами. Серед них був Тоні Шей із Zappos, хіп-хоп імпресаріо Рассел Сіммонз, донька колишнього президента Барбара Буш й акторка Крістен Белл. Засновник Virgin Group Ричард Бренсон уже був на борту: згідно з розкладом того дня, він мав виголошувати промову на відкритті. Тіль мав прибути ввечері. Подія була задумкою пяти хіпстерів двадцяти з чимось років, незмінно вбраних в обтислі футболки, джинси з низькою посадкою і модні кросівки