«Однак світова економіка потребує людей на відповідному етапі життя, з мінімальними фінансовими можливостями підтримати свої ініціативи, пояснив ОНілл. Тому ми придумали стипендіальну програму для людей до двадцяти років, яку назвали 20 Under 20 це хороша і зручна цифра». Фундація покликана допомогати їм у пошуках кадрів та інвесторів, а також давати поради щодо бізнес-планів. «Настав час для щирого зізнання, сказав він. Ми вже взяли зобовязання перед вами. Ми не будемо акціонерами у ваших проектах, але маємо зацікавлення в їхньому успіху». Насамкінець він пояснив: «Ви знаєте, що маєте призупинити, а не покинути навчання, заспокоював він їх. Через два роки ви знову можете повернутися в університети». Насамкінець він згадав ще одну можливість: «Чимало людей заснували компанії та покинули навчання, і більше не хотіли до нього повертатися. І це працює».
ОНілл також запропонував їм стажуватися в існуючій компанії або вчитися працювати в лабораторії чи в офісі у Затоці. Хоча Тіль і Founders Fund не матимуть частки в компаніях стипендіатів, ОНілл не приховував ідеї, що вони можуть найматися на роботу в компанії Тіля. Або вони зможуть працювати зі своїми наставниками. Проте він заохочував їх усіх поїхати до Пало-Альто, де більшу частину часу живуть Тіль і решта засновників.
Деякі фіналісти хотіли вступити до коледжу лише на осінній семестр, щоб мати змогу повернутися туди за бажання згодом. Фіналіст Марбак відвідуватиме Університет Уейк-Форест тестувати свій освітній стартап, що забезпечить студентам онлайн-курси, а віртуальним викладачам реальних викладачів і студентів, хоча його співзасновники мали почати одразу. Він би теж так хотів.
Самі готові покинути навчання наприкінці року, вони вважали Марбака ненадійним і боялися, що відійшовши один раз, йому потім важко буде включитися й бути з усіма на одній хвилі.
Марбакова родина щойно прилетіла з Північної Кароліни, де ще вчора вони відвідували Уейк-Форест. Витративши 600 доларів на одну людину лише за переліт, його батько, здається, відчув полегшення, що не доведеться платити більше, ніж за семестр.
«Люди витрачають двісті тисяч доларів на коледж. Потім, після випуску в травні або червні, всі повертаються до своїх батьків, каже Джон Марбак. Порожні гнізда чекають своїх пташенят із мандрів».
Приблизно половина родин були іммігрантами. Тайли, що походили з Індії, були вдягнені строго: вона у консервативну сукню стриманих кольорів, а він у темного кольору костюм. Вони переїхали до Америки заради освітніх перспектив. Тану вступила на магістерську програму з архітектури в Університеті Вашинґтона, а Правін здобув докторський ступінь з фармакології. Проте з роками вона розчарувалася в американській системі виховання та освіти.
«В Індії люди вміють виживати, каже вона. А тут їх виховують з позитивною підтримкою та в ізоляції, тож вони виростають по-справжньому невинними й наївними». В Індії також панує «зловживання освітою», припускає вона, але там вона принаймні «дешева, тому великої біди немає. А тут є ризик».
Тану дійшла висновку, що американські діти не уявляють реального життя, доки не закінчать навчання. «Перед вступом до коледжу завжди мають бути передумови життєвого досвіду», каже вона: спеціалізована освіта й карєра американців є лінійними, та їм бракує покликання й скерування, а стипендіальна програма Тіля вирішила цю проблему. «Такі речі потребують сміливості. Тіль підтримує це, змушуючи дітей вирватися з цих пут».
За словами Тану, вона хотіла, щоб і її старший син Шіл узяв участь у конкурсі. Натомість він вступив до Стенфордського університету, хоч і працював три дні на тиждень з новими компаніями у Bessemer Venture Partners фірми, що займається венчурними інвестиціями у Кремнієвій долині. «Я йому кажу: Ти мусиш побачити це збудження, цю енергію!»
Її інший син, фіналіст Суджай, з восьмирічного віку займався дослідженнями етанолу з професором Рочестерського університету в передмісті Нью-Йорка. «Навіть професор здався, а Суджай був наполегливим», розповіла Тану.
Не схоже, щоби професори та декани країни з усім цим погоджувалися. У 2011 році Вівек Вадгва, запрошений викладач університетів Дюка й Еморі, написав фейлетон для TechCrunch під назвою «Хороший друг не порадить дослухатися до освітніх рекомендацій Пітера Тіля», в якій він розкритикував стипендіальну програму. Під час панельної дискусії на конференції в Амерканському товаристві інженерної освіти Вадгва порушив тему поглядів Пітера Тіля на освіту. Як він написав, «більшість деканів серед аудиторії були вражені. Вони не могли повірити, що такі дебати відбуваються у Кремнієвій долині. Я сказав їм, що більше десятка студентів підходили до мене за останні кілька місяців із проханнями про пораду, чи варто їм залишати навчання. Ті студенти сприймають людей на кшталт Тіля дуже серйозно». Вадгва опитав трьох запрошених деканів. Один із них, Джим Пламмер зі Стенфордської інженерної школи, порівняв ідею Тіля із принципом навчання унверситетських спортсменів, які не записуються на наукові дисципліни, а просто займаються спортом, доки їх не заберуть у професійний спорт. Декан інженерної школи Пратта при Університеті Дюка Том Кацулеас сказав: «Ще одна причина не дослухатися до порад Пітера Тіля полягає в тому, що вартість навчання є обєктивною і навчання є самоціллю, а не чимсь, що вимірюється фінансовою віддачею подальшої карєри».