Перш за все нам слід переглянути всі звіти про зниклих безвісти і пошукати можливі аномалії.
Наприклад?
Можливо, діти в цьому регіоні зникають частіше, ніж в іншому місті зі схожою структурою населення? Наприклад, в Атланті?
Ви маєте на увазі місто, де живуть чорні?
Приблизно. Про жертви серед білих повідомляють частіше й опрацьовують такі справи інакше. Чи принаймні мені так здається.
А ще чорні в таких випадках не заявляють у поліцію, він замислюється. То як ми шукатимемо аномалії?
У мене є для цього програма.
МААТ? Та штука, якою ви користувалися, щоб упіймати Джо Віка?
Скоріше, МААТ 2.0. Вона розроблена для пошуку моделей поведінки хижаків. Я називаю її «Предокс».
Якщо не рахувати Джилліан, Вільям перший, кому я розповів про «Предокс». Побачивши надмірний ентузіазм Кавано до напівготових інструментів, які військові можуть використовувати для досягнення власної мети, я вирішив зайвий раз йому про «Предокс» не згадувати.
Чесно кажучи, коли Вільям прийшов до мене з цією справою, десь на задвірках свідомості промайнула думка, що настав час випробувати програму.
Я читав статтю, яку ви написали про МААТ, але поясніть, будь ласка, принцип роботи простому бухгалтеру, каже Вільям.
Знаєте, як компютеру вдалося виграти в шахи у Гаррі Каспарова?
Голими цифрами?
Не зовсім. Можливих пятиходових шахових комбінацій стільки ж, скільки частинок у космосі. Тому, хоч у декількох партіях компютер і здатен виграти, гросмейстери все одно можуть дати йому гідну відсіч. Deep Blue, компютер, що переміг Каспарова, вмів розвивати стратегії. Він вираховував не всі можливі ходи, а лише ті, які могли б призвести до його поразки. Якби того дня за дошкою сидів гросмейстер, на перемогу над яким Deep Blue не програмували, результат міг би бути протилежним.
Отже, у людства досі є шанс, відповідає Вільямс.
Нема. Ані найменшого. Компютери перевершують нас у шахах, го й сотнях інших речей. Зрівнявшись із нами, вони не зупиняються, а продовжують розвиватися. Єдине, що нам лишається, зрозуміти, як із ними співпрацювати, і вкласти в них якнайбільше людського, щоб вони лишались нашими друзями. Я навчив «Предокс» мислити по-науковому. Коли я вводжу набір даних, він використовує їхні фрагменти й будує гіпотези, засновані на кореляції: всі руді ірландці. Створивши гіпотезу, він перевіряє її, використовуючи інші набори даних. Підтвердившись, гіпотеза стає теорією, яка існує, аж доки він не натрапляє на руду ліванку і мусить цю теорію модифікувати.
Щось на кшталт Баєсової статистики? питає Вільям, який цілими днями має справу з цифрами.
Дуже схоже. «Предокс» набагато краще розуміється на даних. Він отримує фото й розпізнає, що на ньому, скоріше за все, зображена жінка. Робить певні висновки навіть неочевидні. З високою ймовірністю може припустити, хто зробив фото друг чи незнайомець, якому ви дали камеру. Друзі стають ближче. За кутом огляду може визначити зріст фотографа. Мовчу вже про міміку.
Не думали продати цю технологію? питає Вільям.
Схожі інструменти вже існують.
Я не згадую, що отримував пропозиції чи що саме їх я й боюся найбільше.
«Предокс»
ідеальний, лише коли працює за призначенням.
Коли шукає поганців.
Ні. Коли допомагає мені думати.
«Предокс» це ви.
Вільям захоплює мене зненацька. Я ніколи про це не замислювався. Намагаючись створити універсальний дослідницький інструмент, я запрограмував компютер на свій шлях до вирішення проблем.
Докторе Крей, щось не так?
Називайте мене Тео, до речі. Просто Тео. І ні. Все гаразд.
Я замовк, бо усвідомив, що «Предокс» може не тільки мислити, як я. У певному сенсі йому можуть заважати мої ж упередження. Можуть існувати кращі шляхи до вирішення проблеми, про які я не здогадувався. Слід було це враховувати.
Наступні кілька годин ми вводили дані зі статистичної бази міністерства юстиції й відкритої бази ФБР по вбивствах і злочинах сексуального характеру, налаштовуючи «Предокс» на пошук звязків та аномалій. Зі статистичного шуму не виділялося нічого надзвичайного.
Цього я й боявся. В Монтані живе значно менше людей, і серійний убивця стає білою вороною, якщо знати, де шукати.
Населення Лос-Анджелеса перевищує населення Монтани у двадцять разів. Отже, там можна сховати двадцять Джо Віків або ж сотню трохи менш плідних серійних убивць.
Якщо викрадач Крістофера не вирізнявся активністю, з моєю системою вистежити його майже неможливо.
Протягом кількох наступних годин я намагався промацати дані й витягти максимум зі звітів про зниклих безвісти. Я навіть продивлявся знімки, шукаючи те, що не вдається знайти «Предоксу».
Зрештою, це мій найбільший страх науковця: порожнеча. Жодних, навіть найслабших висновків для калібрування. Просто порожній набір даних.
Я витріщаюся поперед себе, в очах пливе. Вільям кладе руку мені на плече.
Нічого. Перепочиньмо, і я покажу вам, як Кріс того ранку пішов до школи. Якщо нічого не зауважите, відвезу вас назад в аеропорт.
Цей чоловік давно змирився зі своєю втратою. І лиш бажає переконатися, що має повне право нарешті лишити все в минулому.
Я можу зробити ще дещо. Варіант небезпечний, проте наразі я перебуваю в стані «начхати».