Природа поруч, хай навіть ви її не помічаєте.
Два дні тому зателефонував турист і повідомив, що чув жіночий крик неподалік від місця, де ми знайшли Джуніпер. За його словами, вони з друзями пішли поглянути, в чому річ, але нічого не помітили.
Ґленн ледь чутно зітхає.
Це й не дивно. Я якось стояв на бампері кадилака, вкритого грязюкою та кущами, власне цей кадилак і шукаючи. Ну й дістав я тоді на горіхи.
Мені не до теревенів. Я переконую себе, що це через надмірну зосередженість.
Ви часом не знаєте, чим вона могла тут займатись? Сподіваюся, не досліджувала ведмедів.
Він гортає свій блокнот:
Острівні біогеографічні аналоги?
Острови, відповідаю я. Вона шукала острови.
Острови? Тут?
Я їх так називаю. Загалом це екосистеми, ізольовані від зовнішнього світу. Власне острови розділяє океан. У пустелі можна відшукати оазу. Ба навіть у густих джунглях можна знайти печери з ізольованим життям. Памятаєте, я згадував про тварин, що займають різні ланки екосистеми? І про те, що навіть пуголовки стають хижаками? Звучить так, ніби Джуніпер шукала кишенькові екосистеми, що є більш самостійними, ніж здаються зовні. Їх можна знайти в незвичних місцях. У печерах, як я вже казав, чи на схилах скель. Іноді навіть у середовищах, створених людиною, як-от круїзні кораблі чи дахи будинків. Рівень їхньої ізольованості варіюється. Та що вони віддаленіші, то ймовірніше декілька видів зможуть адаптуватися і взяти на себе всі ролі, що їх ми бачимо в більших системах.
Я розумію, що знов починаю розпускати язика.
Продовжуйте.
Що ж, із точки зору біоінформатики, коли ти не обмежуєшся традиційною систематикою, все стає набагато цікавіше. Соціологи помічають структури, що раптово виникають усюди від вязниць до компютерів, які грають у покер.
Я бачу звязок між дослідженнями Джуніпер і тим, чого я її навчив, і мене накриває різким почуттям провини.
Я часто розповідав студентам, що компютерні моделі інформативні, та вповні вони можуть нам розказати лише про зовнішні системи. Необхідно порівнювати й зіставляти. Виходити з лабораторій. Досліджувати недосліджене...
Детектив Ґленн звертає увагу на мої руки. Коли я нервуюся, то починаю заламувати й стискати їх. Зараз пальці в мене біліють від нестачі крові.
З вами все гаразд, докторе Крей?
Я хитаю головою.
Ні. Згадалась наша розмова з Джун... Джуніпер. Вона просила в мене поради.
Тепер я пригадую все чіткіше. Ми сиділи в піцерії біля кампусу з групою інших студентів. Вона сіла на стілець поруч зі мною. Мала світлі карі очі.
Вона зачесала волосся і злегка всміхнулася.
Отже, професоре Тео, яку пораду ви дасте амбітній науковиці?
Вона поклала лікті на стіл. Я відсунувся назад, аби дати їй більше місця. Це змусило її знову всміхнутися.
Памятаю, я дуже боявся здатися одним із тих розпусних викладачів, що затискають по кутках молодих студенток, мов доведені до розпачу вовки, а тоді зображають здивування, вислуховуючи, що їхня робота має мало спільного з надмірною приязністю до жінок.
Мову її тіла я не помічав. Можливо, вона навіть фліртувала, як роблять деякі дівчата, щоб отримати відповідь від чоловіка, який в іншому разі
проігнорував би їх. Не знаю. Я звертав увагу лише на запитання. Дав щиру відповідь. Вона відсунулась від мене, лише щоб, поклавши лікоть на стіл, підперти голову рукою, і продовжила уважно слухати. Я вів далі, і, здавалось, все це її лише розважає. Та тепер я знаю: це було не так. Кожне моє слово вона сприймала всерйоз.
Через ті слова, мої слова, вона загинула.
Розділ 8 Фронтири
Навіть лабораторія може бути небезпечним фронтиром. Мадам Кюрі вбили елементи, які вона допомагала нам зрозуміти. Мисливці за вірусами в установах із пятим рівнем безпеки , де очищається кожна молекула повітря, накладали головами від крихітного уколу шпилькою, який розривав кінчик рукавички.
Іноді причина криється в недбалості. А буває, ми просто не розуміємо природу того, що намагаємося дослідити. Або ж просто не щастить: ти опиняєшся не в тому місці і не в той час.
Радячи своїм студентам виходити з лабораторії у світ, перевертати камені та пхати носи в недосліджені місця, я, певно, сприймаю як само собою зрозуміле той факт, що вони будуть обережними. Або ж моя провина в тому, що я недооцінюю небезпеки, які трапляються, хай як ретельно ти готуєшся.
Хоч я і провів добрячу частину своєї молодості в лісі, тепер, в окулярах та з розкуйовдженим волоссям, я певен, що в очах своїх студентів не надто відрізняюся зовні від хворих на агорафобію викладачів англійської мови та двоногих лабораторних щурів, котрі бачать денне світло лише дорогою до торговельних автоматів у студентському центрі.
Я абсолютно не готовий до виживання в диких умовах. Моя підготовка до походу в ліс закінчується перевіркою кількості питної води та злакових батончиків у рюкзаку. У багатьох ситуаціях моє сприйняття лісу не практичне, а радше абстрактне та теоретичне.
Та все ж я дещо дізнався про дику природу від свого вітчима, і трохи здорового глузду мені втовкмачили інструктори з корпусу підготовки офіцерів запасу, які справедливо вважали мою інтелектуальну допитливість за ймовірну перешкоду на полі бою.