Ґленн дістає з портфеля папку і проглядає кілька документів. Я намагаюсь не звертати уваги, та все одно бачу крізь папір. Це результати пошуків в інтернеті інтервю зі мною, мої наукові статті, сторінки університетського сайту.
Лаборантка бере в мене з-під нігтів маленький зразок. Вона дуже обережна. Дивно, що їй не відоме поняття хитрідіомікозу, хоча, певно, і не має бути відоме. Хоч вона і виглядає ніби науковиця, все ж вона лаборантка, і її робота збирати зразки, а не аналізувати їх.
Прогорнувши кілька сторінок, Ґленн кидає на мене спантеличений погляд.
Біоінформатика? Ви біолог?
Не зовсім. Це суміш біології з обчислювальною наукою.
Я бачу, що, попри намагання здаватися необізнаним та твердолобим, Ґленн людина розумна й уважно прислухається до того, що я кажу й про що мовчу. Позаяк я і гадки не маю, що він замислив, продовжую відповідати якнайчесніше.
Ми використовуємо інструменти обчислювальної науки й застосовуємо їх у біології. Переважно в генетиці. Наприклад, ДНК. Вона настільки складна, що для її розуміння необхідні компютери.
Він киває.
То ви типу генетик?
Ні. Час від часу я досліджую ДНК, та це не моя головна сфера. Наразі я займаюся фенотипічною пластичністю.
Він зиркає на лаборантку, яка хитає головою, а потім знову на мене, підвівши брови.
Ризикну припустити, що до пластику це не має жодного стосунку.
Не зовсім, я подумки шукаю одне з пояснень, якими послуговуюся на коктейльних вечірках, і згадую, як ненавиджу розповідати про свою роботу далеким від науки людям. Ви займалися спортом у школі?
Так, футболом.
Накачали мязи?
Двадцять фунтів мязів, і я так за ними сумую.
Він обдаровує лаборантку соромязливою посмішкою.
Підозрюю, що коли ці двоє не зайняті розбалакуванням підозрюваних та пошуком надважливих доказів під нігтями, вони спілкуються, як і будь-які інші колеги з власними, лише їм зрозумілими жартами.
Ссавці можуть нарощувати мязи в такий спосіб, а от рептилії ні, продовжую я. Ми можемо помітно змінювати свою мязову масу. Східна горила отримує більше їжі, рівень тестостерону підвищується, і ми можемо спостерігати значне нарощування мязових тканин... я роблю паузу. Не хочу перевантажувати вас нудними фактами.
Ґленн хитає головою.
Ні, професоре. Прошу, продовжуйте. Як на мене, це справді захопливо.
Що ж, «фенотипічна», по суті, означає код у нашій ДНК, який нас і формує. А «пластичність» стосується того, наскільки мінливою вона може бути. Наприклад, китайські діти виростають значно вищими за своїх батьків. Їхня ДНК не змінилася. В ній і раніше був вбудований код для адаптації до підвищеної кількості білка, більшого розміру матки тощо. Ще один приклад ожиріння. Ми еволюціонували в середовищі, де калорій було обмаль, тож якщо не будемо обережними, маса нашого тіла може збільшитися втричі. Це негативний бік фенотипічної пластичності.
Отже, ви тут займаєтесь пошуком тварин, здатних змінювати своє тіло?
Фактично так. Зокрема, мене цікавлять екс-фібії.
Я всміхаюся власному дотепу, який озвучував сотню разів перед злегка спантеличеними студентами.
Екс-фібії? перепитує Ґленн.
Екс-жаби, або ж пуголовки, якщо бути точним, я ніяково продовжую. Особливо цікаві пуголовки лісових жаб. Якщо у ставку їх зявляється надто багато, одна чи більше зазнають трансформації. Їхні щелепи й хвости збільшуються, і з травоїдних вони стають канібалами. Вони перетворюються на міні-піраній і починають поїдати інших пуголовків. Коли кількість повертається до норми, їхні щелепи й хвости також стають нормальними, і вони, як і решта щасливих пуголовків,
чекають свого перетворення на жабу.
Ґленн на мить замовкає, перетравлюючи почуте.
Цікаво. Екс-жаби. Я зрозумів. То ви їх шукаєте?
Не зовсім. Я вивчаю середовище, що їх створює. І не думаю, що така поведінка є унікальною лише для пуголовків. Вона може повторюватись у масштабах менших мікроорганізмів або й на людському рівні.
Ґленн підводить брови.
На людському?
Так. Це можна помітити в утробі, коли один ембріон забирає поживні речовини в іншого, чим спричинюється різниця у вазі при народженні. За синдрому зниклого близнюка приблизно в одному випадку подвійної вагітності з десяти один близнюк поглинає іншого. Винна мати? Чи злий близнюк? Якщо так, то злий близнюк завжди перемагає.
В обмеженому середовищі, як-от ставок, один організм спонтанно регулює популяцію, опісля чого повертається до норми. Надхижак домінантна тварина на верхівці харчового ланцюга стає таким, щойно популяція розростається до певних розмірів. Так відбувається з щурами-канібалами, павуками й навіть компютерними програмами.
Вівця, що перетворюється на вовка? питає Ґленн.
Якусь мить я в роздумах.
Мабуть. Та в одомашнених популяцій така поведінка трапляється дещо рідше. Вони вкрай гомогенізовані, й популяцію відбраковують люди. Та у випадках зі свійськими тваринами, що дичавіють, як-от свині, можна спостерігати повернення до абсолютно різних форм. Таке трапляється й зі зграями бродячих псів.
Гм. Що ж, це дуже цікаво, докторе Крей.
Він повертається до лаборантки.
Керолайн, ви вже маєте все, що потрібно?
Одну секунду.