Вона обводить мій палець ватною паличкою і кладе зразок до пластикового пакетика з наліпкою «Великий палець правої руки».
От тепер усе.
Вона кладе всі зразки в сумку, заклеює її стрічкою і, перш ніж вийти, демонструє все перед камерою.
Я дивлюсь на камеру, що дивиться на мене, і гадаю, хто ж там, по той бік, грається в Наглядача.
Ґленн підводиться.
Докторе Крей, якщо маєте ще хвильку, я би хотів поцікавитись вашою професійною думкою з одного приводу. Заразом спробуємо підшукати вам якесь взуття.
І хоч я й відчуваю полегшення, адже мої руки тепер не в наручниках чи пластикових пакетах, мене бентежить, як насторожився детектив Ґленн, щойно я промовив те слово.
Хижаки.
Розділ 4 Самообмова
Докторе Крей, я дуже вам вдячний за співпрацю.
Доки ми минаємо кабінети й люди підводять очі від своїх столів, я помічаю, що мене уважно роздивляються, і не просто так.
Безперечно, я підозрюваний, чи, як то кажуть у новинах, особа, що становить цікавість для слідства. Але чим саме я їх зацікавив, мені не повідомляють.
Досі я вже мав би напружитись, та від факту, що мене тримають у незнанні, мені, як не дивно, тільки легше. Це не схоже на очікування результатів обстеження на агресивну форму раку. Через незнання ставок усе здається нереальним, мов уві сні.
Ґленн відмикає кімнату з картотеками попід стінами та великим столом посередині.
Сідайте, докторе Крей.
Звіть мене Тео, кажу я, сідаючи. Зазвичай я виправляю людей раніше, та цього разу мав трохи інший клопіт. Для мене доктор поняття медичне.
Я утримуюсь від діатриби про людей із липовими ступенями з психології чи педагогіки, що з ними я стикався в наукових колах. Вони не можуть скласти іспит із природничих наук на пятому курсі, проте всі як один вимагають, щоб до них ставились, мов до головних онкологів дослідницької лікарні.
Просто Тео? детектив Ґленн порпається в картотеках за моєю спиною, дістає папки. Хіба ви не геній чи щось таке?
Ви про нагороду? То «Макартур» . Я ж отримав нагороду «Брілліанс». Це трохи інше. Жахлива назва. У своїй біографії я уникаю згадок про неї.
Ґленн кладе папки на стіл і сідає навпроти мене.
Та годі. Ви ж стовідсотковий геній, як не крути. Погодьтесь, ви справді розумна людина.
Він заграє з моїм его, намагається завоювати мою прихильність. Але з якою метою?
Мабуть, недостатньо розумний, щоби второпати, чому я тут.
Він сплескує руками.
Це лише процедурні дурниці. Вже незабаром ми закінчимо.
Що може означати повернення до наручників.
Як біолог... пробачте, як біоінформатик... Як ви себе називаєте?
На кожній конференції по-різному. Зазвичай просто «обчислювальний біолог».
Зрозуміло.
Я б хотів вам, як людині тямущій, показати декілька світлин. Різні справи. Може, ви щось відчуєте.
Відчую? Я не екстрасенс.
Неправильно висловився. Просто цікаво на дещо поглянути вашими очима. Зробіть мені таку ласку.
Хочеться відповісти, що останні дві години я тільки й роблю йому ласку. Та я мовчу. Я не дуже конфліктна особа.
Він підсовує мені папку Краї зношені, наліпка з назвою зблякла. Я розгортаю папку й бачу перед собою розпанахану голову чоловіка. Одне око дивиться на камеру, тоді як решта обличчя відсутня. На плитці під його головою бризки крові. Згортаю папку й відсовую її вбік.
Попереджати треба!
Що?
Ґленн бере папку й зиркає на її вміст:
Господи. Пробачте. Я хотів дати вам ось цю, він підсовує мені іншу папку. Що скажете?
Це знімок корови з кривавими відмітинами на шиї та розчахнутим животом.
Вас цікавить моя професійна думка?
Так.
Це мертва корова.
Так, але як вона померла?
Це якийсь тест?
Ні. У нас тут це вже справжня таємниця. Такий собі місцевий жарт. Пастух із ранчо говорить, що то була чупакабра. Інші кажуть прибульці. Чітко видно, що живіт розгризли койоти. А от сліди на шиї загадка.
Ви серйозно?
Я ще раз оглядаю рани.
Цілком.
Я аналізую сліди й намагаюся згадати все, що мені відомо про корів. Це направду вкрай обмаль, але вистачить, аби зрозуміти, що сталося. Я знову кладу світлину перед собою на стіл, міркуючи, чи мене часом не перевіряють. Тепер відповідь здається очевидною.
Вам потрібна моя відповідь чи шлях до неї?
Шлях?
Так. Як я дійшов висновку.
Він самовдоволено всміхається.
Гаразд, професоре, відкрийте мені свій шлях.
Як я вже казав, я вивчаю системи. Системою може бути ДНК. Клітина. Тіло. Ставок. Планета. Всі ми функціонуємо в безлічі систем. Яку систему ми бачимо тут?
Я підсовую йому світлину.
Що ж. За слідами укусів койотів ми розуміємо місце корови в харчовому ланцюзі.
Звісно. Та як щодо іншої системи?
Я вказую на криваві відмітини на шиї.
Що могло спричинити таке? Ви бачили щось подібне на інших тваринах?
Так...
Я не даю йому закінчити.
Я припускаю, на вівцях. Але не на конях чи свинях. Правильно?
Ґленн киває.
Саме так.
Що ж, у такому разі відповідь має бути очевидною.
Очевидною... і що це?
Койоти.
Гаразд, та як бути з відмітинами на шиї?
Усі названі мною тварини ділять одну систему. Яку?