Зосереджений, хоч і наляканий, я знову схиляюся над кривавою плямою й намагаюся розібратися.
Що привело сюди Джуніпер і ведмедя?
Він її переслідував?
Чи натрапив випадково?
А може, вона необачно пішла за ним? Справжня дурість не один ідіот через це загинув.
Я знову підводжуся і дивлюся згори вниз. Мені трапилися чимало жовтих та червоних відміток, проте не інших кольорів.
А як щодо її рюкзака та черевиків? У поліції є якісь особливі стрічки, щоб позначати речі жертви?
Важко уявити, щоб Джуніпер зайшла так глибоко в ліс бодай без пляшки води хай навіть вона просто прогулювалася від автомайстерні до мотелю.
І все ж мені важко уявити, що могло її завести аж сюди. Тут нема ні озер, ні ставків. Найбільша водойма це калюжа її крові.
Тут навіть немає гнилих колод, де б ведмідь міг чимось підживитися.
Здається, що і Джуніпер, і ведмідь опинилися тут випадково.
Ведмежі території можуть простягатися на багато миль. Може, він просто брів своїми звичними стежками?
Правду кажучи, про ведмедів мені відомо небагато. Я стою серед лісу й обмірковую поведінку двох істот, кожну з яких заледве знаю.
Вухо вловлює звук тріскоту гілки. Я розвертаюся до порожнього лісу. Затамовую віддих і завмираю, чекаючи наступного поруху.
Я певен, що повернувся у правильному напрямку. Просто не бачу, що стало джерелом звуку.
Вся моя увага зосереджена на невеличкій місцині, де майже впритул стоять два дерева.
Там щось є.
Певно, що найкращий план дій обережний відступ. Тримаючи напоготові перцевий спрей, я, не відводячи погляду, роблю крок назад. І ще один.
Щось коле мене в щиколотку. Я рефлекторно сіпаюсь і падаю.
Вдаряюся спиною об землю, мені забиває дух. Голова гупається об камінь, і в кутиках очей темніє, як у старому телевізорі.
Я силкуюся не втратити свідомість.
Тріщить гілка, лісом щось рухається.
Рухається до мене...
Я намагаюся дістати перцевий спрей, проте заледве можу підняти порожню руку.
Зусилля потребує забагато крові, і я розчиняюся поміж темних пальців непритомності.
Останнє, що я відчуваю це запах крові.
Потилицею стікає тепла цівка, проте ця кров не моя.
Я впав у снігового янгола Джуніпер.
Мене накриває тінь, і я відключаюся.
Розділ 16 Снайпер
Повертається останній спогад: мене накриває тінь. Я перелякано сіпаюсь і намагаюся звестись на ноги, та коліна заслабкі.
Щось прямує крізь кущі. Я, мов налякане дитя, підіймаю руки догори.
Розслабтесь, промовляє чоловічий голос ліворуч від мене.
Зявляється детектив Ґленн. Він нахиляється наді мною. В одній руці в нього телефон. В іншій закривавлений шмат тканини. Він притискає його до моєї потилиці. Я намагаюсь не смикатись.
Гарна новина більшість із цієї крові не ваша. Погана ви спаплюжили місце вбивства.
Мені дуже шкода.
Я дивлюся на плями на своїх пальцях. Я весь у крові Джуніпер.
Минулої ночі йшов дощ, тож калюжа збільшилась.
Він виставляє
перед моїми очима пальця.
Розпливається?
Ні.
Що ж, є ще одна гарна новина. Вас не доведеться вивозити звідси гелікоптером.
Зі мною все гаразд. Дайте секунду.
Потилиця пече. Та скоро має минутись. Я не відчуваю дивних запахів, у голові не паморочиться, а отже, швидше за все, обійшлося без струсу мозку. Швидше за все.
Ви добряче вдарились об камінь. Просто в яблучко.
Я... перелякався.
Ще б пак.
Ґленн намацує рукою клаптик сухої землі й сідає.
Що ви тут у біса робите?
Вирішив, що це підхоже місце, аби гепнутись на дупу, я дивлюся на калюжу крові Джуніпер і хитаю головою: Боже правий.
Так. Мить не з приємних. Проте ви так і не відповіли на моє запитання. Чому ви тут?
Місіс Парсонс, мати Джуніпер, попросила мене владнати справи з машиною її доньки.
Ґленн задирає голову.
Аж тут? Сумніваюся, що тут багато стоянок. З вами точно все гаразд?
Я був в автомайстерні. У... як там його? У Брайсона. Він зараз міняє мені шини. Я вирішив прогулятися.
І опинилися тут? скептично питає Ґленн.
Побачив стрічки. Стало цікаво. А ви що тут робите?
Мені не треба причина. Та якщо вам цікаво, то я просто намагаюся довести справу до кінця.
Я згадую, як відчував чиюсь присутність.
Ви за мною стежили.
Так. Щойно ви зявилися тут.
І нічого не сказали?
Ґленн дивиться вбік, намагаючись щось пригадати.
Як там кажуть? Парадокс спостерігача?
Він знизує плечима.
Я вирішив, що цікавіше буде постежити за вами, доки вам здається, що ви самі.
Але я знав, що не сам.
Можливо. Проте, зуб даю, ви вирішили, що за вами крадеться ведмідь чи пума.
Він має рацію.
Так цілком могло й бути. Від вас не долинуло ані звуку. Ви військовий, чи не так? Ким ви були на службі?
Навідником.
Навідник це солдат, який супроводжує снайпера й допомагає визначати цілі.
Ага. Гадаю, якби ви були снайпером, я б уже був мертвий.
Як на мене, ви добре впоралися з завданням, поспіхом покинувши поле бою.
Я відхиляюсь назад і відчуваю спиною стовбур дерева. Поволі встаю, спираючись на нього.
Ви в порядку?
Так. Здається, я струшую листя, що налипло на мій одяг. Як Джуніпер спустилася з пагорба аж до самого низу, якщо втратила тут стільки крові?
Ґленн підводиться і підіймає брови.
А чому ви вирішили, що ми знайшли її саме там?
Це ближче до дороги. Я би припустив, що вона натрапила на ведмедя далеко в лісі й намагалася втекти від нього до дороги.