З моїм планом стосовно сестри не склалося. Я запитав Тебе про це потай, усвідомлюючи складність здійснення цього плану. Ти вважала це складним, але все ж здійсненним, і також відверто поговорила про це зі своєю матір’ю; це був цілком правильний вчинок. Так само правильним вчинком з мого боку було те, що у Твоєму останньому листі я ще не побачив цілковитої згоди й очікував точнішої відповіді – «так» чи «ні» (між іншим, цілком відповідно до Твоєї невиконаної обіцянки ще раз написати мені про це). У будь-якому разі я б ще не відправив сестру без відповіді на останній лист. Це все було правильно. Але зараз Твоя мати пише до моєї матері (між іншим, дуже люб’язно й болісно нагадує мені, що я їй ще не написав) і згадує в ньому, – точний текст я вже не пам’ятаю, – що вона була б рада, якби Оттла приїхала раніше, але не наважилася запросити її й т. д. Цим самим ця невелика справа, яка, якби вона не вдалася, стосувалася б лише мене і Тебе, стала сімейною справою. Це неправильно. Лише я просив, лише я міг отримати відмову. Це ж цілком зрозуміло.
Тепер опирається й Оттла, не зовсім без моєї згоди, і взагалі не хоче їхати. Я зовсім не вважаю це поганим; якщо вона вже з нагоди моїх заручин не зможе отримати задоволення від багатоденного перебування в Берліні, тоді вона принаймні повинна отримати задоволення від упертості. Звичайно, упертість спрямована зовсім не проти Тебе, а головним чином проти батька. Але це веде в пітьму сімейних історій, в яких ніхто не розуміється.
Оскільки Ти у своєму листі пишеш про театр і про можливі походи в театр, то я переглянув театральну афішу. Я знайшов лише дві вистави, які б мене порадували, а так – зовсім нічого. І обидві вистави нам не підходять. «Король Лір» йде в суботу. Хоча я, ймовірно, приїду о 7-й годині, однак ми навряд чи зможемо піти в перший же вечір у театр. «Франциска»[24] ж відпадає, оскільки йдеться про прем’єру, то, певна річ, квитків вже немає в продажу, і був би потрібен смокінг – вимога, яку я не можу виконати.
Я надсилаю Тобі також і лист мого дядька, який стосується Тебе. У шістдесят років я не матиму такого чудового настрою. Хіба ж він не милий? Якщо Ти маєш бажання, надішли мені відповідь для нього, я йому передам. Також відішли мені, будь ласка, оригінал.
Якби Тебе хтось питав, як виглядає Твій наречений, то кажи, що Ти його сфотографувала, і покажи вкладену фотокартку. Це справді я, і Ти справді робила цей знімок.
Франц25 травня 1914 року, Прага
До Феліції Бауер
У цю хвилину моє серце б’ється так шалено, як воно мусить битися в школяра, коли він читає історії про індіанців. Я прочитав кілька сторінок «Мемуарів Берліоза»[25]. Але про це я не хочу говорити.
Як, Феліціє? Для Тебе час пролітає надто швидко? Вже кінець травня? Вже? Що ж, і я сиджу за роботою; якщо Ти хочеш, я поверну час назад. На який місяць за останні два роки мені повернути його? Відповідай точно!
Ти мене соромиш, Ф., Ти пишеш, що, судячи з мого почерку, моєму пальцеві вже краще. Краще? З моїм пальцем вже давно все гаразд, а почерк в моєму останньому листі був майже моїм найкращим.
Ти мене також засмучуєш. Ти не надто здогадлива. Які меблі потрібні? Звичайно, ширма й циновка, аби займатися гімнастикою за системою Мюллера[26]. Аби з відчиненим вікном голяка займатися гімнастикою Мюллера і щоб люди навпроти, користуючись нагодою, теж не приєдналися до занять гімнастикою.
Я вже переглянув театральну афішу. Після мого вчорашнього листа для мене відпадає можливість піти в театр. Зате мати й Оттла могли б сходити. І найліпше – до суботи, доки не приїхав батько, адже для нього театр – це не задоволення. Якби він пішов, то себе б до цього силував. Тому ліпше показати йому щось інше – кінотеатр, про який Ти якось розповідала, або ще щось, на що можна придбати квитки й пізніше. Для матері й Оттли найкраще була б, мабуть, вистава «Дванадцята Ніч, або Як собі хочете»[27] в п’ятницю. Але в іншому разі не купуй для них, будь ласка, квитків, у жодному разі.
Так, Оттла вже припинила упиратися та із задоволенням поїде. Знову сімейні історії та суцільна пітьма.
Де ж їм зупинитися? Поблизу Тебе ж немає готелів, а якщо все ж якісь є, вони невиправдано дорогі. Чи не зупинитися знову в «Askanischer Hof»? У щасті й нещасті я з ним так зрісся, я, справді, пустив там коріння і почуваюся як удома, коли туди повертаюся. Мене там також люблять. Однак він трохи незручно облаштований і досить недешевий, але при цьому я там зупиняюся, він все ж мені наймиліший.
Лише пиши в кожному листі, що триває підготовка до весілля, і вже цим Ти мене тішиш. Однак я не зовсім розумію обсяг роботи, пов’язаний з цим. Між іншим, не забувай, що до Твоїх речей, крім меблів і одягу, належить і плавання. Ти мені пообіцяла розповідати про будь-який прогрес у плаванні. Ти нічого не розповідаєш; чи означає це, що Ти, відколи записалася, не досягла ніякого прогресу? Я в це не вірю. Між іншим, у Тебе екзамен на Трійцю. Ти вчишся плавати з шестом чи на апараті?[28]
План квартири Ти отримаєш. Те, що в цій самій будівлі живе Адлер[29], не заважає мені, допоки пристрої фабрики Ліндстрьома[30] не настільки потужні, аби їх було чути з мезоніна аж на п’ятий поверх. Мабуть, усі мешканці купують ці пристрої в нього. Що ми двоє тоді робитимемо в цій величезній коробці суцільного резонансу – я не знаю.
Франц28 травня 1914 року, Прага
До Феліції Бауер
Я в конторі. Багато роботи. Я не був розлюченим. Я був оскаженілим, засмученим і щось таке, але не розлюченим. (Я й так не сплю, але якби я спав, це б сприяло моєму безсонню.) Задля точності я додам, що Твоє мовчання тривало не два, а три дні.
Все, як і було, як у всій світовій історії: кожен відшукує свій ґрунт для боротьби. Мені не лишиться нічого іншого, як захопити й собі інший ґрунт. Це необхідно для доброї справи.
Найближчими днями Тебе атакуватимуть з двох сторін, вочевидь, за моєю ініціативою стосовно купівлі меблів. По-перше, німецькі майстерні. Вони часто пишуть мені, врешті-решт, я мусив їм відповісти. Зрештою, я вважаю, що їхні меблі справді найкращі, маю на увазі найпристойніші, найпростіші. Крім того, прийде і представник празької фірми. Його швидко випроваджуй за двері. Він якось був у мене в конторі, я пробурмотів щось спросоння, він дав свою візитівку, заявив, що як колишній берлінець може особливо добре зрозуміти Твої смаки, і пішов. І ось нещодавно він прийшов знову. Він був трохи краще одягнений, і моя жалюгідна пам’ять на обличчя впізнала в ньому одного адвоката. Я привітно підходжу до нього, тисну йому руку й – дізнаюся, хто він. (Ти маєш знати: фірма, яку він представляє, має надзвичайно дорогі, пишні меблі.) Я більше не міг так швидко перетворитися на непривітного покупця і дав йому Твою адресу, оскільки він попросив про це, бо їхатиме в Берлін (здається, він має прийти до Тебе в п’ятницю). Також він попросив, аби я повідомив Тобі про його прихід у листі. Чоловікові, якому я так люб’язно потиснув руку, я не міг відмовити в цьому й тому змушений зараз чинити так підло.
Переказуй привіт усім, Твоїм і моїм[31], і дозволь Тебе поцілувати в надзвичайно дороге обличчя.
Ф.13 липня 1914 року, Прага
Франц Кафка до батьків Феліції Бауер[32]
[Готель «Askanischer Hof», Берлін]
Зараз я вже не знаю, як я повинен і як мені дозволено до Вас звертатися.
Я не приїду, це були б непотрібні муки для нас усіх. Я знаю, що Ви мені скажете. Ви знаєте, як я це сприйму. Тому я не приїду.
Я поїду сьогодні, ймовірно, у Любек. Я прихоплю з собою, як відносно маленьку, але все-таки втіху, думку, що ми можемо залишитися в хороших стосунках і залишимося в них, навіть якщо зв’язок, якого ми всі б хотіли, виявився для усіх нас неможливим. Феліція, певно, переконувала Вас так само, як і мене. Я бачу все завжди зрозуміліше.