Звичайно, я бачуся з Максом, навіть щодня. Тільки ми, якщо придивитися, вже не такі й близькі одне одному, якими були раніше, і то – лише час від часу. (Ніколи ми не були такими близькими одне одному, як у подорожах, почекай, найближчим часом я надішлю Тобі дві літературні дрібнички з наших подорожей, одну стерпну від мене та одну зовсім нестерпну, написану нами обома[15]. Я не обіцяю сім мішків гречаної вовни, як це робиш Ти стосовно листа до моєї матері, про поштово-рекламні марки для начальника, про газету «Berliner Tageblatt» і про розірвання договору з лікаркою для мене. Я теж обіцяю сім мішків гречаної вовни, але моєї вовни зовсім не так багато). Ми (ще раз, задля впевненості: Макс і я) з моєї вини більше не такі близькі, він не відчуває цього у своїй щирості й присвятив мені свій новий роман «Шлях Тихо Браге до Бога»[16], одну зі своїх найособистіших книг, болючу, вистраждану історію.
Але й моя вина не є, власне, виною або є нею лише незначною мірою. Я незрозумілий Максу, і там, де я йому незрозумілий, він помиляється. Останнім часом я попри всю зовнішню балакучість (цю ваду Ти ще не знаєш, і в Тебе самої її немає, і за це я кохаю Тебе теж) стаю все замкнутішим, усе відлюдькуватішим попри внутрішню потребу говорити, і навіть попри бажання спілкування з боку інших; це, власне, не страх перед людьми, а незатишність поблизу них, нездатність налагодити повноцінні безперервні стосунки, я так рідко можу дивитися на інших зі сторони (чи розумієш Ти це?); я наважуся стверджувати, що рідко хто так здатний, як я, мовчки в напівблизькості, не маючи потреби (остання коротка пауза – прийшли два дядьки[17], один з міста Тріш в Моравії, інший – з Праги, дивакуватий, я мушу закінчувати листа і, аби Ти не налякалася через почате речення – непотрібний страх, повір мені, ми ж довіряємо одне одному, хіба ні? – отже, аби Ти не налякалася, я ще завершу речення) розуміти людей так глибоко, що це мене самого лякає. Це я можу, але це вміння, якщо я не пишу, є для мене, справді, майже небезпекою. Тільки не існує для мене жодної небезпеки, оскільки в мене є Ти, і для Тебе, кохана, теж не повинно бути жодної.
ФранцНіяких головних болей, жодних! Відпишися від лікарки! Приїжджай якнайскорше! Збирай речі!
21 квітня 1914 року, Прага
До Феліції Бауер
Це безглуздя, це хвороба, Ф., якщо немає від Тебе листа чи хоча б вістки, то я не можу нічого робити, і навіть подати оголошення в газету. Не те щоб я так хвилювався, як раніше, ми пов’язані одне з одним (так голосно каже B. T. [ «Berliner Tageblatt»], а моє серце каже про це тихіше, але певніше), і неважливо, що не приходить вістка, це, мабуть, навіть добре, якщо Ти використовуєш перерви у своїй нескінченній роботі дійсно для відпочинку, а не для написання листів; але, попри це, я все ж подам оголошення лише завтра, отримаєш Ти його в п’ятницю. Але це не означає розлад між нами, Ф., за моїм відчуттям, газети взагалі не мають до нашої справи жодного стосунку. Оголошення в «Berliner Tageblatt» є навіть трохи моторошним, оголошення дня урочистого прийому звучить так, ніби там йдеться про те, що Ф. К. [Франц Кафка] в День Святої Трійці показуватиме смертельний номер у вар’єте. Але наші імена виглядають так тепло й добре разом, це добре й мусить бути так.
Вже пізно, я отримав термінового листа лише зараз о 9-й, у будь-якому разі він прийшов у контору лише по обіді. Найщиріші вітання, дякую за поцілунок, однак не можу відповісти на нього, якщо цілувати на відстані, то падаєш зі своїм поцілунком і добрими намірами в пітьму та безглуздя, замість того, аби торкнутися далеких улюблених уст.
Франц22 квітня 1914 року, Прага
До Феліції Бауер
Моя люба Ф., я списав уже весь поштовий папір, лише цей клаптик Твого листа ще лишився. Слухай, я думав, що заручившись з Тобою, зможу забезпечити Тобі більше вільного часу, а, вочевидь, додав Тобі ще більше роботи. Дуже шкода! Від Твого батька я нині отримав дуже люб’язного листа; моя мати чомусь хвилюється через деякі слова від Тебе до мого батька. Що за справи! Приїжджай якнайскорше, одружимося й покінчимо з цим. Гарна квартира, про яку я розповідав, звільниться лише в лютому, і навіть це непевно. Інша гарна, зручно розташована, достатньо дорога квартира зі стількома ж беззаперечними перевагами, як і недоліками, лишається заброньованою до вечора 2-го травня. Це означає, що Ти маєш бути в Празі найпізніше 1-го травня.
Як щодо візиту до фройляйн Ґрете?
Франц24 квітня 1914 року, Прага
До Феліції Бауер
Це третій лист, який я сьогодні починаю. Знову й знову сьогодні в листи до Тебе втручається Твій знайомий з Бреслау[18], ім’я якого навіть не з впертості, але все ж з якоїсь причини не можу запам’ятати; навіть його зовнішність я не можу запам’ятати, попри те, що бачив його достатньо велике зображення, що висіло у Тебе в кімнаті. Однак його самого я не можу забути; це частково Твоя вина, Ти мені розповіла про нього замало зрозумілого й забагато натяками.
Сьогодні я не отримав від Тебе жодного слова, це не найгірше; гірше те, що я вже, мабуть, дев’ять місяців не отримував від Тебе жодної спокійно написаної сторінки.
Я дякую Тобі за листа до батьків, він їм обом дуже сподобався. У листі мені знову впало у вічі те, якою дивною є Твоя мова. Ти легко розкидуєшся такими словами, як «жахливо», «страшенно», «надзвичайно», «приголомшливо», Ти намагаєшся уникати слова «дуже», що справді характеризує, і замінюєш його на слово «досить», що характеризує неточно й стримано.
У неділю, Ф., Ти не отримаєш від мене листа, тому не гнівайся через це, я не люблю писати додому; як чужа для сім’ї людина я б зміг написати; якщо ж з цього кепкували, то це були злі жарти; нині б жартували й могли б жартувати про це лише по-доброму і це, саме це, завдало б мені болю.
Твій лист до моїх батьків розчарував мене передусім через дату Твого візиту. Як? Ти хочеш приїхати аж 5-го? Чому аж 5-го? Але ж Твій начальник вже повернувся. І що мені робити з квартирою, яку я з такими зусиллями забронював до 2-го?
Що за сумні повідомлення я роблю Тобі сьогодні! Дозволь мені принаймні поцілувати Твою руку, аби я міг заховати в ній своє обличчя.
Ф.26(?) квітня 1914 року, Прага
До Феліції Бауер
Люба Ф., про дві речі Ти не пишеш, попри те, що знаєш, що обидві через Тебе (мене зараз лиши осторонь!), саме через Тебе дуже мене засмучують. Про одну я досі зовсім не питав, це Твій брат. Якось Ти мені написала, що в Берліні детально розкажеш про нього, але нічого не розказала, я лише прочитав одного листа й зміг зробити з нього висновок, як багато Ти мені в цій справі не казала того, що стосується Тебе, я повторю, лише того, що стосується Тебе. Але зараз Ти й далі мовчиш.
Друга річ – це Твій знайомий з Бреслау. Я не боюся відкрито питати про це, адже якщо це ще вагома примара, він і незвано з’явиться, якщо ж він більше не має впливу, тоді я і не розбуджу його цим питанням. Не обіцяй розповісти про це під час зустрічі, Ти й раніше не могла виконати такі обіцянки. Розкажи про це відверто або скажи прямо, чому Ти не можеш про це говорити. Є стільки всього, чого не можна відверто сказати, у чому не можна довіритися через власну слабкість або слабкість співрозмовника, тим більшою є зобов’язаність висловлюватися відверто там, де можлива відвертість. Зображення може спокійно висіти у Твоїй кімнаті, але й мені б хотілося мати спокій у своїй.
Ф.Що ж стосується експресивних слів, Ти мене трохи неправильно зрозуміла. Дивними є не вони самі, дивним є те, що, з одного боку, Ти обираєш ці «гігантські» пусті слова (з ніжних дівочих вуст вони виходять важко й неприродно), з іншого боку, Ти надаєш перевагу і невиразним словам, які мало означають, а, власне, «гігантськими» словами не доносиш думку, а просто оминаєш правильний її виклад.