Вийшла на підлозі кабінету лежанка, при якій, звичайно, головами вони в письмовий стіл упирались, а ногами в канапу.
Ну йдіть, ми тепер спати будемо! почав Антон випроваджувати господаря, коли на підлогу постіль розкладено було.
Самсон і пішов. Підтопив свою грубку трохи, прислухаючись до шелесту з батьківського кабінету. Потім спати ліг.
Сон довго не приходив, заважав йому сумовитий вітер за вікном. Але коли вітер стих, поплив повільно Самсон у царство Морфея. Уже й хвилі його теплі щоками відчув, як раптом десь поруч шепіт пролунав:
Ти той, посунься! Голос явно Антону належав.
Я ж і так скраю, куди ще? прошепотів у відповідь другий червоноармієць.
Матрац же сирий, його б на грубці спершу пропарити!
Так у них тут грубки нікудишні, простінкові, тільки повітря гріти!
Це точно! І то не гріють! Та він просто дрова на нас шкодує!
Виразність почутого насторожила Самсона, і він розплющив очі. Перевірив рукою повязку та сповзла, оголивши вушну раковину.
Може, убити його? прошепотів Федір. Непотрібна людина, а квартира багата, якщо пошукати, знайдемо чимало!
Спи, Федю, відповів другий. Тобі б тільки вбивати! А коли заборонять, а ти вже звик? Куди підеш? На дорогу?
Та чого звик? Не звик я! Усе одно болісно вбитих бачити!
А комісар що сказав учора? Не памятаєш? Ніяких випадково вбитих!
Самсон поправив повязку, обережно сів на ліжку, весь на слух перетворився. Стало йому остаточно зрозуміло, що це його ж відрізане вухо, яке там, у шухляді письмового столу в батьківському кабінеті лежить, його про небезпеку попереджає. Інакше як би він цей шепіт почув?
«Тікати?» подумав він і відразу заперечливо головою хитнув. Нíкуди було тікати. Можна було б до вдови спуститись, у неї до ранку посидіти. Вона пустить. Але потім що? Таж це його дім, його квартира! Чому він мусить тікати? Може, взяти гвинтівку і знищити їх? Тільки як перевірити, що в ній, у тій, що не впала і не вистрілила, патрон є? І якщо є один патрон, а цих двоє, то другий потім його самого вбє. Вони ж убивати вміють, в армії цього вчать. А може, в їхню армію тільки тих беруть, хто вже сам убивати навчився? Он скільки трупів вулицями Києва рік тому лежало? Та й пізніше теж. І коли батька вбили
Самсон обережно встав із ліжка. Холодна деревяна підлога вколола голі ступні. Він намацав капці, вліз у них, і ступням тепліше стало.
Не треба його вбивати, знову прошепотів Антон, і Самсон на мить вдячність до нього відчув.
Я ж тіки так, запропонував, дав задній хід Федір і голосно позіхнув.
Ти ж не хочеш в одній квартирі з трупом жити? вів далі високий червоноармієць. А винести й на вулиці кинути вже не положено. Двірник помітить і поскаржиться, та й патрулі ходять
Холодно якось, і ці воші, суки, кусаються! Їм, напевно, теж холодно! Федір знову позіхнув.
Чого це їм холодно? Ти ж іще живий, іще теплий!
Після цього замовкли вони, а ще через хвилину почув Самсон хропіння. Злякався спочатку, що тепер до ранку це хропіння чути буде, але, мабуть, хропун повернувся зручніше, і стало в голові у Самсона тихо.
Він вийшов до вітальні, постояв у темряві. Зіщулився через холодне повітря. А потім одягнувся і зі свічкою в одній руці та з порожнім мішком у другій до підвалу по дрова спустився. Набрав їх десятка півтора та обережно, переступивши знову через рипучу першу сходинку, піднявся до себе.
Затопив камінну піч, від якої тепло й на його спальню йшло. А потім вирішив і другу піч у вітальні затопити, ту, що задньою стінкою кабінет батька обігрівала. Туди навіть більше дров не пошкодував, думаючи, що в теплі червоноармійці довше просплять і, можливо, у хорошому та мирному настрої прокинуться.
Ті вийшли вранці з кабінету дійсно добросердними. Попирхали по черзі, умиваючись у ванній кімнаті, водопровід, на подив, працював. Потім, ні слова не сказавши, пішли, закинувши на плечі гвинтівки.
При денному світлі помітив Самсон, що куля, увечері з гвинтівки вилетівши, розщепила товсті дубові двері з коридору до вітальні й там же застрягла. Пошкодження дверей виявилося неприємним для ока, але малопомітним, тому що було воно внизу, за вершок від підлоги.
Повертаючись думками від учорашнього випадкового пострілу гвинтівки до життя, зрозумів Самсон, що настала пятниця, і саме в пятницю кликав його лікар Ватрухін, аби очі почистити.
Цього разу замкнув він за собою двері, вважаючи, що червоноармійська служба тільки до вечора закінчується. У стьобаній ватяній куртці та в брудних помятих штанях, аби не привертати на вулиці уваги, вирушив Самсон до лікаря.