Цього разу замкнув він за собою двері, вважаючи, що червоноармійська служба тільки до вечора закінчується. У стьобаній ватяній куртці та в брудних помятих штанях, аби не привертати на вулиці уваги, вирушив Самсон до лікаря.
По Жилянській чулося хлюпання води під чобітьми перехожих. Мерзлі сміттєві кучугури пахли сильніше, а це означало, що весна знову почала відвойовувати в зими свій календарний простір. Березень знехотя наближався до квітня. Десь недалеко пролунав дзвінок трамвая, а через мить і сам він виринув із Володимирської та задзвенів по Жилянській до своєї кінцевої зупинки.
На розі з Ковальською Самсона зупинив стукіт молотків. Він здивувався, озирнувся й побачив робітника, що стоїть на деревяній драбині, приставленій до будинку. Поверх назви «Ковальська» він прибивав шматок фанери з чорним написом «Ул. Пролетарская».
Перед будинком лікаря Самсон відчув неспокій раніше, ніж зрозумів його причину. З фасаду над дверима пропала довга вивіска, яка сповіщала, що в цій будівлі приймає лікар із захворювань очей. Серце в Самсона стислося, і з памяті виринув нічний шепіт Федора: «Може, убити його?»
Страшні передчуття, однак, не повернули Самсона назад, переміг він їх і постукав у двері ввічливо, як годиться.
Літня прислуга лікаря впустила візитера відразу. Вигляд у неї був поганенький, бліда обличчям, а навколо очей мала темні кола, що свідчили про безсонні ночі.
Ага, зрадів, побачивши Самсона, лікар. Не забули! Ну проходьте, проходьте! Тут поки що Тонечка прибирає.
Прислуга дійсно почала підмітати з підлоги розбите скло. Сам Ватрухін одягнений був у домашній теплий халат, але на плечах і на грудях до халата причепилася тирса і якесь інше теслярське сміття.
У мене тут уночі неприємна пригода сталася, заговорив лікар Ватрухін, почавши обтрушувати халат, на який сам, здавалося, звернув увагу тільки зараз завдяки пильному погляду Самсона. Увірвалися до будинку два солдати, з ліжка підняли! Один кричав: «Лікуй!» і гвинтівку наставляв. Виявилося, що він своєму товаришеві під час політичної суперечки око багнетом виколов! А тут моя вивіска, як на зло! І він цього бідолаху з оком, яке витекло, до мене штовхає! І кричить: «Лікуй, сволото!» Я ж йому намагаюся пояснити, що лікувати ж уже нема чого! Але потім повів до кабінету, обробив рану, той волає, цей багнетом мене в бік поколює, квапить. Я пояснюю, що тут уже все, тільки треба стежити, щоб сепсису не було, у сухості очну ямку тримати. А він мені продовжує: «Лікуй, а то я тебе вилікую!» А в медичній шафі, як на зло, очний протез лежав, декоративно-рекламний. На згадку про покійного товариша-протезиста. Цей солдат із гвинтівкою багнетом скло в шафі розбив, схопив око й мені тицяє: «Вставляй йому! Рятуй мого товариша!» Я йому пояснюю, що очі роблять за розміром і після того, як очниця заживе. Словом, забрав він очний протез, у кишеню шинелі запхав і пообіцяв повернутися та каменя на камені не залишити. Повів свого товариша. Я тоді двох двірників із сусідніх будинків підняв, скинули ми втрьох із будинку вивіску, і взяли двірники її в оплату праці для розпалювання! Ну гаразд, я вже відсапався від цих неприємностей. Тільки замок дверей пошкодили ще, треба полагодити. Показуйте ваші очі!
Звільнив лікар рогівку ока Самсона від чужорідної частинки, саму сітківку гарненько оглянув.
Ну тепер червоного вам менше бачиться? запитав.
Менше, відповів Самсон.
А бинт ви так і не прали! похитав головою лікар. Я ж не можу вам більше новий повязувати медичної користі він вам більше не несе!
Та нічого, я двірничку попрошу, вона випере, відповів Самсон. Усе часу не було. Думав на роботу влаштуватися, тільки поки що не знайшов.
На роботу? До них? невпевнено спитав Ватрухін. Але потім голос його трохи помякшав. А може, і треба! Кажуть, що працювати у них легше, ніж за царя. Ніхто нікого не експлуатує. Ніхто над головою не стоїть і не перевіряє. Зарплата, картки, талони Я теж думав у клініку влаштуватися, в Олександрівську. Прийшов, а там двадцятирічний студент мені каже, що медицина тепер безкоштовна, а значить, і лікар мусить без зарплати лікувати. Мовляв, лікарі достатньо за царя заробили! Я що громадянин ворожого класу, третьої категорії, півфунта хліба всього належить! А мали другу категорію дати, я ж не купець! Але ж ні, виявилося, що експлуататор! Прислугу маю. А я ж їй казав: «Ідіть, Тонечко, ви вільні! Настав ваш час!» А вона мені: «Ні, Миколо Миколайовичу, куди я піду? Нíкуди мені! Я у вас залишуся!» Ех, хоча б лад у місті навели! Бандитів би та солдатів прибрали, і то вже легше жилося б!