Мейзі жила в котеджі в Садибі після смерті свого другого чоловіка, який помер три роки тому. Вона продовжувала брати активну участь у кількох місцевих доброчинних організаціях і хоча рідко пропускала свої три милі щоденного моціону, зараз ця прогулянка забирала в неї вже більше години. Гаррі ніколи не зможе забути особистих жертв, на які пішла його мати, аби він зміг виграти хорову стипендію школи Святого Беди, а разом із нею й шанс спілкуватися з будь-ким, незалежно від їхнього походження, зокрема й з його найкращим приятелем Джайлзом Беррінґтоном.
Гаррі та Джайлз познайомилися у цій школі понад сорок років тому, і здавалося малоймовірним, що вони заприятелюють. Один народився на глухій портовій вуличці, другий – у приватній палаті Бристольського королівського шпиталю. Один стипендіат, другий – спортсмен. Один сором’язливий, другий – екстраверт. І, природно, ніхто не міг передбачити, що Гаррі закохається в сестру Джайлза, за винятком самої Емми, яка стверджувала, що спланувала все це одразу ж після того, як вони вперше зустрілися на святкуванні дванадцятого дня народження Джайлза.
Усе, що Гаррі міг пригадати з їх першої зустрічі, це худенька маленька дівчинка, яка сиділа біля вікна з опущеною головою, зосередившись на читанні книжки. Він запам’ятав книгу, але не дівчинку.
За сім років Гаррі познайомився з юнкою, коли його гімназія об’єдналася зі школою «Червоних дів» для спільної шкільної постановки «Ромео та Джульєтти». Елізабет Беррінґтон, мати Емми, тоді помітила, як вони віддано трималися за руки після того, як зійшли зі сцени.
Коли опустилася завіса, Гаррі зізнався матері, що закохався в Емму і хотів би побратися з нею. Шоком стало те, що Мейзі, здавалося, не зраділа цій перспективі. Батько Емми, сер Г’юґо Беррінґтон, навіть не намагався приховати своїх почуттів, хоча його дружина не могла собі пояснити, чому він так рішуче виступав проти цього шлюбу. Звісно, він не міг бути аж таким снобом? Але, незважаючи на сумніви обох батьків, Гаррі з Еммою заручилися безпосередньо перед тим, як вступили до Оксфорда. Обоє незаймані, вони віддалися одне одному лише за кілька тижнів до свого весілля.
Але весільна церемонія закінчилася сльозами, адже коли священник промовив: «Якщо хтось може вказати якусь вагому причину, чому вони не можуть законно бути разом, нехай скаже негайно або замовкне навіки», Старий Джек, наставник Гаррі та старший товариш, не зміг змиритися і повідомив, що знає таку причину.
Коли Гаррі дізнався правду про те, ким може бути його батько, він був такий збентежений, що негайно покинув Оксфорд і вступив до торгового флоту, навіть не підозрюючи, що Емма вагітна, або що, коли перетинатиме Атлантику, Англія оголосить війну Німеччині.
Опинившись в Америці, Гаррі потрапив за ґрати за вбивство, якого він не скоював. Його звільнили з в’язниці, щоб відправити на фронт, де він підірвався на німецькій міні. Й коли він нарешті повернувся до Англії, щоб возз’єднатися з Еммою, лише тоді виявив, що у нього є трирічний син Себастьян. І минуло ще два роки, перш ніж вищий суд зміг вирішити, що сер Г’юґо Беррінґтон не є батьком Гаррі, але, незважаючи на це рішення, і він, і Емма усвідомлювали, що законність їхнього шлюбу можна оскаржити у ще вищому суді.
Гаррі з Еммою відчайдушно хотіли народити другу дитину, але вони дійшли згоди не казати Себастьяну, чому вирішили не робити цього. Гаррі ніколи, навіть на мить, ні в чому не звинувачував свою любу матусю. Не треба було глибоко копати, щоб виявити, що Мейзі була не першою робітницею фабрики, яку спокусив Г’юґо Беррінґтон під час щорічних вакацій у Вестон-сюпер-Маре.
Коли сер Г’юґо загинув за трагічних обставин, Джайлз успадкував його титул разом із маєтками. Тож природний порядок речей було нарешті відновлено. Гаррі жив щасливо з Еммою, а Джайлз пережив два розлучення, а тепер ще й його політична кар’єра, здавалося, добігала кінця.
* * *
Емма витратила останні три місяці на підготовку до «великої події» і нічого не залишила на волю випадку. Гаррі навіть змусили провести генеральну репетицію його промови в їхній спальні напередодні ввечері.
Триста гостей прибули до Садиби на вечерю, одягнувши чорні краватки, щоб відсвяткувати сімдесятиліття Мейзі, і коли вона увійшла під руку з Гаррі, нікому не складно було повірити, що вона, либонь, була однією з найбільших красунь свого часу. Гаррі сів біля матері й аж сяяв від гордощів, хоча він дедалі більше нервував із наближенням моменту, коли йому доведеться виголосити тост за здоров’я неньки. Його не так турбував виступ перед переповненою аудиторією, скільки перед матір’ю…
Чоловік розпочав із нагадування гостям про видатні досягнення Мейзі, незважаючи на мізерні шанси. Вона пройшла шлях від офіціантки в цукерні «Тіллі» до менеджера ресторану в Ґранд-готелі – першої жінки, яка посіла цю посаду. Після того як неохоче пішла на пенсію у віці шістдесяти років, Мейзі у зрілі літа вступила до Бристольського університету, де вивчала англійську мову, а за три роки закінчила курс із відзнакою, чого не зуміли досягти ні Гаррі, ні Емма, ні Себастьян – усі з різних причин.
Коли Мейзі підвелася, щоб висловити слова подяки, всі присутні підхопилися разом із нею. Жінка розпочала свою промову, як досвідчений професіонал, без нотаток і тремтіння:
– Усі матері вірять, що їхні сини особливі, і я не виняток. Звісно, я пишаюся багатьма досягненнями Гаррі не лише як письменника, але, що іще важливіше, як президента англійського ПЕН-клубу й учасника кампанії від імені своїх менш щасливих колег в інших країнах. На мою думку, його кампанія за звільнення Анатолія Бабакова із сибірського ГУЛАГу є набагато більшим досягненням, ніж перше місце у списку бестселерів «Нью-Йорк таймс». Але найрозумніше, що коли-небудь зробив Гаррі, це те, що він одружився з Еммою. За кожним великим чоловіком… – сміх та оплески підказували, що аудиторія погоджувалася з Мейзі. – Емма й сама по собі чудова жінка. Перша жінка – голова акціонерної компанії, але їй все одно вдається бути ще й зразковою дружиною та матір’ю. І, певна річ, мій онук Себастьян, який, як мені кажуть, стане наступним головою Банку Англії. Це має бути правдою, бо Себастьян сам мені це сказав.
– Я волів би стати головою банку «Фартинґс», – прошепотів Себ тітці Ґрейс, яка сиділа поруч.
– На все свій час, хлопче.
Мейзі закінчила свою промову такими словами:
– Це найщасливіший день у моєму житті, і я вважаю себе щасливою, що маю стільки друзів.
Гаррі зачекав, поки вщухнуть оплески, і знову підвівся, щоб побажати Мейзі довгих років життя та щастя. Усі гості підняли свої келихи й продовжували веселитися так, ніби це була остання ніч променадних концертів[3].
– Мені прикро бачити тебе знову самого, Себе, – зауважила Ґрейс після того, як вщухли оплески й усі повернулися на свої місця.
Себастьян промовчав, і Ґрейс узяла небожа за руку.
– Чи не настав нарешті час тобі прийняти той факт, що Саманта заміжня й має своє життя?
– Хотів би я, щоб усе було так просто, – зітхнув Себастьян.
– А я шкодую, що не вийшла заміж і не народила дітей, – звірилася Ґрейс, – я цього навіть сестрі не казала. Але добре знаю, що Емма так хоче стати бабусею.
– Вона вже нею є, – прошепотів Себ. – І я, як і ти, нічого їй не сказав про це.
У Ґрейс відвисла шелепа.
– Сем народила донечку, її звати Джессіка, – повідомив Себастьян. – Мені достатньо було побачитися з нею лише раз, щоб збагнути, що це моя донька.
– Тепер я починаю розуміти, – сказала Ґрейс. – Невже немає жодного шансу, щоб ви із Самантою змогли помиритися?
– Ні, поки живий її чоловік.
– Мені дуже шкода, – тітка стиснула руку своєму племінникові.