– І що сталося тоді? – запитав Джайлз.
– Розверзлося пекло. Мої документи вже прийшли. Ґрета втратила роботу, і я не міг знайти роботу для себе. Не допомогло й те, що за кілька тижнів вона й справді завагітніла Карін.
– Я хочу почути про Карін все, але не раніше, ніж замовлю ще.
Джайлз узяв два порожніх кухлі й пішов до шинквасу.
– Повторіть те саме, але цього разу по пінті.
Пенґеллі довго мовчав, перш ніж продовжити свою розповідь.
– Карін зробила всі наші жертви стерпними, навіть підозри та насмішки, які нам обом довелося пережити. Якщо я обожнював Ґрету, то Карін – поклонявся. Десь приблизно через рік мій старий черговий офіцер на складі попросив мене замінити службовця, який опинився на лікарняному, – час чудово зцілює, – і мене запросили стати цивільним офіцером зв’язку між британцями та німецькими робітниками, бо на той час завдяки Ґреті я вже доволі вільно спілкувався німецькою. Британці мають багато чудових чеснот, але вони ледачі, коли справа доходить до вивчення чужих мов, тому я хутко став незамінним. Заробітна плата була не дуже великою, але я витрачав кожне пенні на Карін і кожну вільну хвильку проводив із нею. І, як і всі жінки, вона знала, що я ласий на обійми. Це кліше, але вона змогла обвести мене навколо мізинця.
«Мене також», – подумав Джайлз, зробивши ще один ковток пива.
– На мою радість, – правив далі Пенґеллі, – англійська школа в Берліні дозволила Карін скласти вступний іспит, і кілька тижнів по тому їй запропонували роботу. Усі вважали, що вона англійка. Вона навіть мала мій корнуолльський акцент, як ви могли помітити. Тож відтоді мені вже не доводилося турбуватися про її освіту. Коли вона перейшла до шостого класу, навіть подейкували про її вступ до Оксфорду, але це було ще до того, як звели мур. Коли спорудили це чудовисько, Карін довелося задовольнитися місцем у Східнонімецькій мовній школі, яка, чесно кажучи, є нічим іншим, як центром вербування Штазі. Єдине здивування викликало її бажання вивчати російську як свою першу мову, але на той час її англійська та німецька вже були для неї рідними. Коли ж Карін закінчила навчання, то єдина серйозна пропозиція, яку вона змогла отримати як перекладачка, надійшла від Штазі. Вони добре попрацювали, тож не залишили їй особливого вибору. Щоразу, коли вона писала, то повідомляла, як їй подобається її робота, особливо міжнародні конференції. Це дало їй можливість зустріти багато цікавих людей із усіх чотирьох секторів міста. Їй зробили пропозицію двоє американців та один західний німець, але Карін сказала, що як тільки зустріла вас, то одразу ж закохалася. Її потішило те, що ви враз вхопили її акцент, хоча вона ніколи не бувала за межами Берліна.
Джайлз посміхнувся, згадуючи ту бесіду.
– Незважаючи на мої кілька спроб повернути свою родину, влада Східної Німеччини цього так і не дозволила, хоча нещодавно Ґрета серйозно занедужала. Гадаю, вони не довіряють мені навіть більше, ніж британці.
– Я зроблю все, що зможу, аби допомогти, – пообіцяв Джайлз.
– Карін пише регулярно, але не всі її листи доходять. У тому, що дійшов, вона повідомила, що зустріла когось особливого, але це катастрофа, бо він не тільки одружений, а ще й англієць і пробув у Берліні всього кілька днів. А найгірше те, що вона навіть не була впевнена, чи він відчуває те саме, що й вона.
– Як вона помилялася, – тихо видихнув Джайлз.
– Певна річ, вона не згадала вашого імені чи того, чому ви відвідували російський сектор, бо вона надто добре усвідомлювала, що влада читатиме її листи. Лише коли ви зв’язалися зі мною, я второпав, що це, мабуть, про вас вона писала.
– Але як до цього був причетний Алекс Фішер?
– За кілька днів після того, як ви подали у відставку з посади міністра, він несподівано з’явився у Труро. Коли він вистежив мене, то заявив, що ви публічно зреклися Карін, вважаючи її повією або шпигункою Штазі, і що ви дали зрозуміти головному батогу[15], що ніколи не захочете бачити її знову.
– Але я відчайдушно намагався з нею контактувати, навіть їздив у Берлін, але мене завернули на кордоні.
– Тепер я це знаю, але тоді…
– Авжеж, – зітхнув Джайлз, – Фішер умів бути дуже переконливим.
– Особливо коли він майор, а ти просто капрал із двома личками, – сказав Пенґеллі. – Звісно, я спостерігав за кожним днем судового розгляду пані Кліфтон у газетах і, як і всі решта, прочитав листа, якого Фішер написав перед самогубством. Якби це допомогло, я був би радий сказати будь-кому, що в цьому не було й дрібки правди.
– Добре було б, Джоне, хоча боюся, що для цього вже запізно.
– Але лише вчора я почув по радіо, сер Джайлз, що ви все ще розмірковуєте про участь у довиборах у Бристолі.
– Уже ні. Я відкликав свою кандидатуру. Не можу нічого робити, поки знову не побачу Карін.
– Природно, що як її батько я вважаю, що вона того варта, але це все одно пекельна жертва.
– Ви гірші за мого агента, – Джайлз уперше засміявся.
Він ковтнув іще пива, і чоловіки сиділи якийсь час мовчки, перш ніж Джайлз наважився запитати:
– А Карін справді вагітна?
– Та де там. Це й допомогло мені зрозуміти, що все, сказане Фішером про вас, – купа брехні і його єдиною метою була помста.
– А я хотів би, щоб вона була вагітною, – тихо зронив Джайлз.
– Чому?
– Тому що було б набагато легше вивезти її звідти.
– Останні замовлення, панове.
9
– Яка ця стара гра в політику смішна, – зауважив Джайлз. – Я побував у пустелі, а ви стали міністром закордонних справ Західної Німеччини.
– Але наші позиції можуть змінитися за одну ніч, – відказав Вальтер Шеєль, – і ви це занадто добре знаєте.
– Для мене це була б неабияка зміна, адже я навіть не беру участі у довиборах, і моя партія зараз не при владі.
– А чому ви не кандидат цього разу? – здивувався Вальтер. – Навіть із моїми поверховими знаннями про вашу виборчу систему можна сказати, що лейбористи неодмінно відвоюють своє місце у парламенті.
– Це цілком можливо, але місцевий осередок уже обрав собі молодого кандидата, Роберта Філдінґа, який займе моє місце. Він енергійний і запальний, як нещодавно призначений шкільний староста.
– Так само як і ви колись.
– Я й досі такий, правду кажучи.
– Тоді чому ви самоусунулися?
– Це довга історія, Вальтере. Насправді це причина, через яку я й хотів зустрітися з вами.
– Краще спершу щось замовити, – Вальтер розгорнув меню. – Тоді ви зможете не кваплячись розповісти мені, чому вам знадобилася допомога міністра закордонних справ Західної Німеччини.
Вальтер узявся вивчати меню.
– Страва дня – ростбіф і йоркширський пудинг. Мої улюблені, – прошепотів він. – Але не кажіть нікому ні з ваших співвітчизників, ні з моїх, інакше викриється моя таємниця. А яка ваша таємниця?
І Джайлз усе розповів своєму давньому приятелю про Карін та про те, що його не пустили до Східної Німеччини, поки вони обоє насолоджувались кавою.
– То ви кажете, що це була молода жінка, яка опинилася у вашому готельному номері, коли ми зустрічалися приватно?
– Ви її запам’ятали?
– Ще б пак, – сказав Вальтер. – Вона колись перекладала для мене, але ніколи не дозволяла собі більшого, й це не через відсутність спроб із мого боку. Тож скажіть мені, Джайлзе, чи готові ви битися на дуелі за цю молоду жінку?
– Назвіть свою зброю та свого секунданта.
Вальтер засміявся.
– А якщо серйозно, Джайлзе, чи маєте ви підстави вважати, що вона хоче перебігти?
– Атож, її мати нещодавно померла, а влада Східної Німеччини не дозволить її батькові, англійцю, який проживає в Корнуоллі, приїхати в країну.
Обмірковуючи проблему, Вальтер ковтнув кави.
– Чи змогли б ви полетіти зараз зі мною до Берліна?
– Першим же літаком.
– Нестримний, як ніколи, – видихнув Вальтер, коли офіціант поставив перед ним коньяк.
Він потримав келишок, перш ніж сказати:
– Ви не знаєте, вона розмовляє російською?
– Вільно. Це була її спеціалізація у мовній школі.