– Ви дивитеся не на той список, – зауважив Аарон.
Гаррі перевів погляд на інший бік шпальти й побачив, що «Вільям Ворвік і задимлений пістолет» очолив список бестселерів у галузі художньої літератури.
– Це щось нове навіть для мене, – сказав Гарольд, відкорковуючи пляшку шампанського. – Номер один у художній літературі та документальній в один день.
Гаррі обернувся й побачив, як Аарон вішає на стіну його світлину – між Джоном Бакеном і Ґремом Ґріном.
Джайлз Беррінґтон
1971
8
– Боюся, що це неможливо, – сказав Джайлз.
– Чому ні? – здивувався Ґріфф. – Більшість людей навіть не згадають, що сталося в Берліні, і погодься, що ти не єдиний розлучений депутат парламенту.
– Двічі, й обидва рази за перелюб, – нагадав Джайлз.
Це змусило на мить замовкнути його парламентського агента.
– Боюся, є ще одна проблема, про яку я тобі не розповів.
– Нумо здивуй мене, – перебільшено зітхнув Ґріфф.
– Я намагаюся відновити контакти із Карін Пенґеллі.
– Тобто?
– Зараз їду до Корнуолла, щоб дізнатися, чи може її батько допомогти.
– Ти з глузду з’їхав?
– Цілком можливо, – зізнався Джайлз.
Агент від округу Бристольські доки затулив обличчя руками.
– Це була пригода на одну ніч, Джайлзе. Чи ти забув?
– У цьому й проблема. Я не забув, і є лише один спосіб дізнатися, чи для неї це було чимось більшим.
– Я розмовляю із чоловіком, котрий отримав воєнний хрест, утік від німців, а потім завоював грізну репутацію міністра, і коли йому кидають рятувальне коло, що дозволяє йому повернутися до Палати громад, відхиляє це?
– Знаю, що це не має жодного сенсу, – погодився Джайлз. – Але якщо це була лише пригода на одну ніч, маю тобі сказати, що я ще зроду не мав такої ночі.
– За що вона, без сумніву, отримала гарну винагороду.
– То що ти робитимеш, бо я вже прийняв своє рішення? – проігнорував коментар Джайлз.
– Якщо ти справді не маєш наміру боротися за це місце, мені доведеться зібрати підкомітет для відбору нового кандидата.
– У вас буде потік заявок, і хоча інфляція сягає десяти відсотків, а єдиним рішенням торі є триденний тиждень, зможете обрати навіть пуделя з червоною кокардою.
– Саме тому не треба викидати рушник.
– Ти не почув жодного слова, яке я сказав?
– Вислухав кожне слово. Але якщо ти справді все вирішив, сподіваюся, що ти зможеш проконсультувати того, кого ми виберемо кандидатом.
– Але що я можу їм сказати такого, чого не можеш сказати ти, Ґріффе? Погодься, ти організовував вибори, ще коли я ходив у коротких штанцятах.
– Але не як кандидат, це унікальний досвід. То ти будеш його супроводжувати…
– Або її… – посміхнувся Джайлз.
– …або її, – погодився Ґріфф, – коли вони вийдуть на вулиці та обходитимуть оселі?
– Якщо ти думаєш, що це допоможе, я згоден, тільки гукніть.
– Це може забезпечити різницю між перемогою та досягненням достатньої більшості, щоб унеможливити на наступних виборах перемогу торі.
– Боже милий, як Лейбористській партії пощастило з тобою, – сказав Джайлз. – Я допоможу чим зможу.
– Спасибі, – подякував Ґріфф. – Перепрошую за свою попередню витівку. Правда в тому, що я завжди був циніком. Гадаю, це нерозлучне з цією роботою. Тож будемо сподіватися, що цього разу я помиляюся. Май на увазі: я ніколи не вірив у казки. Тож якщо ти все ж передумаєш і захочеш балотуватися, я можу відкласти призначення комісії з відбору кандидатів щонайменше на кілька тижнів.
– Ти ніколи не здаєшся?
– Не тоді, коли існує хоч найменший шанс, що ти станеш кандидатом.
* * *
Коли Джайлз сидів сам-один у вагоні першого класу дорогою до Труро, то ретельно задумався над тим, що сказав Ґріфф. Чи пожертвує він своєю політичною кар’єрою заради жінки, яка, можливо, навіть не згадувала про нього після Берліна? Чи дозволить він своїй уяві перевершити його здоровий глузд? І якби він знову зустрів Карін, чи не луснула б бульбашка?
Існувала також імовірність, дуже сильна, яку він намагався заштовхати у глиб душі, що Карін була не більше, ніж знаряддям Штазі, і просто виконувала свою роботу, доводячи, що його ветеран-агент був не циніком, а реалістом. На той час, коли «Пензанс-флаєр»[12] в’їхав на станцію Труро відразу ж після шостої, Джайлз мудрішим не став.
Він дістався на таксі до «Мейсон-армз», де домовився про зустріч із Джоном Пенґеллі пізніше того ж вечора. Підписавши реєстраційну картку, піднявся сходами до свого номера й розпакував несесер на ніч. Прийняв ванну, перевдягнувся й спустився в бар за кілька хвилин до сьомої, оскільки не хотів змушувати батька Карін чекати.
Коли Джайлз увійшов до бару, то помітив чоловіка, що сидів за столиком у кутку, на якого він не звернув би уваги, якби той не піднявся і не помахав рукою.
Джайлз рушив, щоб приєднатися до нього, і потиснув простягнуту руку. Представлятися необхідності не було.
– Дозвольте запропонувати вам випити, сер Джайлз, – сказав Джон Пенґеллі з виразним акцентом Вест Кантрі[13]. – Місцеве гірке цілком непогане, але ви можете віддати перевагу віскі.
– Пів пінти гіркого буде просто чудово, – погодився Джайлз, сідаючи за маленький, забруднений пивом стіл.
Поки батько Карін замовляв трунки, Джайлз уважніше придивився до нього. Йому, мабуть, було років п’ятдесят, може, й п’ятдесят п’ять, хоча волосся вже цілком посивіло. Його твідовий піджак «Гарріс» був добряче поношений, але все ще ідеально сидів на плечах, що дозволило припустити, що чоловік набрав не більше кількох фунтів зі своїх армійських днів і, можливо, регулярно займався спортом. Хоча він і здавався стриманим, навіть невпевненим, чоловікові явно не було чужим це місце, бо один із місцевих жителів, котрий сидів у барі, привітав його, ніби давно загубленого брата. «Як же йому було самотньо, – подумав Джайлз, – маючи дружину та доньку, котрі не змогли бути з ним з однієї-єдиної причини: бо вони опинилися по інший бік стіни».
За кілька хвилин Пенґеллі повернувся, несучи дві гальби по пів пінти, одну з яких поставив на стіл перед Джайлзом.
– Як мило з вашого боку здійснити таку довгу подорож, сер Беррінґтон.
– Будь ласка, називайте мене Джайлз, оскільки сподіваюся, що ми будемо не лише приятелювати, але й зможемо допомагати один одному в справах.
– Коли ти старий солдат…
– Не такий уже й старий, – Джайлз ковтнув пива. – Не забувайте, що ми обоє були на минулій війні, – додав він, намагаючись заспокоїти співбесідника. – Краще розкажіть, як ви зустрілися зі своєю дружиною?
– Це було після війни, коли мій підрозділ дислокувався у Берліні. Я служив капралом на складі, де Ґрета була пакувальницею. Єдина робота, яку змогла отримати. Напевно, це було кохання з першого погляду, бо вона не знала ні слова англійською, а я не міг спілкуватися німецькою.
Джайлз посміхнувся.
– Але вона була яскрава. Втямила мою мову набагато швидше, ніж я її. Природно, я із самого початку знав, що це буде справа непроста. Не в останню чергу тому, що мої товариші вважали, що будь-яка німецька спідниця годиться лише для одного, але Ґрета була не така. На момент завершення мого відрядження я збагнув, що хочу побратися з нею, якими б не були наслідки. Тоді у мене й почалися проблеми. Переспати з жінкою за межами інституту[14] – це одне, але бажання одружитися з нею – це неабиякий клопіт, внаслідок чого вам не довіряла жодна зі сторін.
Коли я повідомив черговому офіцеру, що маю намір одружитися з Ґретою, навіть якщо це означатиме, що мені доведеться залишитися в Берліні, вони поставили на моєму шляху всі можливі перепони. За кілька днів мені вручили демобілізаційні документи й поінформували, що мене відправлять упродовж тижня. Я був у відчаї, навіть думав про дезертирство, що означало б роки за ґратами, якби мене спіймали. А потім адвокат у казармі повідомив мені, що вони не можуть заборонити мені пошлюбити Ґрету, якщо вона буде вагітна. Я їм так і сказав.