Гринченко Борис Дмитриевич читать онлайн

Борис Дмитрович Грінченко Частина першa ЧУЖЕНИЦЯУ хатi в Пилипа Сиваша за столом сидiла бесiда: брат Охрiм iз жiнкою, сват Манойло з свахою Килиною, кум Терешко Тонконоженко, сусiда Струк iз своєю сердитою Стручихою, дядько

Борис Грінченко І – А, нарешті й ти! – А хоч би й я! І два молоді інтелігентні парубки, привітавши такими словами один одного, додали потім, цілуючись: – Здоров, здоров, братику! Можна було бачити з їх привітання та з осяяних радощами очей, що вони були друзями Той, що приїхав, був ставний, високий

Каторжна так її всi зва­ли. Унеси дров у ха­ту, чи чуєш, ка­торж­на ти! кри­ча­ла ма­чу­ха. Геть зпе­ред очей, ка­торж­на! виз­вi­рю­вав­ся на неї ба­ть­ко, вер­та­ючись п'яний з шин­ку i за­то­чу­ючись по ха­тi. За

Борис Грінченко Я їхав залізницею, третім класом і, як звичайно, у вагоні з написом: « Для некурящих» Ох, цей напис! Раз у раз доводиться воюватися з подорожніми, щоб вони справді не курили, – це знає кожен, кому траплялося сідати до таких вагонів, сподіваючися заховатися в них од огидної отрути дим

Борис Грінченко І Край села стояла хата поганенька, а в їй жив селянин із жінкою та з дитиною – хлопчик був невеличкий, недавнечко народився Вже третій рік був, як вони побралися, – з чужого села він її взяв, – а все ніяк не могли збитися на хазяйство У їх тільки й було худоби, що теличка, – купили

Борис Грінченко І Каторжна – так її всі звали – Унеси дров у хату, чи чуєш, каторжна ти! – кричала мачуха – Геть зперед очей, каторжна! – визвірювався на неї батько, вертаючись п’яний з шинку і заточуючись по хаті – За сцо ти мене стовхнула, католзна! – пищав дворічний мачушин хлопчик, б’ючи її кула

Борис Грінченко Роман Частина перша Наступає чорна хмара, А друга синя… Народна пісня І ЧОРНА ХМАРА Минув уже четвертий рік, відколи Денис Сивашенко відділився від батька й від Зінька, меншого брата… зараз після того, як середульшого брата Романа заслано на Сибір Погана це була історія! Розледащівши

Борис Грінченко Через що в мене до всіх живих тварин на світі таке почування, як до чогось рідного? Через що думка про їх збуджує в мене милосердність, терпимість і любов? Через що я лічу всіх тварин до своєї сім’ї так само, як і всіх людей? Через що тварина зостається мені другом, братом, товаришем