Бузько Дмитро Іванович читать онлайн

ПЕРЕМОГАФріц Грубер розігнув стомлену спину й випростався Кров відхлинула од перевтомленої голови В очах зарясніли цифри та формули, від яких тільки що одірвався молодий учений. Він одчинив вікно й сперся на лутку, ж

Вдалені, у вечірній імлі, сумирно забовваніли Трипільські гори... Пароплав біг поковзь блискучим темним лаком річки. Трипільські гори! Що вони бачили?.. Даремне намагався режисер Анощенко в «Трипільській трагедії»* одрубаними пальцями змалювати чорний жах героїчної загибели палкої молоди, що пішла р

Сьогодні Хмара був хмурий. Мало сказати — хмурий. Йому аж нудило від цього паскудного життя. Он Химко вже голову на руки поклав. Зараз як хропне! Бо вже носом тихесенько й ніжно свистить. Ще б пак, — з ранку до півдня на вокзалі вагони вантажив. — Д'ех, життя наше пролетстудентське! Хмарі аж слина п

дзвякнув останній засув, у кам’яній тиші коридору розтанула луна дозорчих кроків, — скінчилася вечірня перевірка, і тоді гомін, бджолиний гомін, — він ніби досі чекавчатував десь за горою, а тепер прийшов, і тюрма — ніби вулик. звісно, не бджоли, а люди, — сотні, понад тисячу в'язнів. і в кожного з

Незнайомець приїхав у лютому, одного холодного вітряного дня, коли здійнявся останній у році снігопад. Чоловік ішов із залізничної станції Бремблгерст, несучи маленьку чорну валізу. Він був закутаний з ніг до голови, і криси його м’якого фетрового капелюха затуляли кожен дюйм його обличчя, крім блис

О Харків — курна столицяполустанок.* Особливо так у серпні о 4ій дня на вулиці Лібкнехта.* Це ж і видовисько... Якщо настав би апокаліптичний кінець світу й засурмила б сурма легендарного архангела, то мерці, вставши з трун, пішли б, певно, отаким самісіньким походом, як отой на вулиці Лібкнехта о 4