Всего за 109 руб. Купить полную версию
Портрет Зігмунда Фройда в його кабінеті говорить багато про що. І в першу чергу, опосередковано, звісно, про те, що в основу багатьох творів Підмогильного ліг саме фройдівський психоаналіз.
Підмогильного називають попередником екзистенціалізму – філософії існування, що досліджує людину, як унікальну духовну істоту, здатну до вибору власної долі. І це справедливо, бо зближує творчість Підмогильного з творчістю французьких екзистенціалістів Альбера Камю і Жан-Поля Сартра, які з’являться десятиріччям пізніше.
Устами героя свого роману «Місто» Підмогильний розкриває свій людинознавчий дослідницький дар: «Людина не те, що вона читає лекції, не те, що вона сидить в установі, не те, що вона говорить і робить на людях. Вона те, що вона для самої себе, в неофіційній частині своєї програми». Образно кажучи, Підмогильний ставить людину перед самим собою – і нема чого ховати. Чого варте одне тільки зізнання Підмогильного: «Кожен рядок писався власною кров’ю»…
Однак, спроби пояснити феномен Підмогильного натикаються на науковоподібні коментарі і загальні фрази висновків. Ось як виглядає одне з досліджень – приготуйтесь: «Індивідуальна мікросоціологічна динаміка на рівні колективного несвідомого породжує нові стереотипи, детерміновані добою». В іншому дослідженні – суцільна казуїстика на кшталт «наратив апокаліпсистичності», «об’єкт компаративного зіставлення», «парадигми з позиції екзистенціальної». А ось і висновок: «…маскулінність як основна категорія гендерності, що поряд із фемінністю може виражати гендерну ідентичність людини». «Was ist das?» промовив би Підмогильний, почувши таке про себе…
Вірне налаштування на сприйняття творчості Підмогильного дає дослідження його творчості, яке здійснив видатний український літературознавець, що жив і творив у США, Юрій Шевельов (Шерех): «Серед свого покоління Підмогильний вирізнявся особливою нещадністю і тверезістю бачення. Але разом з тим він був людиною свого покоління, і поділяв з ним гіркий оптимізм його і його тверезе сп’яніння творчістю… Підмогильний належав до покоління «приречених» (і не тільки через політичні обставини), яке, попри все, «творило і горіло», прагнуло правди і не боялося страху. Його песимізм був творчий, а оптимізм трагічно-гіркий. Бо це було покоління справжніх людей». І тому, здавалося б, дрібні подробиці часу, в якому в якому він жив і творив, набувають несподіваної виразності, пояснюючи особливості його світосприйняття.
* * *
І останнє попередження. Я завжди пишу про тих «знаменитих українців», до яких маю безпосереднє або опосередковане, відношення. У даному разі, звісно, опосередковане і знаменне для мене. У нашій сімейній бібліотеці зберігаються твори Підмогильного, видані за його життя. І у кожній книзі є закладка на тому чи іншому творі, зроблена бабусею чи мамою. Багато розмов у нашій сім’ї точилося навколо його творів. Бабуся була особисто знайома з Підмогильним. Тож моя книга про Підмогильного сповнена особистих вражень від його творчості, які можуть і не збігатися з вашими.
І прекрасно! Твори самого Підмогильного також розраховані на діалог-суперечку з читачем. І моя мета представити читачам образ Валер’яна Підмогильного не тільки у можливій повноті зв’язків із сучасністю, але й у його устремлінні в майбутнє. При цьому прагнутиму подати його як живу людину, а не пафосну постать, що пророкує істини і вказує шляхи. В моєму полі зору окремі промовисті – драматичні і колоритні – моменти його життя, закарбовані у спогадах сучасників.
Звісно, за письменника говорять його твори. Зараз саме це той випадок, коли книги живуть набагато довше їхніх авторів. Тож прохання до читачів: мати перед собою, прочитати або перечитати, роман Підмогильного «Місто» і кілька його оповідань, про які йдеться у тексті; все це ви знайдете у відкритому доступі в Інтернеті.
Свою книгу я б так і назвав – «Розгадка провісника». Не претендую на категоричність своїх висновків щодо особистості і творчості Підмогильного. Що від нас приховала історія?.. На ваш розсуд – мої роздуми про його особистість і творчість.
З Богом!
За Божим велінням
Уже в реальному училищі, поглиблено вивчаючи французьку, а далі й німецьку мови, Валер’ян звертається до європейської літератури і філософії – цьому сприяв один з викладачів училища, літературознавець Петро Єфремов – виявляє схильність до письменницької творчості…
Ростислав Коломієць
І все ж… звідки, як, чому?..
Український сільський хлопчина на ім’я Валер’ян:
від латинського Valerianus, це означає з роду Валеріїв…
швидше від «валео» – сильний, здоровий, міцний. Ви ж знаєте, валеріана – це багаторічна трав’яниста рослина, з корневищ якої виготовляють лікарські настойки, що використовують як заспокійливий і тонізуючий засіб для серця і нервової системи…
Отже, український сільський хлопчина Валер’ян:
і – Freud?
і – Camus?
і – Sartre?
і – Kierkegaard?
І тим не менш сільський хлопчина з невеличкого українського хутора Чаплі першим в Європі зробив крок у «філософію буття», яку пізніше назвуть екзістенціалізмом. Його твори були надруковані ще за його життя у Ляйпцігу, Празі, Берліні.
І все ж – суцільні знаки запитання стосовно Підмогильного, на які свого часу я сподіваюсь дати неумоглядні, врозумливі відповіді…
Тож почнемо з початку.
Загадки і непорозуміння починаються від народження. Пишуть, що Підмогильний «народився в селі Писарівка у бідній селянській родині».
Він таки народився у Писарівці Павлоградського повіту (нині Синельниківського району) поблизу від Катеринославу (нині Дніпра): хлопчик, який малюватиме психологічні портрети людей і покаже людям, як інстинкти й приховані бажання завжди, так чи інакше, впливають на життя кожного з нас.
А от щодо бідної селянської родини відомості неточні. Насправді батько Валер’яна Петро Якович Підмогильний землеробством не займався. Тільки у 1907 році він купив землю неподалік від Писарівки і заснував там хутір, що в народі звався «Собачим». У ньому його син написав свої перші оповідання, але це станеться пізніше. Батько ж працював конторщиком – управителем панського маєтку в економії графа Ілларіона Воронцова-Дашкова, російського державного діяча, землевласника і підприємця у великому, понад 1000 дворів, степовому селі Чаплі (нині в межах Дніпра). Навпроти Чаплів, у селі Кодаку була дерев’яна козацька церква, збудована без єдиного цвяха. У церкві часто бувала родина Підмогильних.
Батько – Петро Якович – обіймав в економії посаду, яка вимагає певної освіти і суми спеціальних знань, тож одержував пристойну зарплатню. У всякому разі батько письменника аж ніяк не був бідняком і типовим сільським жителем.
Мати – Мокрина Семенівна, селянка, також працювала в економії графа, хоча зрозуміло, університетів не закінчувала. І, як згадують ті, хто її знав, «виділялась надзвичайною природною інтелігентністю». Знала багато народних пісень, поетичних легенд, звичаїв і прищепила дітям любов до краси і витонченості української мови.
Це була інтелігентна українська родина, де важило не класове походження, не «бідний – багатий», але самий образ життя. В сім’ї було двоє дітей – Настя і Валер’ян. Батько збирав бібліотеку, прагнучи надати дітям освіту. Досить сказати, що він запросив додому вчителя французької мови, який вчив також дітей графа, і зрештою Настя і Валер’ян оволоділи французькою досконально.
Забігаючи наперед, зазначу, що Анастасія Петрівна понад 20 років завідуватиме кафедрою іноземних мов у Харківському інституті механізації та електрифікації сільського господарства, а Валер’ян Петрович оволодіє трьома мовами і перекладатиме українською класичні твори французької та англійської літератури.