Чи можуть бути ці слова мовою шарлатана, вигадками й базіканням людини нечесної? Звичайно, у гучному зверненні колишнього скромного прохача звучить уже нотка окриленості: Месмер вперше говорить мовою успіху. Бо саме в ці останні місяці його метод лікування нервових хвороб навіюванням знайшов серйозних прихильників і впливових союзників, і перш за все відкрито став на його бік Шарль Делон, лейб-медик графа д’Артуа[61], що випустив брошуру. Це відкриває Месмеру шлях до двору; у цей час одна з придворних дам Марії Антуанетти, яку Месмер зцілив від паралічу, виступає перед своєю володаркою на користь того, хто допоміг їй. Вище дворянство: мадам Ламбаль[62], принц Конде[63], герцог Бурбон[64], барон Монтеск’є[65] й особливо герой дня, молодий маркіз Лафайєт[66] висловлюються з натхненням на користь його вчення. І ось, незважаючи на вороже ставлення академії, незважаючи на невдачу у Відні, уряд за наказом королеви входить у безпосередні переговори з Месмером, щоб закріпити за Францією родоначальника таких плідних ідей; міністр Морпа за наказом згори пропонує йому довічне утримання в двадцять тисяч ліврів і, крім того, десять тисяч ліврів на квартирні витрати, правда, з виплатою лише в тому випадку, коли три підготовлених ним для держави учні визнають користь магнітотерапії.
Але Месмер ситий по горло й не бажає знову безкінечно працювати з упередженими вузьколобими фахівцями, він не йде ні на які застереження «якщо» і «в тому випадку», він не бере милостині. Він гордо відмовляється: «Я не можу входити в договірні відносини з урядом, доки правильність мого відкриття не буде незаперечним чином визнана й підтверджена». І після двох років магнетичної терапії висланий з Відня Месмер придбав таку силу в Парижі, що погрожував покинути Париж і пред’являв ультиматум королеві: «Єдино з поваги до Вашої Величності я Вас запевняю, що продовжу своє перебування у Франції до 18 вересня і до цього терміну готовий надати допомогу тим хворим, які удостоять мене своєю довірою. Я шукаю, Ваша Величносте, такого уряду, який визнає необхідність не допускати легковажним чином проникнення у світ істини, що своїм впливом на природу людини викликає зміни, яким із самого початку потрібен контроль з боку істинного знання і справжньої сили, а також направлення в доброзичливому сенсі. У справі, що стосується всього людства, гроші повинні бути, в очах Вашої Величності, лише на другому плані; чотириста чи п’ятсот тисяч франків, що обертаються на таку мету, нічого не повинні означати. Моє відкриття і я сам повинні бути нагороджені з величчю, гідною монарха, з яким я вступаю в стосунки». Цей ультиматум Месмера не береться до уваги, мабуть, у результаті опору з боку Людовіка XVI, чий тверезий і ощадливий характер повстає проти будь-яких фантастичних експериментів. І ось Месмер діє всерйоз: він залишає Париж і відправляється в германські володіння, у Спа.
Але ця зухвала самоопала дещо інша, ніж попередня віденська, яка безнадійно схожа на втечу або заслання. Він від’їздить з держави Бурбонів як володар, як претендент, і цілий рій натхненних прихильників проводжає високоповажного вождя в добровільне вигнання. Але ще більша їх кількість залишається в Парижі й у Франції, щоб діяти там на його користь. Обурення з приводу того, що через інтриги факультету з повною байдужістю допустили від’їзд такої людини з Франції, набуває поступово гарячкового характеру. Записки на його захист десятками з’являються друком. У Бордо в соборі абат Ерв’є відкрито проповідує з кафедри догму магнетизму; Лафайєт перед своїм відплиттям до Америки повідомляє Вашингтону як щось дуже важливе, що він везе американцям, крім рушниць і гармат для війни за незалежність, також і нове вчення Месмера. («Якийсь доктор, на ім’я Месмер, котрий зробив найбільше відкриття, здобув собі учнів, серед яких ваш покірний слуга вважається одним з найпалкіших. Перед від’їздом я дістану дозвіл посвятити вас у таємницю Месмера – велике філософське відкриття»). І масонство, яке захищає в науці, як і в сфері політики, усе нове й революційне, з рішучістю стає на сторону побратима. І ось, усупереч уряду, усупереч королю, усупереч медичній колегії, усупереч Академії, ці вражені прихильники Месмера домагаються повернення його в Париж на поставлених їм умовах; те, у чому відмовив Месмеру король, пропонують йому за свій рахунок дворянство й буржуазія. Група його учнів на чолі з Бергасом, відомим адвокатом, засновує акціонерне товариство, щоб надати маестро можливість заснувати свою власну академію на противагу королівській; сто шанувальників жертвують кожен по сто луїдорів, щоб виконати по відношенню до Месмера борг людства, одночасно Месмер зобов’язується передати їм свої знання. Відразу ж після випуску магнетичні акції розбираються; за дванадцять місяців зібрано 340 000 ліврів, це значно більше, ніж вимагав спочатку Месмер. Крім того, учні його об’єднуються в кожному місті у так зване «Гармонійне суспільство» (Societe de l’Harmonie), окремо в Бордо, у Ліоні, у Страсбурзі, в Остенді, й навіть одне в колоніях, у Сан-Домінго. Із тріумфом повертається знову до Франції Месмер, некоронований глава якоїсь незримої духовної держави, викликаний з вигнання благаннями й заклинаннями, його зустріли з урочистостями й привітаннями. Те, у чому відмовив йому король, він сам собі створив: свободу досліджень, незалежне існування. І якщо офіційна, академічно насторожена наука оголосить йому війну, Месмер тепер готовий до неї.
Месмероманія
Месмер, чий магнетичний метод обіцяє зцілення від усіх видів хворобливого збудження, спершу сам приносить у Париж особливий вид збудження – месмероманію. Ось уже багато десятків років ніщо не створювало в Сен-Жерменському передмісті з його незмінно хорошим, нудьгуючим серед розкоші суспільством, такого галасу, стільки емоційних переживань, такого пароксизму пристрасті, як практика магнетичного лікування. Протягом декількох місяців Месмер і магнетизм стають у Парижі найбільшою модою, останнім криком. Перед його розкішною квартирою на Вандомській площі з ранку до вечора стоять коляски й кабріолети дворян; лакеї в кольорових лівреях перших будинків Франції чекають біля прикрашених гербами нош; оскільки приміщення виявляються занадто тісними для такого несподіваного напливу людей, навіть для багатих пацієнтів є лише три «цебри здоров’я», тому вже за декілька днів наперед купують собі місце біля «бакета», як у наш час ложу на першу виставу нової опери. Але філантропія теж в моді, і Месмер надає «бакети», щоправда, меншого розміру і для осіб менш заможних, бо кожен, багатий він чи бідний, повинен отримати свою частку цього «гармонійного» цілющого засобу. Він виключає з кола хворих осіб з відкритими ранами, безсумнівних епілептиків, божевільних і калік, чесно підкреслюючи цим, що він досягає поліпшення в загальному самопочутті лише через нервову систему, але не може дивом змінити будову органів.
У цих магнетичних залах, а незабаром й у власному палаці, у готелі Буїльйон на вулиці Монмартр, де Месмер влаштував клініку, п’ять років поспіль товпляться пацієнти усіх станів, справжні й уявні хворі, допитливі й сноби всякого рангу. Кожен допитливий парижанин – а який парижанин з хорошого товариства не допитливий? – повинен за будь-яку ціну хоч раз випробувати на собі чудодійний флюїд і потім цією сенсацією хвалитися в елегантних салонах з тією ж приблизно дилетантською поверховістю, як у наш час за п’ятигодинним чаєм розмірковують про теорію відносності або психоаналіз. Месмер у моді, і тому його наука, яка сприймається ним вельми серйозно, діє на суспільство не як наука, а як театр. Те, що в постановці його лікування є дійсно щось ніби театральне, Месмер ніколи не заперечував, навпаки, він відкрито визнає це. «Якби мої прийоми не були розумно обґрунтовані, вони повинні були б здаватися настільки ж безглуздими, настільки смішними, і в них дійсно було б важко повірити».