Всего за 179 руб. Купить полную версию
Так само приблизно було б і в нашій франкфуртській історії. Всупереч Твоїм припущенням, зі мною нічого б не сталося, нічогісінько, просто я тихо лежав би в своєму ліжку, дивлячись, як стрілки годинника, залишеного на кріслі біля ліжка, наближають, відміряють і благополучно поминають час нашого побачення. У мене не було б ні вибачень, ні виправдань, нічого, крім почуття провини. Враження, яке я справляв би на Тебе в такому стані, схоже на враження від інших моїх листів, відповіді на які Ти починаєш словами: «Франце, ну що мені накажеш з Тобою робити?»
Я замучив Тебе своєю впертістю? Але чим же ще, як не упертістю, здатен упертюх переконати себе в тому, що йому і справді дісталося неймовірне, небом дароване, одного прекрасного серпневого вечора явлене йому щастя?
Франц
Я не знаю, чи підеш Ти до контори на Водохреща, тому я надішлю цей лист у Твою квартиру, а завтра напишу другий у вашу контору.
05.01.13
Всього кілька слів, моя бідолашна кохана! Це вже хтозна-як пізно, якщо я хочу привітати вас з неділі, це потрібно зробити хутко. Єдине, що для мене важливо, це те, що я не тільки обіймаю Тебе за себе, але так, що Ти дізнаєшся про це. Однак мені спало на думку – можливо, ми не збираємось разом тому, що мені страх як кортить одразу Тебе поцілувати, тоді я пояснюю чільним вищим істотам, що спершу був би цілком задоволений, якщо можна було б гладити Твою руку, моя бідолашна кохана.
Франц
5.01.1913
Бідна, бідна кохана, хай Бог Тебе боронить од потреби коли-небудь читати цей нещасний роман, над яким я тупо кряжію. Жахливо, як змінюється його обличчя; поки клажа на повозі (он як я розписався – плями так і летять!), мені на передку добре, я з захватом хвиськаю батюгою, і сам чорт мені не брат; але тільки-но клажа звалюється (а цього ні передбачити, ні запобігти, ні приховати неможливо), як це було вчора і сьогодні, вона тут же стає непосильною ношею для моїх кволих плечей, – ну просто хоч все кидай і тут же, не сходячи з місця, рий собі могилу. Зрештою, для смерті від такого безвихідного відчаю немає місця гіднішого за власний роман. У мене тут якраз о третій ночі з сусідніх балконів восьмого поверху перемовляються двоє персонажів, з учорашнього дня добряче побляклих[5]. А що якщо я знизу, з вулиці, крикну їм «Adieu!»[6] і залишу їх раз і назавжди. І вони враз уклякнуть кожен на своєму балконі, втупившись один в одного через решітки перил своїми застиглими, мертвими рисами. Але я тільки нахваляюся, кохана, а насправді, звичайно, нічого такого не зроблю. Якщо – втім, ніяких «якщо», а то знову сяду в калюжу.
Сьогодні вдень я справді намагався поспати, але вийшло не дуже вдало, бо ж за стінкою – я цього не врахував – надписували 600–700 запрошень на весілля моєї сестри, призначене на наступну неділю, а мій майбутній зять, який керував цією роботою, крім всіх інших своїх приємних переваг, має такий пронизливий і заклично використовуваний голос, що варто людині, яка в сусідній кімнаті намагається заснути, зачути цей голос, як їй здається, ніби до горла притуляють пилку. Словом, спиться під такий акомпанемент не дуже добре – ти то злякано підскакуєш, то знову провалюєшся в сон. І це при тому, що я відмовився від чудової прогулянки, аби виспатися. Втім, урешті-решт я сяк-так поспав, і виправданням для поганої роботи все це послужити не може.
Як там стояла справа, кохана, з зауваженнями Твоїх батьків про мене? Але я хочу знати кожне слово і кожен вираз. Ну ж бо, надто вже довго Ти криєшся з такими речами від мене. Коли я чую такі зауваження, у мене виникає таке відчуття близькості з Тобою, воно, щасливе чи сумне, воно таке сильне і таке бажане для мене, таке, яке повністю виключається з Твоєї фізичної близькості, що я, занурений у цю насолоду, можу довго дивитися на повідомлення, не читаючи, не замислюючись, не відчуваючи нічого, крім Тебе. Тоді я ніби поруч з Тобою, звертаюся до Тебе, питаючи про Твоїх батьків, і втягнутий у те кревне коло, з якого Ти походиш. Можливо, немає ближчої близькості, ще вищим ступенем було б проникання.
З цим «досить симпатичним» дитячим лікарем ми теж, Феліціє, ще не скінчили. На ньому я ще трохи затримаюся, адже він наче невелика противага до франкфуртської історії і, по суті, являє собою, нехай і несвідомо, адресоване мені питання. І я повинен на нього відповісти. Якби, кохана, я Тебе тільки ревнував, ревнував, та й годі, я б по Твоїй розповіді приревнував ще більше. Тому якщо цей дитячий лікар був для Тебе такий важливий, що Тобі навіть довелося збрехати, аби від нього звільнитися, втім, тоді, кохана, це послідовність думок якогось ревнивця, а не моїх, хоча я і здатен їх відтворити. Хід же моїх думок ось який: Ти з цим лікарем цікаво поспілкувалася, Тобі приємно було провести вечір у його товаристві, він шукав продовження знайомства, яке саме по собі, принаймні в межах тієї недовгої ранкової бесіди, не було неприємно ні Тобі, ні Твоїй матері, і схоже, що внаслідок відкидання Тобою цих спроб подальші спроби продовжити знайомство з його боку або виключені, або малоймовірні, чому виною, судячи з Твоєї, Феліціє, розповіді, тільки я і повинен нести цю вину належним чином. Тільки як мені її нести? Може, з гордістю? Або із задоволенням? Або всім виглядом пропонуючи взяти на себе й наступні такі провини? Але ні, я нарікаю, я шкодую, мені б хотілося, щоб цей дитячий лікар приходив до Тебе у гості, щоб він і надалі зарекомендував себе тією ж милою людиною, якою був на Новий рік, щоб він виявився веселуном і щоб Ти весело його приймала. Хто я такий, щоб лягати йому поперек шляху? Всього лише тінь, яка, правда, нескінченно Тебе любить, але яку неможливо витягти на світ божий. Ну і чорт зі мною! – Однак тепер, звичайно, саме час всю цю карусель розкрутити в зворотній бік. Мене б просто роздирали ревнощі, якби я почув зі своєї далини, що цьому дитячому лікарю і справді вдалося все те, чого я йому на попередній сторінці так наполегливо бажав, а неправда, яку Ти йому сказала, вирвалася не з Твоєї чистої душі, а з мене, і я майже ладен повірити, що в словах Твоїх тієї секунди чувся легкий призвук мого голосу. – Однак як це судження узгоджується з попереднім? (Ось моя відповідь і повернулася до Тебе питанням.) Тільки як нескінченна карусель. Думаєш, з цієї каруселі мене можна витягнути? Та нізащо не повірю!
До речі, ще зі свого природного цілительства я твердо засвоїв, що всі напасті від медицини, не має значення, в чиїй особі вона представлена цього разу – окулістом, зубним лікарем або, у найгіршому разі, дитячим. Дурне перо! Яких тільки дурниць не напише, замість бодай раз написати щось розумне, наприклад «Ти моя кохана!», А потім ще раз «Ти моя кохана», а потім знову «Ти моя кохана» – і нічого крім цього.
Мої думки про Тебе куди розумніші за мої писання Тобі. Вчора вночі я довго не міг і не хотів заснути, о другій лежав у напівдрімоті і невпинно вів з Тобою найщирішу розмову. Розмова ні про що, без будь-яких повідомлень, швидше за це була сама форма відвертої розмови – і почуття незвичайної близькості і відданості.
Франц
6.01.1913
Не смійся, кохана, тільки не смійся, мені страх як закортіло, щоб Ти зараз була поруч зі мною! Іноді, заради забави, я вираховую, за скільки годин за найсприятливіших умов зміг би до Тебе дістатися і за скільки – Ти до мене. Виходить завжди довго, задовго, так відчайдушно довго, що, навіть відмовившись думкою від інших перешкод, з огляду на один тільки цей термін не наважуюся на спробу. Сьогодні ввечері, вийшовши з дому, я попрямував до будівлі на Фердінандштрассе, де міститься бюро вашого представника. Збоку могло здатися, що я мало не на побачення з Тобою йду. Але я обійшов будинок сам-один і самотою пішов. Навіть згадки про фірму Ліндстрем на жодній табличці не виявив. Ця людина називає себе всього лише генеральним представником компанії з виробництва грамофонів. Чому? Іноді я щиро шкодую, що в Празі так мало місць, що мають, принаймні за моїми відомостями, до Тебе стосунок. Квартира Бродів, Шаленгассе, Коленмаркт, Перлґассе, Обстґассе, Ґрабен. Потім ще кафе в Будинку представництв, зала для сніданків у «Блакитний зірці» і вестибюль. Як цього мало, кохана, але як же мало виділяється для мене на міській мапі!