Я не граю в карти, добродію.
Не вмієте? спитав богослов, знаний збиточник, що крутився замітно коло Еви.
Вмію, але не граю.
Не смієте, може?
Чому не смів би?
На Юліяновім чолі зявився і зник червоний румянець гніву, як це буває у вражливих вдач.
Я так думав, пане Цезаревич, вибачте. Наші батьки не все дивляться ласкавим оком, коли ми, молодь, засідаємо за зелені столики.
І мають слушність, впав йому в слово поважний канонік, і мають слушність, але, додав спокійно, бувають і винятки.
Ну і як, пане Цезаревич? приставав молодий богослов.
На жаль, ласкавий пане, я мушу рішуче відмовити.
В тій хвилині око Юліяна стрінулося з оком Еви. Спочутлива усмішка пограла коло її уст.
Не є правдивим лицарем, сказала піднесеним голосом бабуня. Той, хто не грає в карти, не вміє випити, не вміє гуляти до упаду. Скільки вам років, пане Цезаревич?
Двадцять і два, добродійко, двадцять і два. Старий уже правда? І, вдивляючись в її обличчя з розгорілими очима, сказав з притиском: У родині Цезаревичів вийшла від карт тяжка трагедія Може, ви чули про те, добродійко, ні?
І, не вижидаючи її відповіди, він відвернувся і пішов за о. Захарієм, що взяв його під рамя.
Яка це правда, пане Юліян. Не одна хвилина в людському житті накоїла більше лиха, ніж цілі роки.
Ева, поблідла при відповіді Юліяна, подалася на веранду, а бабуня, відхиливши широко уста, гляділа, мов непритомно, за тими, що виходили.
* * *Настало надвечіря. Частина молоді, поплававши човном по ставі та навеслувавшись досхочу, вернулась до хати і підтримувала балачку, грала та співала.
Коли появився Юліян і його сталеві очі перебігли по присутніх, стрінули й Еву. Вона спустила погляд. Її уста тремтіли, а з горла вирвалося придавлене хлипання. Щоб не вибухнути плачем, вона покинула кімнату.
Він затиснув уста. В серці здіймалася дивна буря. Він приступив до відчиненого вікна і неначе вперше побачив усе те, що в його рамках містилося: сад, зільник і стежки. Йому пригадався той момент під час перших його відвідин, як він гнав за нею алеєю з ключем до ліса і спіймав її. Коли обернувся, здавалося, що його лице було на один відтінок блідше.
* * *Ніхто не дивувався, що Ева не залишилася довго між товаришками і гістьми. Всі, що були тут зібрані, знали доволі добре наліг бабуні Орелецької і розуміли, що треба її було, мов малу дитину від огню, пильнувати. Це завдання перебрала нині, очевидно, Ева.
* * *Одна з запрошених дівчат, скінчена консерватористка, сіла до фортепіяну і вдарила вправною рукою кілька гарних акордів у «моль». Юліян, що стояв недалеко фортепіяну, притягнув поза нею крісло і сів. Дівчина, відчувши за собою чиюсь близькість, оглянулася. І чи тому, що це був Юліян, що цікавив її більше, ніж інші молодці, чи від веселого настрою, всміхнулася до нього і заграла пісню: «У сусіда хата біла» Вона грала майстерно, кладучи натиск у басових партіях на мелодію, якби добувала з неї стримуване ридання та хлипання.
Один гість за другим появлялися з інших кімнат і стояли непорушно, мов під гіпнозою. Темні очі Еви горіли чудним огнем і повисли на Юліянові, а він сидів схилений і курив. Чи він не відчув того погляду, чи був надто затоплений у звуках пісні, але ні разу не підвів голови. Аж як скінчилася пісня, підняв голову і його зір впав на дівоче обличчя. Чого вони від нього хотіли, ті чорні очі гордої, химерної дівчини? То викликували в серці жаль, то захоплювали його своїм вогнем, а все не покидали його, мов стояли на сторожі його душі.
* * *Хоч і як Ева, їмость і стара Катря в одній особі покоївка, кухарка і приятелька парохії стежила за бабунею, щоб вона не дібралася до трунків, вони все ж таки не могли її допильнувати. Коли їмость, втомлена працею, висунулася на хвилину до заслоненого алькирика з горою гостинних та Евиних подушок, щоб тут кілька хвилин прилягти, бабуня Орелецька, що стежила ввесь час за донькою, яка мала при собі в кишені ключ від креденсу, зайшла тихенько за нею в алькирик. Коли їмость легенько захропіла, бабуня вийняла обережно з її кишені ключ і подалася в довгі сіни сховище всяких дорогих ласощів і напитків.
Бабуня вибрала дві пляшечки коньяку та рожаного лікеру, і не надумуючись довго, всунула меншу до кишені, що находилась між фалдами старомодної сукні. Усадовившись на ґаночок між олеандром на фотелі о. Захарія, почала пити.