Просто хотів привітати старого знайомого.
Дякую, було приємно чути твої вітання.
І ще хотів повідомити тебе, що, можливо, на деякий час буду змушений вирушити у відрядження. Тому прохаю тебе поводитися так, як поводяться добрі друзі. Тобто не пхати носа у мої справи.
У відрядження, кажеш, Циган немов замислився. І довго триватиме твоє відрядження?
Воно мине досить швидко, повір. І я не хочу війни. Ти її хочеш?
Ну що ти, Потап, Циган, здавалося, відпрацював назад. Війна нікому не потрібна. Розумні люди не ведуть війни. Розумні люди заробляють лаве. А я розумна людина. Мені вистачає свого, твоє мені ні до чого. Я хочу, щоб ти знав: хлопята, котрих ти скарав, незадовго до смерті були у мене і прохали захисту. Я відмовив. Мені нічого ділити з Потапом, сказав я їм. Ти можеш вирушати у відрядження, я твій щирий друг.
Дякую за розуміння, Цигане, сказав Потап і добавив, зробивши наголос на другій половині фрази: Бережи себе, дорогий!
Спасибі, і ти бережи себе, хмикнув Циган і відімкнувся.
Потап кілька хвилин, постукуючи слухавкою телефону до кришки столу, у задумі дивився вдалечінь. Тепер він не мав сумніву в тому, що Циган, користуючись становищем, спробує підібрати під себе належну Потапу частину камянецького рекету. Але то пусте. Головне вистояти зараз, а потім він зуміє примусити Цигана віддати належне. Можливо, навіть з відсотками. А тепер потрібно збиратися у «відрядження». Потап витер руки білосніжною серветкою, кинув її на шматки хітину, що залишилися від раків, і покрокував до виходу, за яким на нього очікував автомобіль.
Розділ 10
30 квітня 1996 року. 21.15.
м. Камянець-Подільський. МВ УМВС України
Андрій вийшов з дверей міськвідділу і деякий час стояв, не знаючи куди йти. Додому не хотілося, а втома, на яку він останні півроку очікував щовечора в надії, що вона допоможе впасти й заснути, не приходила. Надто багато кави і цигарок. Надто мало біганини містом. Біля тротуару, по-молодецьки загальмувавши, зупинилась красуня «Ауді-80». З неї вийшов Троян. Майор тицьнув пальцем у подушечку електронного ключа, активуючи сигналізацію, і покрокував до дверей відділку. Андрій припалив цигарку, повернувшись до Трояна спиною. Він мав надію, що той пройде повз і з ним не доведеться вітатися. Рік тому вони опинилися на вузькій стежині, коли знайомий Трояна став фігурантом карної справи, а Андрій відмовився за грошову винагороду допомогти уникнути суду.
Троян зупинився і Андрій зрозумів, що привітання не уникнути. Він повернувся і поглянув на майора.
Доброго вечора, Андрій Вікторович, глузливо посміхаючись, простягнув руку той.
Привіт. Знову нові «колеса»?
Троян розвів руками:
Крутимося, куди маємо подітися?
Андрій затягнувся гірким тютюновим димом. Обличчя Трояна було йому неприємним. Такий, не замислюючись, продасть за кількадесят доларів. А може й убє. Він точно не належав до української інтелігенції, яка захоплюється віршами Ліни Костенко. Соколовський повернувся і пішов геть. Навіть не знав, наскільки мав рацію. Не бачив і хижої іскорки у злих очах Трояна, коли той дивився йому вслід.
Бовдур, прошепотів Троян, а про себе подумав: «І машину нову помітив. А хто тобі не дає? Сам не гам, і комусь не дам. Може хоч Потап тебе пришиє, активіста недоробленого!»
Андрій дійшов до центру міста, коли зрозумів, куди йому зараз необхідно. Швидко відшукав таксофон і стромив у прорізь пластикову картку. Набрав номер. Після кількох гудків слухавку підняли і жіночий голос промовив:
Алло.
Таня, привіт.
Привіт.
Якусь мить Андрій мовчав.
Як ви?
Чудово. Що тобі потрібно?
Я хотів побачити Сашка.
На тому кінці натягнуто засміялися.
І все? Ти на годинник дивився?
Андрій поглянув на годинник. Була половина на десяту вечора.
Щойно поглянув. То як?
Ні.
Чому?
А ти не здогадуєшся чому? голос Тетяни став злим. Таким він завжди бував перед черговою сваркою.
Не здогадуюсь.
Хоча б тому, що надто пізно. Дитині вісім років і у такий час вона повинна спати.
Я усього на кілька хвилин.
Ні.
Чому ти забороняєш нам бачитися?
Послухай, Соколовський, не вдавай з себе жертву розлучення. Я не пущу тебе додому увечері. Приходь за дня.
Я ніколи не вдаю з себе жертву. Мені завтра о шостій ранку потрібно бути на роботі. І не знаю, коли звільнюся.