Раптом з бічної вулички вискочив автомобіль з «шашечками» на борту. Таксі по-молодецьки підїхало до воріт будинку Підгірних і зупинилося у хмарці пилу. Андрій прикипів до нього очима. Не менше хвилини автомобіль стояв з працюючим двигуном. З його салону ніхто не виходив. Водій з пасажиром або розраховувались, або просто теревенили.
Федоре, приготуйся, мовив Андрій у мікрофон радіостанції.
Зрозумів.
Дверцята таксі відчинилися і Артем Підгірний покрокував у напрямку воріт свого будинку.
Будь обережним, Забузький, Андрій зняв з запобіжника табельний ПМ і дослав набій у ствол. Бог його знає, що він з переляку може вкоїти.
Зрозумів, вдруге почулося із динаміка радіостанції.
Андрій прочинив дверцята автомобіля і виставив одну ногу на вулицю. Підгірний відчинив хвіртку і зник на подвірї. За мить з двору долинув голос Забузького:
На землю, міліція!
Відповіддю слугував приглушений крик, і хлопець прожогом кинувся назад. Таксі, ревонувши мотором, помчало геть. Можливо, водій не помітив пасажира, який кинувся до його машини, а можливо, просто не схотів бути замішаним у незрозумілу біганину. Підгірний, не спиняючись, кинувся до мотоцикла на узбіччі. Слідом за ним з воріт будинку вискочив з пістолетом у руці Забузький.
Стій! крикнув він. Стій, засранець, стрілятиму!
У відповідь Підгірний пришвидшив біг. Мить і він біля мотоцикла. Забузький рвонув за ним, але лише сполохав теля, яке мирно спочивало на смарагдовому килимі трави неподалік паркану. Тварина скочила на ноги і струною натягла мотузку, яка утримувала її від мандрівок на проїзну частину. Федір, зачепившись за неї, гепнувся з виглядом полеглого воїна.
Агов! почув Андрій обурений крик власника мотоцикла, після чого побіг назустріч утікачеві. Коли до Підгірного залишалося близько двадцяти метрів, мотор старенького «Дніпра» ревонув і мотоцикл зрушив з місця, прямуючи просто на Андрія. Соколовський зупинився і звів пістолет.
Стояти!!! загрозливо гаркнув він.
Перелякане обличчя Підгірного зовсім поруч, промахнутись неможливо. Палець намацав спусковий гачок. Намацав і одразу ж відсмикнувся. Цей хлопчина пережив за останні кілька днів надто багато і зовсім не заслужив бути убитим на очах у власних батьків.
Коли мотоцикл пролетів поряд, він опустив руку зі зброєю і клацнув важелем запобіжника.
Та що це робиться?! на Андрія переполоханим поглядом дивився власник мотоцикла.
Все добре, мовив Соколовський, ховаючи пістолет.
Та яке там добре! Він мотоцикла у мене вкрав! чоловяга швидко відходив від несподіваного шоку, даючи волю обуренню. Від вас утікав. Хто мені мотоцикла поверне?
Я сказав, все буде добре, шановний! прошипів крізь зуби Андрій. Повернуть тобі твого дракона.
Підбіг засапаний Забузький.
От шалапут, утік-таки.
Андрій повернувся і покрокував до свого автомобіля.
В машину, швидко, махнув рукою наостанок.
Деякий час «Жигулі» петляли покрученими вуличками. Нарешті попереду вони помітили мотоцикл утікача. Підгірний прямував до виїзду з містечка у напрямку обласного центру. Андрій втопив у підлогу педаль акселератора і почав швидко наздоганяти тихохідний «Дніпро». За хвилину вони пролетіли кільце на виїзді з Дунаївець, проминули АЗС праворуч від траси і виїхали на прямий відтинок шляху. Забузький відчинив бічне вікно, приготувавшись стріляти по колесам. Кілька разів зводив руку, але одразу опускав очевидно боявся влучити у Підгірного.
Чорти б тебе взяли, Артем! крикнув нарешті і поглянув на Соколовського. Якщо кинеться у поля, утече!
Сам знаю, зосереджено відповів Андрій. Стріляй по колесу коляски.
Забузький кивнув і відкрив вогонь. Перша куля вдарила у асфальт поряд з колесом, другої і третьої Соколовський не помітив, зате після четвертого пострілу колесо важко навантаженої коляски луснуло і мотоцикл почав вихляти дорогою. Мить і мотузки, які утримували деревяні колоди, порвалися, а дрова покотились шляхом. Щось з силою вдарило у праву передню підвіску автомобіля і він різко нахилився на правий бік.
Шарова, чорт забирай!!! встиг крикнути Забузький.
Андрій вимкнув запалення і обережно зупинився на обочині. З полегшенням помітив, що мотоцикл Підгірного зїхав з дороги, нахилився й важко упав на бік. Артем встиг зіскочити і тепер, накульгуючи, біг до лісосмуги, що відокремлювала дорогу від поля.