– Розумієте, Треворе, багато психіатрів не погоджуються з визначенням синдрому множинної особистості як очевидного розладу і розглядають множинність особистості як «психічне порушення», що не є хворобою. Ось, наприклад…
Вона озирнулася, підійшла до шафи з книжками і почала шукати потрібну. Через деякий час у руках вона тримала велику медичну енциклопедію.
– Зверніть увагу, – перегорнувши кілька сторінок і знайшовши потрібну, вона прочитала: «Антропологи Сурьяні і Гордон Йєнсен переконані, що феномен яскраво виражених трансових станів у спільноті острова Балі має ту ж феноменологічну природу, що й явище множинної особистості на Заході. Стверджується, що люди в шаманських культурах, які відчувають множинні особистості, визначають ці особистості не як частини себе, а як незалежні душі або духи. Відсутні дані про зв'язок між множинністю особистості, дисоціацією, а також відновленням спогадів і сексуальним насильством у цих культурах. У традиційних культурах множинність, демонстрована, наприклад, шаманами або африканськими чаклунами, не вважається розладом або захворюванням».
– Я зовсім на цьому не розуміюся, Амандо. Я взагалі нічого не розумію, – приречено вимовив Тревор, а потім подивився на Аманду і з надією запитав: – Це точно не розіграш?
– Я спочатку теж подумала… І сказати, що я просто здивована тим, що сталося, – значить, нічого не сказати. Подивімося завтра, якщо ви не заперечуєте. Завтра ми підготуємося до розмови ретельніше і спробуємо зрозуміти, що нам приготувала ваша підсвідомість.
– То на сьогодні це все? – спитав він збентежено.
– Власне, так. Я пропоную завтра зустрітися в цей же час, і ми проведемо ще один сеанс. Сьогодні раджу вам відпочити. Залиште всі справи і роздуми. Просто відпочиньте і емоційно, і психологічно. Можете навідатися до якогось клубу, де багато людей. Там ви, напевне, зможете розслабитися. Намагайтеся не думати про те, що трапилося. Добре?
– Та я тільки те й роблю останнім часом, що розслабляюся, – спантеличено пробурмотів Тревор.
***
Роберт розплющив очі. Він прийшов до тями так само зненацька, як і заснув. Здавалося, що ліжко просто виплюнуло його звідкись ізсередини товстого матраца. Він усе ще перебував у збентеженому стані, немов прокинувся від нічного кошмару і намагався сконцентруватися. Його серце шалено калатало в грудях, і здавалося, що мозок ось-ось вибухне.
Роберт був не просто збитий з пантелику, він був водночас здивований, вражений і приголомшений, адже з пасивного спостерігача, як то було раніше, він раптом перетворився на активного учасника свого сновидіння. Що-що, а цього він очікував найменше.
Очевидно, що Аманда добре його чула і відповідала саме на його запитання. Уперше в житті у Роберта трапився прямий усвідомлений контакт і навіть діалог зі світом свого сновидіння. Як часто Роберт мріяв про це раніше, а коли воно трапилося, він був не готовий і не знав, з чого почати. Він вирішив, що це єдиний шанс для нього встановити істину, і хотів максимально довше залишитися в цьому стані.
Йому потрібні були відповіді, але для цього він мусив переконати Аманду в реальності свого існування тут, у цьому світі, окремо від Тревора. Вона попросила його розповісти про себе, і Роберт із захопленням, у запалі розповів їй історію свого життя з цього боку сновидіння.
Але все зникло так само швидко, як і з'явилося, залишивши Роберта наодинці зі своїми думками і сумнівами.
Те, що трапилося, ще більше ускладнило і без того непросте становище Роберта, ще більш занурило його в невизначеність і навряд чи допомогло знайти ту нитку, яка могла привести його в подальшому до розгадки його психологічного стану.
Роберт повільно підвівся з ліжка, вийняв з валізи щоденник у червоній палітурці, підійшов до письмового столу і почав записувати детально все, що сталося з ним уві сні. Закінчуючи, унизу сторінки він великими літерами написав «ПСИХІАТР. НЕГАЙНО!!!» і недбало підкреслив ці слова трьома жирними лініями.
До вильоту залишилося трохи менше трьох годин, і Роберт поспіхом вийшов із номера. Він вирішив якомога швидше після повернення до Праги знайти психіатра, щоб провести експеримент, запропонований Амандою. І зробити це треба було невідкладно.
Розділ 9
Женева, Швейцарія
16.12.2011. 11:25
Тревор, сповнений суперечливих почуттів, вийшов із кабінету Аманди і, розмірковуючи про те, що трапилося, попрямував у бік свого готелю.
Він був збентежений словами психолога.
У ньому живе ще одна людина!
«Це роздвоєння особистості, – думав він. – Я псих! Я, певно, псих! Я – психічно хвора людина, і мені, напевно, доведеться лікуватися».
Тревор почав згадувати, що він знає про психічні захворювання. У його пам'яті спливли кадри з якихось чорно-білих фільмів: шалені люди у гамівних сорочках з підперезаними за спиною широкими ременями, запалені очі, божевільні погляди, відчайдушні крики, дикий сміх, конвульсії та шокова терапія.
Пізнання в цій галузі у Тревора були, звичайно, мізерними, але й їх йому вистачило, щоб запанікувати.
Тревор крокував вулицею, перебуваючи немов у прострації.
У цей час Аманда тривожним поглядом спостерігала за ним із вікна свого кабінету, трохи розсунувши фіранку. Тут задзвонив телефон. Вона взяла слухавку і після невеликої паузи відповіла:
– Так, я дізналася, але не все так просто… Дещо змінилося, і мені знадобиться ще трохи часу. Я хотіла б просити перенести все на завтра, – вона уважно вислухала у слухавці чоловічий голос і потім тихо промовила: – Так, це дуже важливо… Для мене.
Тревор перейшов на інший бік вулиці і, геть забувши про домовленість із Йованом, невпевнено крокував бруківкою.
Слова Аманди пульсували в його голові: «Шамани, африканські чаклуни».
Він згадав, як наприкінці 1990-х разом зі знімальною групою каналу BBC і Етьєном він їхав розбитою ґрунтовою дорогою в джунглях Сьєрра-Леоне.
***
В одному з селищ, в шістдесяти милях на північний схід від Фрітауна, де вони зупинилися для ночівлі, репортери потрапили на якесь урочисте свято місцевого племені йоруба20.
До іноземців з камерами місцеві поставилися неочікувано миролюбно, дозволили заночувати і навіть запросили до участі у святковому заході в селищі за умови, якщо всі фото- і відеокамери залишаться в автомобілі.
Увечері все селище зібралося біля круглої, вкритої очеретом хатини вождя племені.
Тревора пригостили якимось місцевим напоєм із плодів марули21 з напрочуд неприємним, кислуватим смаком, що діяв на мізки, як жартували самі місцеві, як «удар копитом мула». Через деякий час, коли Тревор почав приходити до тями, він зрозумів, що майже не відчуває своє тіло і тільки мозок чітко подає сигнали життя. До того ж, як з'ясувалося пізніше, напій навіть збільшив швидкість сприйняття свідомістю довкілля.
Усі танцювали в такт сумного співу і стукоту спеціальних, видовбаних зі стовбура дерева, ритуальних барабанів, що звуться «бата». Згодом інтенсивність барабанних ударів збільшилася до такого рівня, що рухи всіх, хто танцював, нагадували конвульсії. Гучність однотонного співу часом заглушала навіть звуки бата.
Один із чоловіків підпалив широке кільце на землі, і за мить навколо все заграло зловісними тінями і відблисками. Барабани стихли, і всі зупинилися, спостерігаючи за вогняним колом.
У кільце через вузенький прохід урочисто увійшов чаклун з довгою палицею, на яку було начеплено з десяток маленьких білих мавпячих черепів, що дзвінко билися один об одного у такт його рухів.
Знову забили барабани, чоловіки і жінки почали синхронно танцювати.