Аманда спробувала перервати сеанс, але голос просив не робити цього. Він потребував спілкування, він шукав відповіді на свої запитання. Аманда з подібним явищем зіткнулася вперше, і тому її думки кружляли тільки навколо роздвоєння особистості. Іншого пояснення зараз вона поки що припустити не могла.
«Так, саме дисоціативний розлад особистості, але в якійсь дивній, неправдоподібній формі», – міркувала Аманда, поки голос усередині Тревора розповідав про інший бік свого життя.
І тут Аманді спало на думку:
– Роберте, якщо ваше життя настільки реальне, то чи є у вашому світі психологи або психіатри?
– Звичайно, є… Напевно. Сподіваюся, що є, – невпевнено відповів Роберт. – Ви вважаєте, що я божевільний?
– Ні, Роберте, що ви, – швидко відповіла Аманда. – Я ось про що подумала… Хочу вам дещо запропонувати… у тому, вашому житті. Але ви маєте поставитися до цього дуже серйозно. Є у мене одна ідея, давайте проведемо з вами експеримент, але для цього мені потрібна ваша допомога і… допомога фахівця…
Аманда не мала сумніву, що це роздвоєння особистості, і їй захотілося перевірити наявність інших можливих особистостей у підсвідомості Тревора. У деяких феноменах уживалися різні, іноді діаметрально протилежні особистості, серед яких були навіть такі, які вважали себе фахівцями з психології, і саме вони допомагали встановити й ідентифікувати інші особистості, що існували в підсвідомості пацієнта. Аманда вирішила викликати саме таку особистість з підсвідомості Тревора. Вона роз'яснила Робертові суть експерименту. Але, на її переконання, був інший, негативний бік цього досліду. Усе могло вийти з-під контролю, і тоді повернутися назад буде дуже складно, ба, навіть неможливо.
– Роберте, зрозумійте, що під час подібного сеансу все може вийти з-під вашого… з-під контролю вашого психолога. Якщо ваш стан – це те, про що я здогадуюся, то є ймовірність того, що ви на деякий час можете зникнути як особистість зі свідомості Тревора.
– Як зникнути? Я не розумію. Куди зникнути?
– Розумієте, унаслідок прямого втручання в підсвідомість може статися певна заміна у свідомості Тревора, і одна особистість замінить іншу. Мабуть, тоді ми і знайдемо відповіді на ваші запитання, але ви, Роберте, на якийсь час можете зникнути.
– Ви вважаєте це роздвоєнням особистості?
– Я поки нічого не вважаю. Я тільки оперую фактами: у мене на кушетці під впливом гіпнозу лежить пацієнт, а в цей час зі мною спілкується хтось, хто не ідентифікує себе з ним, ніяк і ніколи не проявлявся в його житті, але спостерігає за ним упродовж усього його життя звідкись ізсередини його ж підсвідомості.
– А хіба окремі особистості однієї і тієї ж людини можуть жити окремо своїм життям поза її свідомістю, можуть мати власне життя, історію, окремий світ?
– Ось це нам і належить з'ясувати. І ви, як особа, що окремо ідентифікує себе, мусите розуміти, що у випадку наявності інших особистостей у підсвідомості Тревора ви можете на якийсь час зникнути разом зі своїм світом, історією і життям, яке ви відчуваєте як реальне. Вас може замінити хтось інший або інша. Це цілком імовірно.
– Ви думаєте, що моє життя в цьому… у моєму світі не реальне? Гра уяви Тревора?
– Якщо я думатиму інакше, то виходить, що і мої відповіді, і все ваше спілкування зі мною моделює ваш мозок. А це означає, що і я, і цей світ, і весь наш діалог – лишень гра вашої уяви.
– А чим допоможе нам психолог? – поміркувавши, спитав Роберт.
– З його допомогою ми спробуємо щонайменше ідентифікувати вас і в разі наявності ідентифікувати інші особистості в підсвідомості Тревора. Розумієте, ким би ви себе особисто не ідентифікували, для мене поки що саме ви живете в підсвідомості Тревора. З вашим психологом я хочу дещо дослідити. Можливо, ви його і не знайдете. Але якщо він існує, то це, можливо, ще одна особистість. І таких особистостей може бути дуже багато. Нам слід визначити їхню кількість, і тоді ми зможемо зрозуміти, з чим, а найімовірніше, з ким маємо справу.
– Це якась маячня, Амандо. У мене зовсім інша пам'ять, ніж у Тревора. Я живу тут власним життям і до сьогодні я ніяк не міг проявлятися в житті Тревора. У мене тут робота, наречена, друзі, обставини, врешті-решт… Життя Тревора для мене – це мій перманентний сон, сновидіння і не більше. А щодо його життя, то в ньому я лишень сторонній спостерігач.
– Я все розумію, Роберте. Здібності нашого мозку мало вивчено, а деякі його функціональні можливості не вивчено зовсім і є загадкою навіть для фахівців. Психологія…
– Амандо, зрозумійте ж, що зараз, коли ви закінчите цей сеанс, я прокинуся і піду у своїх справах. Просто зараз, у цей час, я перебуваю в готелі в Лондоні і через кілька годин у мене літак до Праги, де на мене чекають колеги, моя дівчина. А вночі, коли я ляжу спати, до мене знову прийде сновидіння, де я бачитиму ваш світ очима Тревора. Так було завжди.
– Давайте хоча б спробуємо зробити це, Роберте. З чогось же треба починати. Мозок – дуже складний об'єкт для вивчення. Ми ж спробуємо через підсвідомість встановити істину. І це важливо, передусім, для вас, адже саме ви перебуваєте в пошуку. Чи не так?
– Добре, – трохи поміркувавши, погодився Роберт. – Ми зробимо це. Я завтра прилечу до Праги і спробую знайти психіатра. Але що мені йому сказати? Як пояснити все?
– А не треба йому нічого пояснювати. Просто розкажіть йому все, що знаєте про себе, і він вирішуватиме сам, що робити. Я впевнена, що він погодиться провести цей експеримент. Хоча в реальному житті вас вважали б божевільним.
– Скільки у нас є часу?
– Я не знаю, якщо дотримуватися ваших переконань, то тут керуєте процесом ви, а ми лишень ваше сновидіння. Та якщо серйозно, я думаю, у нас є день або щонайбільше два. Я спробую призначити Треворові ще один сеанс на завтра.
Невдовзі Аманда перервала розмову і вивела Тревора зі стану сну.
Диктофон вимкнувся.
Тревор і Аманда сиділи одне проти одного і мовчали.
Нарешті, тишу перервала Аманда. Цього разу голос її був менш упевненим:
– Треворе, зрештою, психологія багато чого може пояснити. Мені здається, що нас чекає багато роботи. Усе ускладнюється тим, що в моїй практиці цей випадок унікальний, я ніколи нічого подібного не зустрічала.
Тревор дивився на Аманду і не міг вимовити ні слова. Він ніяк не міг зрозуміти, що там трапилося. Усе це ніяк не вміщалося в межі звичайних уявлень і його сприйняття всього сущого.
– Це був я? – нарешті, видавив він із себе.
– Цілком імовірно, що ви. Або одна з ваших особистостей.
– А як таке можливо? – спитав Тревор. Очевидно, що він був у шоковому стані від почутого.
– Людський мозок, Треворе – це загадка навіть для нас, психологів. Я мала намір тільки повернути вас у вчорашній і позавчорашній день, а потім би трохи покопалася у вашому минулому. Але ви самі все чули.
– Амандо, це справді можливо? Це хвороба?
– Можливо що? Множинність осіб? Звичайно! – вимовила Аманда. – Є навіть науковий термін – дисоціативний розлад, який використовують для позначення феномену виникнення множинних особистостей. Але хворобою я б це не назвала. Це дещо інше…
– І що тепер зі мною буде?
– Гадаю, нічого… Сподіваюся… – відповіла Аманда. – Якщо до сьогоднішнього дня ви жили з цим, нічого не підозрюючи, можливо, і після цього все буде так само, як і раніше.
Водночас Аманда якось невпевнено намагалася пояснити Треворові, що деякі психологи, зокрема й особи, які самостійно ідентифікують себе як такі, що мають множинну особистість, вважають, що цей стан, можливо, не розлад, а природна варіація людської свідомості, що не має нічого спільного з дисоціацією. Але ця невпевненість передалася Треворові. Йому здалося, що Аманда намагається заспокоїти його. Вона поки що сама не розуміла, з чим має справу, але намагалася не так йому, як самій собі, пояснити те, що з ним відбувається.