Генрик Ибсен - Росмерсгольм стр 8.

Росмер. О, Кроле, як глибоко, як низько ти впав тепер!

Крол. Я? І це кажеш ти! Згадай Беату!

Росмер. Ти знову вертаєшся до цього?

Крол. Ні. Причину смерті Беати під млиновими лотоками ти мусиш знайти сам, у своєму сумлінні, якщо у тебе ще є щось подібне до нього.

Педер Мортенсгорд увіходить тихо та скромно з дверей ліворуч. Це невеличкий чоловік з рідким рудуватим волоссям та бородою.

Крол(кидає на нього повний ненависті погляд). Ну, отже, «Маяк», засвічений і в Росмерсгольмі. (Застібає свій сюртук). Так, тепер у мене нема вже сумніву, якого курсу триматися.

Мортенсгорд(жартома). «Маяк» буде завжди засвічений, щоб освітлювати ректорові дорогу додому.

Крол. Еге, ви давно вже показали своє добре бажання. Щоправда, є одна заповідь, що забороняє нам свідчити на свого ближнього неправду.

Мортенсгорд. Ректорові немає чого навчати мене заповідей.

Крол. Навіть сьомої?

Росмер. Крол!

Мортенсгорд. Якщо це потрібно, то найбільше личило б пасторові.

Крол(з прихованою іронією). Пасторові? Авжеж, пастор Росмер найбільш підходящий чоловік для цього. На все добре, панове. (Він виходить і грюкає дверима).

Росмер(дивиться деякий час на двері й говорить ніби про себе). Так, так, це так і мусить бути (обертається). Скажіть мені, будь ласка, п. Мортенсгорд, що завело вас до мене.

Мортенсгорд. Я, власне, шукав фрекен Вест. Я хотів подякувати їй за гарного листа що я вчора одержав від неї.

Росмер. Я знаю, що вона писала до вас. Ви вже поговорили з нею?

Мортенсгорд. Так, трохи (злегка посміхаючись). Я чув, що погляди де в чому змінилися, тут у Росмерсгольмі.

Росмер. Мої погляди перемінились багато де в чому. Я можу навіть сказати – у всьому.

Мортенсгорд. Це казала й вона, фрекен Вест. Тому вона й вирішила, що я мушу піти сюди нагору й поговорити трохи про це з пастором.

Росмер. Про що саме, пане Мортенсгорде?

Мортенсгорд. Чи не дозволите ви мені розказати в «Маякові» про те, що ваші погляди змінились та що ви тепер стоїте за волю думки та поступ?

Росмер. Ви можете це зробити. Я навіть прошу вас розказати про це.

Мортенсгорд. Так, це буде зроблено взавтра зранку. Це буде велика й важлива новина, що пастор Росмер із Росмерсгольму гадає також боротися за освітню справу в такому напрямку.

Росмер. Я не цілком розумію вас.

Мортенсгорд. Я кажу про те, що наша партія одержує велику моральну підтримку кожний раз, коли до нас пристає поважна, віруюча людина.

Росмер(трохи здивований). Ви, виходить, не знаєте? Фрекен Вест не сказала ще?

Мортенсгорд. Чого, пане пасторе? Фрекен дуже поспішала кудись. Вона сказала мені піти сюди нагору й почути решту від вас самих.

Росмер. Ну, так я кажу вам, що я вже звільнився цілком. У всіх відносинах. Я стою тепер далеко від усього, чому навчає церква. Ці речі вже не торкають мене.

Мортенсгорд(дивиться на нього, дуже вражений). Ні, якби місяць упав на землю, то я не був би більш здивований! Сам пастор зрікається!

Росмер. Я дійшов до того, до чого ви давно вже прийшли. Про це ви також можете сповістити в «Маякові».

Мортенсгорд. І про це? Ні, дорогий пане пасторе. Вибачте мені, – але краще було б цього не торкатися.

Росмер. Не торкатись цього?

Мортенсгорд. На перший раз, спочатку, я гадаю.

Росмер. Я не розумію.

Мортенсгорд. Так от, бачите, пане пасторе. Вам напевно, я так гадаю, ще не досить відомі всі обставини, як мені. Але, коли ви тепер хочете перейти до лібералів, і коли ви, як мені казала фрекен Вест, хочете взяти участь у визвольному рухові, то ви, безперечно, робите це з бажанням принести як можна більше корнети і ліберальному напрямкові і визвольному рухові.

Росмер. Авжеж, я щиро цього бажаю.

Мортенсгорд. Ну от, так я хочу сказати вам, пане пасторе, що досить вам виступити одверто з заявою про своє відступництво від церкви, як ви цим на довгий час зв’яжете собі руки.

Росмер. Ви так гадаєте?

Мортенсгорд. Так. Можете бути певні, що в такий спосіб ви небагато тут досягнете. І, крім того, вільнодумних людей ми маємо досить, пане пасторе. Я навіть сказав би, що ми маємо занадто багато людей подібного роду. Наша партія потребує християнських елементів, – таких, що їх усі поважали б. От кого нам дуже бракує! А тому було б краще, якби ви промовчали про все, до чого стороннім людям немає жодного діла. Отака моя думка.

Росмер. От як. Ви, значить, не одважитесь мати зо мною справу, коли я одверто признаюсь у віровідступництві?

Мортенсгорд(хитаючи головою). Я гадаю, що так треба. Останнім часом я взяв собі за правило не підтримувати нікого й нічого, що йде проти церкви.

Росмер. Хіба ви самі останнім часом повернулись до церковної ліги?

Мортенсгорд. Це була вже моя справа.

Росмер. А, он що виходить. Так, тепер я розумію вас.

Мортенсгорд. Пане пасторе, не забувайте, що я, зокрема я, не маю повної волі чину.

Росмер. Що ж вас зв’язує?

Мортенсгорд. Мене зв’язує те, що я людина заплямована.

Росмер. А, он що!

Мортенсгорд. Заплямована людина, пане пасторе. Це повинні пам’ятати зокрема й ви. Бо найперше й найгірше заплямували мене ви.

Росмер. Якби я на той час тримався тих поглядів, що я зараз їх тримаюсь, то я поставився б обережніше до вашої провини.

Мортенсгорд. Я теж так гадаю. Але тепер уже пізно. Ви заплямували мене раз назавжди. Заплямували на ціле життя. Та ви певно не цілком відчуваєте, що значить така річ. Але тепер ви, можливо, дуже швидко самі відчуєте таку муку, пане пасторе.

Росмер. Я?

Мортенсгорд. Еге. Чи ви, може гадаєте, що Ректор Крол і його гурток пробачить вам розрив з ними? А «Повітовий Вісник» тепер, кажуть, має бути ще гостріший. Цілком можливо, що й ви станете теж заплямованою людиною.

Росмер. Я почуваю себе бездоганним у своїх особистих відносинах, пане Мортенсгорд. Моє поводження не дає зачіпки для нападів.

Мортенсгорд(з лукавою посмішкою). Сміливо сказано, пане пасторе.

Росмер. Дуже можливо. Але я маю право так сміливо говорити.

Мортенсгорд. Навіть, якби ви дослідили свою поведінку так же ґрунтовно, як колись дослідили мою?

Росмер. Ви кажете це так дивно. Ви щось хочете цим сказати? Щось певне?

Мортенсгорд. Еге, Це цілком певна річ. Лише одна-єдина. Але якби про неї довідались супротивники – було б досить погано.

Росмер. Може, ви будете такі ласкаві й скажете мені, про що йдеться?

Мортенсгорд. Хіба пастор не може догадатись про це сам?

Росмер. Ні, зовсім. Ні в який спосіб.

Мортенсгорд. Так-так, то я вже скажу про це докладніше. У мене переховується один чудний лист, написаний тут у Росмерсгольмі.

Росмер. Ви кажете про листа фрекен Вест? Хіба він такий чудний?

Мортенсгорд. Ні, цей лист не чудний. Але я колись одержав іншого листа звідси, з вашого двору.

Росмер. Також від фрекен Вест?

Мортенсгорд. Ні, пане пасторе.

Росмер. Ну, від кого ж? Від кого?

Мортенсгорд. Від небіжчиці – вашої дружини.

Росмер. Від моєї дружини. Ви одержали якогось листа від моєї дружини?

Мортенсгорд. Так, одержав.

Росмер. Коли?

Мортенсгорд. Це було в останній рік життя покійної дружини. Тепер буде років із півтора тому. І саме той лист є такий чудний.

Росмер. Ви ж, напевне, знаєте, що моя дружина була психічно хвора в той час?

Мортенсгорд. Так; я знаю, що дехто так про неї думав. Але я не гадаю, щоб це хтось помітив з її листа. Коли я кажу, що той лист чудний, то маю щось зовсім інше на думці.

Росмер. Про що ж надумалася написати вам моя бідолашна жінка?

Мортенсгорд. Лист у мене вдома. Вона починає спершу про те, що вона живе у великому жаху й тривозі. Тут, у цих краях, так багато злих людей, пише вона, і ці люди тільки й думають про те, щоб зробити вам шкоду та неприємність.

Росмер. Мені?

Мортенсгорд. Еге, так вона писала. А далі йде найдивніше. Чи треба мені сказати вам це, пане пасторе?

Росмер. Так, безперечно. Все кажіть. Не крийтесь.

Мортенсгорд. Небіжчиця ваша дружина просила й благала мене бути великодушним. Їй відомо, пише вона, що мене звільнили з посади вчителя через пастора, щоб я за це не мстився.