Генрік Ібсен
Ворог народу
Серія «Зарубіжні авторські зібрання» заснована у 2015 році
Переклад з англійської Вероніки Гладкої, Катерини Корякіної
Художник-оформлювач Олена Гугалова-Мєшкова
© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2021
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2015
Ворог народу
Комедія на 5 дій
ДІЙОВІ ОСОБИ
Лікар Томас Стокман – курортний лікар
Фру Стокман – його дружина
Петра – їхня донька, учителька
Ейліф, Мартен – їхні сини
Петер Стокман – старший брат лікаря, бурмістр, начальник поліції, голова Курортної управи тощо
Мартен Кийл – названий батько Фру Стокман, власник чинбарні[1]
Говстад – редактор «Народного Вісника»
Білінг – працівник газети
Капітан Горстер
Друкар Аслаксен
Люди на сході, чоловіки всякого стану, кілька жінок і юрба школярів. Дія відбувається в приморському місті, у південній Норвегії.
Дія перша
Вечір. Вітальня в будинку лікаря. Не багато, але гарно прибрана й мебльована кімната. У боковій стіні праворуч – двоє дверей. Перші двері до кабінету лікаря, а другі – до передпокою. На протилежній стіні навпроти дверей до передпокою двері до інших кімнат. Посеред стіни – грубка. Ближче до авансцени – канапа, над нею – люстро. Перед канапою – овальний стіл, застелений килимом. На столі горить під абажуром лампа. У глибині сцени відчинені двері до їдальні. Видно накритий стіл, посеред столу – лампа. Білінг із серветкою за коміром сидить за столом, Фру Стокман стоїть і простягає йому таріль з великим кавалком ростбіфа. За столом більше нікого нема. Посуд на столі розкиданий без ладу, як буває після того, як скінчили їсти.
Фру Стокман. Ви спізнились на цілу годину, пане Білінгу, і тепер вам доведеться задовольнитись холодним м’ясом.
Білінг. Чудове м’ясо, смачне просто надзвичайно!
Фру Стокман. Ви знаєте, як точно Стокман дотримується певних годин для їжі.
Білінг. А для мене це не має значіння. Мені навіть здається все смачніше, коли я сиджу отак і їм зовсім один, і ніхто мені не заважає.
Фру Стокман. Так, так, якщо від цього вам здається смачніше, то… (Дослухається). А от, мабуть, і Говстад також.
Білінг. Може бути.
Заходить бурмістр Стокман. Він у пальті, форменому кашкеті й із палицею.
Бурмістр. Добридень.
Фру Стокман(заходить до вітальні). А, доброго здоров’я? Це ви! Дуже приємно, що ви зазирнули до нас.
Бурмістр. Ішов повз вас і… (кинувши погляд у їдальню). Але у вас, я бачу, гості.
Фру Стокман(трохи зніяковівши). Ні, зовсім ні. Це випадково. (Поквапливо). Може ви зайдете туди й також з’їсте кавалочок?
Бурмістр. Я? Ні, дуже вдячний. Гаряча страва увечері! Нехай бог боронить!.. це не для мого шлунку.
Фру Стокман. Ну, один раз…
Бурмістр. Ні, ні, дякую! Я не зраджу свого чайку з бутербродом. Зрештою, воно здоровіше так, так і… ощадніше.
Фру Стокман(усміхаючись). Не думайте, будь ласка, що ми з Томасом якісь марнотрати.
Бурмістр. Ви, братова, ні. Я собі цього і в голову не кладу. (Показує на кабінет лікаря). Його, мабуть, нема дома?
Фру Стокман. Ні, вийшов із хлопцями трохи проходитись, поївши.
Бурмістр. Думають, що це добре для здоров’я? (Прислухається). А ось і він!..
Фру Стокман. Ні, це не він. (Стукають у двері). Прошу. (З передпокою входить редактор Говстад).
Фру Стокман. А, це пан Говстад, що?..
Говстад. Прошу вибачити. Мене затримали в друкарні. Добрий вечір, пане бурмістре.
Бурмістр(вітається холодно). Пан редактор. У справі, мабуть?
Говстад. Почасти. Дещо мусить пройти в газеті.
Бурмістр. Можу собі це уявити. Мій брат, кажуть, надто ретельний працівник «Народного Вісника».
Говстад. Так, він іноді дозволяє собі написати у «Віснику», якщо йому треба сказати правдиве слово про те чи про те.
Фру Стокман(до Говстада). Може, зайдете?.. (Показує на їдальню).
Бурмістр. Та ні, я зовсім не закидаю йому, що він пише для такого кола читачів, де можна сподіватись знайти відгук. А крім того, я особисто не маю ні найменшої підстави почувати якусь неприязнь до вашої газети, пане Говстаде.
Говстад. Мені здавалось би, що так.
Бурмістр. Проте загалом у нашому місті панує прекрасний дух толерантності… справжній здоровий громадянський дух. Видима річ, це через те, що всіх нас єднає одна велика спільна справа – справа, що однаково високою мірою торкається всіх добродумних громадян.
Говстад. Водолікарня, так?
Бурмістр. Якраз вона. Наша велика, нова, розкішна водолікарня. Зачекайте! Вона стане головною життьовою умовою для міста. Немає сумніву!
Фру Стокман. Те саме каже й Томас.
Бурмістр. Яке, справді, надзвичайне піднесення в наших місцях уже за ці два роки! У людей завелися гроші, почалося життя, рух. Будівлі та земельні ділянки йдуть у гроші щодня.
Говстад. Безробіття меншає.
Бурмістр. Так, і це також. Тягар опіки над бідарями, що лежав на заможних класах, став далеко легший, і далі чимраз легшатиме – якщо тільки цей рік випаде справді добре поліття й прибуде багато приїжджих, багато хворих, що рознесуть славу про наш курорт.
Говстад. Я чув, що є чималі надії на це.
Бурмістр. Авжеж, уже можна помітити дуже сприятливі ознаки. Щодня приходять запити про приміщення тощо.
Говстад. Ого, то виходить, що стаття лікаря саме на часі.
Бурмістр. Він знов щось написав?
Говстад. Ні, він писав зимою. Він рекомендує курорт і спиняється на сприятливих гігієнічних обставинах тутешньої місцевості. Але тоді я затримав її.
Бурмістр. Так? Мабуть, якась перешкода?
Говстад. Ні, ні, нічого подібного. Я тільки подумав, що краще почекати до кінця весни, коли люди починають думати про те, як і де відпочити влітку.
Бурмістр. Дуже розумно. Надзвичайно розумно, пане Говстаде.
Фру Стокман. Коли справа йде за курорт, то Томас стає справді невтомний.
Бурмістр. Ну, на те він тут служить за лікаря.
Говстад. Звісно, а до того ще він же перший і утворив його.
Бурмістр. Він? Он як! Та й мені не раз доводилось чути, що деякі люди такої самої думки. Проте я все-таки гадав би, що й мені належить скромна частина участі в цьому підприємстві.
Фру Стокман. Томас це завжди говорить.
Говстад. Хто ж може це заперечувати, пане бурмістре? Ви пустили в рух усе діло й провели його в життя. Це ми всі знаємо. Я хотів тільки сказати, що перша ідея йшла від лікаря.
Бурмістр. Так, щодо ідеї, то їх колись було чимало в мого брата, на жаль. Але щоб пустити будь-що в діло, потрібні люди іншого ґатунку, пане Говстаде, я гадав би, що тут, у цьому домі, принаймні…
Фру Стокман. Але, милий брате…
Говстад. Як може пан бурмістр?..
Фру Стокман. Ходіть но попоїжте чого-небудь, пане Говстаде, а тим часом і мій чоловік надійде.
Говстад. Дякую. Хіба маленький шматочок. (Іде до їдальні).
Бурмістр. Дивна річ!.. Ці люди з селян ніяк не можуть позбутись своєї нетактовності.
Фру Стокман. Ну, чи варто звертати на це увагу? Хіба ви не можете поділити з Томасом цю честь по-братерському.
Бурмістр. Здавалось би, що так, але видимо не кожен погоджується на це.
Фру Стокман. Ну, що там казати? Ви з Томасом надзвичайно сходитесь у всьому. (Прислухається). А ось і він. (Іде й відчиняє двері до передпокою).
Лікар Стокман(зі сміхом і галасом). Дивись, ось тобі гість, Катрін. Хіба не приємно? Ну? Прошу, капітане Горстер, вішайте своє пальто. Що? Без пальта?.. Так?.. Подумай, Катрін, я забрав його на вулиці… йти не хотів.
Горстер заходить і вітається з господинею.
Лікар Стокман(на порозі). Заходьте ж, хлопці. Що ти думаєш? Знову голодні. Ходіть сюди, капітане Горстере, покуштуйте зараз ростбіфа… (Тягне Горстера до їдальні. Ейліф і Мартен ідуть також туди).
Фру Стокман. Томасе, чи ж ти не бачиш?
Лікар Стокман(обертається на порозі). А, це ти, Петере! (Підходить і простягає йому руку). Дуже, дуже приємно!
Бурмістр. На жаль, мені треба за хвилину йти…
Лікар Стокман. Дурниці. Зараз подадуть на стіл пунш. Ти не забула за пунш, Катрін?
Фру Стокман. Ну, звісно, ні. Вода вже й кипить. (Виходить до їдальні).
Бурмістр. І пунш також?