Генрик Ибсен - Пер Ґінт стр 9.

Як мляво котиться час;

Послати б за ним, та – нікому…

Побачити б рада хоч раз!

Життя добігає до краю,

Ще мить й розів’ється, мов дим,

Найгірше лиш те, що не знаю,

Чи Пер мій не вражений чим?..

Пер Ґінт: (входить)

Вітайте!

Оза: Дитинонько люба!

Моє ти кохання ясне!

Чи знаєш, що певная згуба?

Як хто тебе в мене стріне?

Пер Ґінт: Життя йде зі смертю у парі,

Я мусів до тебе прийти.

Оза: Тепер засоромиться Карі,

Я ж зможу спокійно піти…

Пер Ґінт: «Піти?» Що говориш, старенька!

Куди ти збираєшся йти?

Оза: Ой, чую я сину, як дзвонять…

Мій шлях добіга до мети.

Пер Ґінт: (ходить, заламуючи руки)

Я втік від терпіння, від муки –

Я думав – тут легше дихну…

Не змерзла ти в ноги і руки?..

Оза: Готов мені сину труну!

Як слоняться мої повіки,

То ти їх тихіше примкнеш,

По-людськи мене поховаєш,

На санях мене повезеш.

Ах ні, чи це правда…

Пер Ґінт: Єдина!

О тому-потому, ще час.

Оза: Так, так, подивися – руїна,

Ніхто не пожалував нас.

Пер Ґінт: (заламує руки)

Вже знову!

(Твердо)

Тут я винуватий

І пекло на мене вже жде.

Оза: Ні, серце! Ти в гріх небагатий,

Пиття стуманило тебе.

Ти ж п’яний був; у хвилю нетями

Святий на злочинство готов;

Їзда ця на рені верхами

Вогнем обдала твою кров.

Пер Ґінт: Ти, мамо, засліплена в сині,

Та киньмо це, ненечко – цить!

Що прикре – не згадуймо нині.

Оставмо – воно не згорить!

(Сідає на краю ліжка)

Цить, нене! Тепер погуторим,

Та тільки про мене й про вас,

Ні словом про смутки і горе,

Що з боку тиснулись до нас.

Дивіться – і кітка жив ще,

Я думав – давно на гною…

Оза: Вона так що ночі дереться,

Мов смерть відчуває мою.

Пер Ґінт: (перериваючи)

І що ж тут нового чувати?

Оза: (усміхаючись)

Говорять, що є тут дівча,

Що хоче на гори тікати.

Пер Ґінт: (швидко)

Що робить тепер Мац Моен?

Оза: Говорять, що дівчина й досі

Не слухає батькових рад.

Вернувся б до неї, то, може,

І щастя вернуло б назад.

Пер Ґінт: Коваль чи ще дума про мене?

Оза: Десь в попелі далі гребе.

Я краще скажу, як зоветься

Дівчина, що – любить тебе…

Пер Ґінт: Ні, нене! Тепер погуторим.

Та тільки про мене й про вас,

Ні словом про смутки і горе,

Що з боку тиснулись до нас.

Пить хочеш? Піти що принести?

Не твердо лежати? Скажи?

Ген-ген! Чи не тут же маленьким

Проснив я найкращії сни?

Чи тямиш, бувало, присядеш

Під вечір на ліжку онтім

Й мене десь по небі провадиш

Казок хороводом мрійним…

Оза: Так, так! А чи тямиш, як батько

Шатнеться кудись по хатах,

Ми в «подорож» бавимось гладко.

По ліжку женем на санках?

Пер Ґінт: Ми спинку від ліжка шмагаєм

Мов коней тугим батіжком.

Оза: А Карина кітка була в нас

Слухняним усе візником.

Пер Ґінт: На місяця захід ми мчали

На сонця схід гнали притьмом

До Сорія-Морія замку –

Аж з коней піт лився цюрком.

Оза: В кізлі я спереду сиділа…

Пер Ґінт: А хто це віжки погубив?

А хто це раз враз повертався

Й питав – чи не зимно мені?

Спасибіг! Старенька, була, ти

Тим сонцем, що в небо веде…

Чого ж бо ти стогнеш?

Оза: Ой, кості

Болять мені, ліжко тверде.

Пер Ґінт: Зложи мені скрань[18] на коліна.

Тепер тобі краще?

Оза: Вже час…

Пер Ґінт: Куди ж ти спішишся?

Оза: Далеко,

Світ сонця для мене вже згас…

Пер Ґінт: Лежи спокійненько під коцом,

Й полинем у сяєво мрій…

Оза: Не краще б нам Біблію взяти –

Я чую такий неспокій…

Пер Ґінт: Полинем до Сорія-Морія,

Поскачем на одній нозі;

Найкращих гостей там спросили:

Самі королі та князі.

Оза: А нас хіба там запросили?

Пер Ґінт: Просили обох на обід.

(Закидає шнурок на спинку крісла, на якому сидить кіт, бере в руку прут і сідає в ногах ліжка)

Ану-ко прудкіше, булана!

Не холодно, мамо, тобі?

Оза: А що це так дзвонить і грає?

Пер Ґінт: Це, ненечко, срібні дзвінки.

Оза: Як ніжно гомоном лунає.

Пер Ґінт: Тепер вже на фіорді санки.

Оза: Ох, лячно! Здіймаються шуми,

Мов скарги й зітхання чиїсь…

Пер Ґінт: Це сосни колишуться з вітром,

Ти ж, ненечко, цить, заспокійсь.

Оза: А що це так блискає-скриться?

Відкіля та ясна світиль?

Пер Ґінт: Це світла горять у палатах,

Будем там за декілька хвиль.

На брамі Петро поклонився

І просить тебе увійти…

Оза: Вітав нас?

Пер Ґінт: У шані схилився,

Вина подає нам пугар[19].

Оза: Вино! А тістечок немає?

Пер Ґінт: Яких ще – ціліська гора!

Сусідка приходить з поклоном

І каву принесла з двора.

Оза: Зустрінемся там?

Пер Ґінт: Безумовно –

Як тільки захочеш того.

Оза: Відкіля мені таке щастя?

І чим заслужила його?

Пер Ґінт: Ану-ко прудкіше, булана!

Оза: А добру дорогу ти взяв?

Пер Ґінт: Широка, мов степ.

Оза: Від погоні

Кружляє мені в голові.

Пер Ґінт: Ще мить і доїдем до цілі,

А там вже як слід відпічнеш.

Ану-ко, булана! В небесних воротах

Товпа бовваніє. А гей, на боки!

Примечания

1

Майстер (прим. ред.).

2

Множина від «орел» (прим. ред.).

3

Бій, боротьба, поєдинок (прим. ред.).

4

Чайок (прим. ред.).

5

Разом, спільно, укупі з ким-, чим-небудь (прим. ред.).

6

Мається на увазі, що від спадщини нічого не зосталося (прим. ред).

7

Продавати з аукціону (прим. ред).

8

Плече (прим. ред.).

9

Мийниця посуду (прим. ред.).

10

Людина, яка береться ремонтувати що-небудь, не маючи відповідних навичок, і переважно все ламає (прим. ред.).

11

Кулак (прим. ред.).

12

Зверхньо, зарозуміло, гордовито (прим. ред.).

13

Підземний злий дух, гном, який шкодив рудокопам і металургам (прим. ред).

14

Шабаш (прим. ред.).

15

Так, добре (прим. ред.).

16

Підземний злий дух, гном, який шкодив рудокопам і металургам (прим. ред).

17

Вигнанець (прим. ред.).

18

Скроня (прим. ред.).

19

Келих, кубок (прим. ред.).