– Я й гадки не мав, що здатний так далеко стрибати. До довгого переліку своїх чеснот я з повним правом можу додати стрибучість.
– О, ви просто чудово стрибаєте! – несамовито вигукнула Кейка. – Ви чудовий і неповторний! Всі будуть у захваті від вас!
– Поза сумнівом, – погодився пан Жаба, – у чужинців напевно викличе захоплення мій зовнішній вигляд. Я вже не кажу про свою мудрість – варто мені відкрити рот, вони замруть від захоплення!
– О, незаперечно, – підтакнула Кейка. – І як вдало, що у вас такий великий і широкий рот, через нього ваша мудрість легко вийде назовні.
– Можливо, природа спеціально створила його таким широким, – глибокодумно мовив пан Жаба. – Але досить про мене, нам слід знайти якийсь притулок, а то ніч застане нас у дорозі.
Серед моргунів
Жовта країна, як відомо, населена милими й лагідними моргунами. Ними править добрий імператор Залізний Лісоруб. На сході країни Моргунів, ближче до Смарагдового міста, прокладено широкі дороги, побудовані затишні будинки. Живуть тут моргуни, які вирощують жовту кукурудзу й золотисту пшеницю, але чимдалі на захід, тим безлюдніють території, а за східним рукавом річки Моргунки є такі нетрі, в яких ще ніхто не бував. Подейкують, що там живуть дивні істоти, нікому не відомі.
Проте, здолавши ці місця й переправившись через західний рукав Моргунки, знову потрапляєш в обжиту частина краю, яка тягнеться на захід до самого кордону Країни Оз. За ним – згубна пустеля, яка оточує цю чарівну країну з усіх боків і відокремлює її від решти світу.
Захід країни славиться покладами заліза. Тутешні жителі майструють з нього різні речі, які, як відомо, дуже цінуються в Країні Оз – адже вони так яскраво блищать! На жаль, залізо тут зустрічається набагато рідше, ніж срібло та золото. Звичайно, не всі жителі на заході зайняті видобутком заліза. Є тут і ферми, оточені полями пшениці та кукурудзи, є і пасовища, якими бродять численні стада корів. На одну з таких ферм і натрапили пан Жаба з Кейкою, спустившись з гори.
– Диви! – вигукнула господиня ферми, побачивши дивну парочку, яка наближалася до її дому. – Такого я ще не зустрічала, хоч і бачила чимало! Щоб жаба одягалася як чоловік і ходила на задніх лапах! Гей, Війоне, – покликала вона чоловіка, що снідав на кухні, – йди-но сюди й глянь на цю потвору!
Літній фермер так і застиг у дверному отворі, відкривши рота від подиву.
– Скажи мені, господарю, – зарозуміло квакнув пан Жаба, наблизившись до нього, – чи не бачив ти золотого таза, прикрашеного діамантами?
– Діамантового таза не бачив, а от жабу у фраку – бачу, – грубо відповів господар. Зарозумілий тон жахливої істоти роздратував його.
Пан Жаба навіть похлинувся від такої зухвалості фермера, а Кулінарка поспішила заступитися за свого супутника:
– Ввічливіше, будь ласка! Це ж великий пан Жаба, наймудріший з мудрих!
– З чого ти взяла? – здивувався господар.
– Він сам сказав! – простодушно відповідала Кейка, а пан Жаба поважно надув щоки на підтвердження її слів.
– Може, ти скажеш, що і Опудало вважає цю жабу-переростка наймудрішим з мудрих?
– А хто такий Опудало? – настала черга здивуватися й Кулінарці.
– Опудало – городнє страшило, набите соломою. Зате мізки йому дав сам Чарівник Смарагдового міста.
– А мої мізки самі виросли в голові, – гордо заявив пан Жаба, – вони краще якихось там штучних! Я такий розумний, що в мене іноді болить голова! Я так багато знаю, що змушений дещо забувати, бо жодна істота у світі не вмістить стільки знань, скільки вміщую я!
– На щастя, я не страждаю від надлишку знань, і голова в мене ніколи не болить, – завважив Війон, змірявши пана Жабу презирливим поглядом.
– Але, сподіваюся, ви знаєте, де мій золотий таз? – з надією запитала Кейка.
– І цього не знаю, – відповів Війон. – Мені вистачає турбот з власним посудом, до чужого мені байдуже.
Бачачи таке невігластво, пан Жаба вирішив прямувати далі в надії, що в іншому місці зустріне більше поваги.
– Зустріти б Чарівника, – міркувала вголос Кейка, йдучи стежкою слідом за своїм супутником. – Якщо він городньому страшилу дав мізки, то мій таз він і поготів знайде!
– Тьху! – пан Жаба з серцем сплюнув під ноги. – Я розумніший всякого чарівника! Покладись на мене! Я знайду твій таз, де б він не був!
– Якщо ми не знайдемо його, серце моє розірветься від горя! – схлипнула Кейка.
– А навіщо тобі саме цей таз? – поцікавився пан Жаба. – Хіба будь-який інший не годиться?
– Цей таз, – пояснила Кулінарка, – дістався мені від матері, а матері – від її матері. Це найдавніший таз на всьому плоскогір’ї! А тепер мій дорогоцінний, мій чарівний таз вкрали!
– Чарівний? – здивувався пан Жаба.
– Так, чарівний! Я завжди мила в ньому посуд і жодна страва в ньому не пригорала! Все, що готувала, виходило дуже смачним! Того ранку, коли він пропав, я саме пекла печиво. Воно згоріло дотла! А друга порція вийшла просто неїстівною, тож довелося її викинути! Тільки з третього разу я спекла щось схоже на печиво й узяла його в дорогу. Погодьтеся, таке спече будь-яка жінка! Якщо чарівний таз не знайдеться, я ніколи, ніколи не зможу готувати так смачно, як раніше!
– У такому разі, – зітхнув пан Жаба, – ми просто зобов’язані знайти твій дорогоцінний таз!
Друзі Озми розгублені
– Невже Озма пішла й узяла із собою Чарівну картину? – губилася в здогадах Дороті.
Подружки гуляли в саду, а непосида Латочка, як завжди, скакала навколо них так, що її руде волосся розвівалося на вітрі.
– А може, Озму вкрали? – раптом випалила картата лялька. – І Чарівну картину теж, щоб ніхто не знайшов принцесу!
– Не вигадуй! – обірвала її Дороті. – Озму всі люблять! Хто посміє її образити?
– Хіба ти знаєш усіх? – засумнівалася Латочка. – У Країні Оз є такі куточки, про які навіть Озма нічого не знає!
– Що за дурниці ти верзеш! – гримнула на неї Бетсі.
– Стривай, – перервала подружку Дороті, – раптом вона має рацію? А якщо десь збереглися ще злі чарівники та відьми? Щоправда, відомостей про це немає.
Саме в цю хвилину до саду заїхав Чарівник верхи на Дерев’яній кобилиці.
– Ну що, знайшлася Озма? – насамперед запитав він.
– Ще ні.
– А що в Глінди?
– У Глінди пропала Велика книга подій! Викрадено всі чарівні інструменти!
– Нечувано! – жахнулася Дороті. – Хто це міг зробити?
– Гадки не маю, – відповідав Чарівник. – Я приїхав за власними інструментами, відвезу їх Глінді, з ними вона швидше виявить злочинця.
– Швидше ж, Чарівнику, не можна втрачати ні хвилини! – квапили його дівчатка.
Чарівник кинувся до своєї кімнати й одразу вискочив, як ошпарений:
– Він зник! Випарувався!
– Хто? – сполошилися подружки.
– Не хто, а що! Моя чорна валізка з чарівними інструментами! Її вкрали!
Друзі злякано перезирнулися. Справа набувала дедалі більшої зловісності.
– Це переходить всі межі! – вигукнув Чарівник. – Викрадено все чарівництво Країни Оз!
– Може, це Озма влаштувала? – припустила Бетсі.
– Виключено! – оголосив Чарівник. – Радше якийсь лиходій викрав Озму, а заодно й усі чарівні інструменти, щоб ми не змогли відшукати й покарати його.
– Бідолаха Озма! – вигукнули дівчатка одночасно. – Як же нам тепер бути, Чарівнику?
– Спершу спитаю поради в Глінди, заодно повідомлю їй, що й мої інструменти пропали. Може, вона щось придумає.
З цими словами Чарівник знову скочив на Дерев’яну кобилицю й щодуху помчав на захід. Дівчата не знаходили собі місця від горя. Навіть Латочка притихла. Нічого подібного в країні ще не траплялося. Злодій викрав добру фею Озму! Вони й уявити собі не могли такого нещастя. Але як інакше пояснити зникнення Принцеси?
– Не могла ж Озма зникнути, ні слова не сказавши? – міркувала Дороті. – І навіщо їй Книга подій? Або інструменти Чарівника? Адже вона могла просто попросити. Ні Чарівник, ні Глінда їй ні в чому не відмовляли. Отже, її справді викрав лиходій!
– Невже цей лиходій живе в Країні Оз? – запитала дівчинка Трот.
– А де ж іще? Адже через згубну пустелю пройти неможливо! І хто, крім мешканця Оз, міг знати про Книгу подій та Чарівну картину?