Проблеми доброї Глінди
Добра чарівниця Глінда обрала для проживання Рожевий край. Її палац, зведений з найкращого мармуру й прикрашений кованим сріблом, стоїть у найпівденнішій його частині. В оточенні чарівниці – найкрасивіші дівчата, які приїхали сюди з усіх куточків Країни Оз і навіть зі Смарагдового міста, бо служити при дворі Глінди вважається великою честю.
Найдивовижніша річ у всьому чарівному палаці – це Велика книга подій. На її сторінках щодня, ба навіть кожну годину з’являються повідомлення про те, що відбувається в країні і світі. Тож Глінду не так просто заскочити зненацька – вона знає все, що трапилося де б то не було і ця інформація правдива.
Дивовижна Книга лежить на золотому столі посеред палацової вітальні. Ніжки столу, прикрашені дорогоцінними каменями, щільно прикріплені до кахельної підлоги, а сама Книга прикута до столу ланцюгом і закрита на шість золотих замків, ключі від яких висять на ланцюжку, а ланцюжок – на шиї в Глінди.
Сторінки Великої книги набагато тонші за газетні, але їх в ній незрівнянно більше, й вони додаються з неймовірною швидкістю. Ось чому навіть найсильніший чоловік насилу підіймає Книгу.
Однак сьогодні вранці, після сніданку, коли Глінда в супроводі почту зайшла до вітальні, Великої книги подій не було на місці. Тільки розрубаний ланцюг нагадував про неї. Гніву Чарівниці не було меж. Хто посмів зробити це нечуване злодіяння? І кому могла знадобитися її Книга?
Чарівниця одразу поспішила в чарівний кабінет, щоб за допомогою магічних чар дізнатися про крадія. Вона висунула ящики чарівного буфета, відчинила чарівні шафи, але полиці та ящики були цілковито порожніми: всі чарівні інструменти, все чарівне зілля – безслідно зникло за одну ніч, немов випарувалося.
Глінда не на жарт стривожилася. Хто міг наважитися на такий зухвалий злочин? Вона в задумі опустилася в крісло й нерухомо просиділа цілу годину, сушачи голову над загадкою, але так нічого й не придумала. Поступово чарівниця оговталася – нехай чарівні інструменти й зілля пропали, проте знання нікуди не поділися! Жоден злодій, навіть найспритніший, не зможе вкрасти такий набуток! Вона збере чарівні трави, приготує чарівні еліксири, зробить нові інструменти та з їх допомогою знайде злочинця!
Глінда негайно склала список потрібних для чарівництва предметів і розіслала гінців у всі кінці Країни Оз, щоб ті якомога швидше доставили до палацу її замовлення. Один з них зустрів на своєму шляху маленького гладкого чоловічка верхи на Дерев’яній кобилиці. Це був Чарівник Смарагдового міста. Він поспішав до Глінди, щоб повідати їй про велике горе: Озма, маленька правителька Країни Оз, зникла безслідно, і ніхто в усьому Смарагдовому місті не знає, що за біда з нею трапилася.
Пограбування Кейки-кулінарки
Того самого ранку в Країні Оз виявилася ще одна пропажа, про яку ще не скоро дізнаються жителі Смарагдового міста й придворні Глінди. В одному з куточків чарівної країни, на південно-західній околиці краю Моргунів, далеко від доріг і стежок, лежить зовсім крихітна країна-плоскогір’я.
Щоб дістатися до неї, потрібно дертися дуже крутим схилом на височенну гору. Навколо неї повсюдно росте густий і колючий чагарник, тож, якби хто й надумав туди забратися, то не тільки порвав би весь одяг гострими колючками, а й міг би сконати від завданих ними ран. Але нікому з жителів Країни Оз не спадало на думку продиратися крізь непрохідну гущавину, щоб дізнатися, хто живе на вершині гори.
Тим часом там споконвіку жили крикуни. І хоч їхня країна була зовсім крихітною, але іншої в них не було й вони дуже її любили. Коли трапилася наша історія, крикуни ще жодного разу не спускалися вниз і ніхто з мешканців Оз не підіймався до них на плоскогір’я. Тому й не дивно, що звичаї крикунів значно відрізнялися від звичаїв інших жителів їхньої великої держави.
Скажімо, будинки на плоскогір’ї будували не один біля одного, як водиться в містах, а де попало. Між будинками, без будь-якого порядку, зеленіли поля, сади й городи. Вулиць у них взагалі не було, й у гості один до одного крикуни ходили вузькими стежинами, протоптаними як кому заманеться.
Саме вранці того дня, коли в Смарагдовому місті зникла Озма, в крикунки Кейки, на прізвисько Кулінарка, пропав золотий, прикрашений діамантами таз, в якому вона зазвичай мила посуд. Виявивши пропажу, Кейка зчинила страшенний галас. Вона так голосила й сварилася, що біля її будинку зібрався цілий натовп крикунів.
Звинувачення в крадіжці – справа неабияка, а тим більше в Країні Оз, де злодійство сталося вперше. Дізнавшись, що Кейка звинувачує односельців у крадіжці, крикуни одразу відправилися скаржитися пану Жабі, щоб той, з властивою йому мудрістю, розсудив, хто правий, а хто винний.
Ви, напевно, вперше чуєте про пана Жабу, адже він, як і інші жителі плоскогір’я, ніколи не полишав своєї домівки, та й до нього ніхто не заходив. Колись пан Жаба був звичайною жабою, яких в країні хоч греблю гати. Як і належить жабі, він жив собі в калюжі десь у країні Моргунів, але, бувши на вдачу шукачем пригод, одного ранку вирішив накивати з неї лапами, відправившись подорожувати.
Його недовгу мандрівку перервав журавель, що вилетів на полювання. Величезний птах вхопив бідолаху дзьобом за лапу й потяг до гнізда. Проте не на покірного натрапив журавель! Пан Жаба так крутився й звивався, що нарешті вирвався з дзьоба й плюхнувся прямо в болото на околиці плоскогір’я.
Крикуни донині не підозрюють про існування цього болота, такими непрохідними заростями колючого чагарнику воно оточене. Там навіть поблизу ніхто не живе, а в крикунів немає звички забиратися далеко від будинку. Чи то болото було чарівним, чи то чарівними були мушки, якими цей пан харчувався, та сталося неймовірне – наш шукач пригод виріс до гігантських розмірів. Тепер, ставши на задні лапи, він був зростом не нижче дорослого крикуна.
Очевидно, мушки вплинули й на розумові здібності цього земноводного. У болоті пан Жаба проводив час за філософськими роздумами та став справжнім мудрецем. Одна з тем, над якою він міркував, стосувалася його талантів, про які мали дізнатися всі. Висновок не забарився: що він досі робить у цій глушині?
І ось одного погожого для пан Жаба покинув болото й постав перед здивованими крикунами. А треба сказати, що крикуни ніколи в житті не бачили жаби, як, втім, і наш мандрівник ніколи раніше не бачив крикунів. Проте їх було багато, а пан Жаба – один.
Прибулець вразив місцевих своїм незвичайним виглядом і надзвичайно розумними повчаннями. Тож не дивно, що йому були надані надзвичайні почесті. Відтоді пан Жаба вже не стрибав, як жаба, а стояв з поважним виглядом на задніх лапах або сидів у кріслі, витріщивши для важності очі. І називали його вже не жабою або паном Жабою, а з повагою: пан Жаба.
Поступово пан Жаба став надзвичайно важливою персоною на плоскогір’ї. Що б не сталося в країні чи в родині, крикуни бігли до нього за порадою. Вони ділилися з ним своїми труднощами, а він радив, як їх подолати. До того ж повчати їх було простіше простого – наївні крикуни будь-яку нісенітницю сприймали за чисту монету, головне – треба було піднести її з глибокодумним виглядом.
На плоскогір’ї було невеличке озерце з чистою й напрочуд прозорою водою. Саме біля нього крикуни й побудували будинок для пана Жаби, і той жив у ньому собі на втіху. Вдень він сидів у будинку, розряджений в оксамит і шовк, дивлячись на відвідувачів виряченими очима, а з вечора до світанку, поки ніхто не бачив, плескався в озері.