Лексика на означення зовнішнього вигляду людини, певних рис характеру (темпераменту, поведінка), органів і частин людського тіла: шкара(е)дний – поганий, некрасивий; трембухач – брюхата людина; надобний – вродливий, гарний; шварный – милий, симпатичний; шмыклый – стрункий; поцтивіст – ввічливий; сыза – сльоза; нохот – ніготь; цуприна чуприна; кімня, кім'я – тім’я; ноздрі – ніздрі; гамба – губа; баіуси – вуса; бембух – шлунок; зрілко – зіниця; перси – груди; понібя – піднебіння.
Лексика на означення релігійних обрядів: кстити, кшчени – хрестити, хрещений; Вилиія – Святий вечір; квітниця – Вербна неділя; кітя – хліб на парастас.
Специфічною є і побутова лемківська лексика на означення різних процесів, дій, станів тощо типу заукінати – замикати двері на замок; отвирати, отворати – відкривати (скриню), відчиняти (ворота); дуркати – стукати у двері; фриштиковати – снідати; полуднувати – обідати; рихтовати – приготовляти; нанадити – нагострити; нурцювати – ниряти; обаторитися – опам’ятатися; подырбати – порухати, потрясти; драшпати – дряпати; подруцкати – підкидати; позір дати – звернути увагу; порпатися – копирятися; звіритися (кому) – довіритися; швалити – свербіти; цвалувати – галопувати; ґиригувати – диригувати (хором); бантувати – руйнувати, нищити; фафрати – шепотіти; банувати – тужити; цнутися – нудитися, нудьгувати; змазуритися – бруднитися; шмарити – кидати; смотріти – виглядати; шатувати – спішити; богмитися – божитися; зазирати – заглядати; узискати – скористати, скористатися; ручати – кидати; повісти – сказати; попахати – понюхати; фтяти, хтяти – вдарити; вірґати – сидячи махати ногами; гварити, бісідувати – говорити; смотрити – дивитися; кра(о)мкати – каркати (про ворону); би(і)ньчати – дзижчати (про комах); імати – ловити та ін.
У лемківській діалектній лексиці наявне значне число і різних запозичень з інших мов, у першу чергу сусідніх – словацької, польської та німецької, засвоєних, в основному, в умовах перебування краю в складі Австро-Угорщини. Однак ці запозичення відомі також іншим українським говорам (бойківським, гуцульським), що свідчить про спільність джерел та історичних умов їх засвоєння.
____________________
1. Верхратський І. Про говір галицьких лемків. Збірник філологічної секції НТШ. Т. ІІІ. Львів, 1992.
2. Панькевич І. Українські говори Підкарпатської Русі і суміжних областей. Ч. 1. Звучня і морфологія. Прага, 1958.
3. Зілинський І. До питання про діялєктольоґічну клясифікацію українських говорів. ЗНТШ. Т. CXLI–CXLIII. С. 1—19.
Депортація
1 вересня 1939 р. нацистська Німеччина напала на Польщу, в свою чергу, 17 вересня радянська армія, згідно з таємною угодою з Німеччиною, зайняла Західну Україну. 28 вересня був довершений поділ окупованої території. Новий кордон було встановлено по ріках Сян, Солокія та Буг. Так Лемківщина опинилася у сфері впливу Німеччини. Ця територія увійшла до складу Генеральної Губернії, яку утворено 12 жовтня 1939 р. з центром у Кракові. Уряди СРСР та Німеччини підписали 16 листопада 1939 р. договір про обмін населенням. З Радянського Союзу дозвіл на виїзд до Німеччини чи німецької окупаційної зони одержали особи німецької національності, а з території, окупованої німцями, таке право на виїзд до СРСР отримали українці та білоруси. Для здійснення цієї акції організовано репатріаційні комісії у містах Сянок і Новий Санч. Під кінець зими 1940 р. згоду на виїзд до СРСР висловило приблизно 25 тис. лемків [7, c. 57]. До цього спричинилася як москвофільська агітація, так і ставлення польських властей до корінного населення. Переважно це були лемки з Дуклянщини, Короснянщини і Змигородщини. Фактично із 25 тис. зголошених тільки 5 тис. лемків виїхало до СРСР. Це було наслідком роз'яснювальної роботи серед лемків, яку проводило національно свідоме населення.
Німці, готуючи наступ на схід, хотіли мати спокійне запілля над Сяном і Бугом, тож припинили на окупованих ними землях польський тиск на українців. Не зобов’язували вже різні польські розпорядки та обмеження, не стало польської адміністрації. Німці не дозволяли українцям ніяких політичних організацій, але в культурній і економічній ділянках можна було розгортати досить широку діяльність під проводом Українського Центрального Комітету на чолі з проф. В. Кубійовичем з центром у Кракові. У повітових містах виникали його філії – Українські Допомогові Комітети (далі УДК. – Ред.). По селах було організовано українські освітні товариства, численні українські школи.
В економічній галузі було важче. Німці експлуатували селян, а по містах запровадили карткову систему. Але і в цій ділянці УДК і кооперація зуміли поставити справу так, що села не терпіли гострої нестачі, а висилання молоді на роботу до Німеччини було обмежено до мінімуму.
Проте вже влітку 1940 р. гестапо провело арешти серед української інтелігенції. Атмосфера ставала дедалі важчою. З наближенням німецько-радянської війни німецькі окупаційні власті в Генеральній губернії ставали чимраз грізнішими. Посилено набір людей на працю до Німеччини. Спочатку лемки ще їхали радо з огляду на скруту, але з часом контингент робочої сили збільшували, а їхати було нікому. Тоді німці застосували примусовий набір.
Влада все частіше змушувала селян до важких військових робіт. На скарги німці чим далі, тим менше звертали увагу. Це призводило до зростання незадоволення, яке подекуди переростало в антифашистський опір.
На початку німецької окупації лемки мали надію, що поліпшиться їхнє соціально-економічне становище, в чому їм відмовляли уряди міжвоєнної Польщі.
Після нападу Німеччини на СРСР поведінка німців ставала дедалі брутальнішою. Почалися арешти лемків-москвофілів. З січня 1942 р. на Лемківщині широко розгорнула свою діяльність польська компартія. Перші групи Польської Робітничої партії на Лемківщині зорганізовано в селах Перегримка, Воля Цеклинська, Клопітниця. Це переважно села, де раніше активно проявлявся москвофільський рух. Всі ці групи входили до складу Підкарпатського округу.
15 березня 1939 р. гітлерівські війська окупували Чехію та Моравію, мадяри зайняли Карпатську Україну. Словаччина залишилася незалежною державою, але змушена була пристосовувати свою політику до політики та ідеології гітлерівської Німеччини. Крім окупації Карпатської України Угорщина 23 березня окупувала і 36 українських сіл на захід від річки Уж.
Українці-русини в Словаччині не були визнані національною меншиною, не мали політичної організації, не мали права на свої культурно-освітні осередки, вони були приречені на ліквідацію.
У часи німецької окупації населення Лемківщини активно вступає у ряди українських організацій, які повели боротьбу проти окупантів. Серед них виділяються легальний Український Допомоговий Комітет і нелегальний – Організація Українських Націоналістів (ОУН). Навесні 1944 р. у Бескиді перебувало чимало втікачів з усієї України. Німці реагують на це негайно і проводять серію арештів провідних членів ОУН (близько 30 членів).
Вже в травні в Бескид прибувають нові люди, які займаються відновленням діяльності організації. А в червні 1944 р. в районі сіл Вислік, Чистогорб, Прибишів, Карликів, Явірник твориться перша сотня УПА на чолі з сотенним Євгеном. Почався масовий приплив добровольців. Прибуває сюди з Перемишльщини сотня командира Лиса. Щодо загону «Веркшуц» з Іваничів (промислово-транспортна охорона), який мав перейти до лав УПА, то його під охороною німців перевезли у Словаччину. Втекти вдалося тільки декому із старшин, і вони почали створювати нові сотні. Сотенний Лесь організував сотню у Вислоку. Перший бій сотні УПА в Бескиді закінчився поразкою. У серпні 1944 р. біля села Карликів на сотню УПА раптово напали більшовицькі партизани. Раптовість нападу спричинилася до того, що сотня змушена була відступити. В середині серпня 1944 р. сотні Євгена, Бора, Бурлаки, Лиса, що діяли у Бескиді, вирішили об'єднатись і запропонували командирові Ренові очолити курінь.