Дуже важливим також є зв’язок ейдетичного акту судження про індивідуальне взагалі з покладанням існування індивідуального. Сутнісна загальність переноситься на покладене як таке, що існує, індивідуальне або на невизначено загальну сферу індивідів (щодо якої діє теза існування). Це стосується кожного «застосування» геометричних істин до (покладеної як справжня) природи. Стан справ, покладений як справжній, є фактом, якщо він є станом дійсності, а ейдетичною необхідністю він є тоді, коли є деталізацією сутнісної загальності.
Не можна плутати необмежену загальність законів природи із сутнісною загальністю. Речення «всі тіла є важкими», звісно, не покладають існування жодної конкретної речевості всередині всієї природи. Попри це воно не має безумовної загальності ейдетичних речень, оскільки воно, згідно зі своїм сенсом як закон природи, завжди тягне за собою покладання існування, а саме – існування самої природи, просторово-часової дійсності: всі тіла – в природі, всі «справжні» тіла – є важкими. На противагу цьому речення «всі матеріальні тіла є протяжними» має ейдетичну значливість і може бути зрозумілим як чисто ейдетичне, якщо з боку суб’єкта буде вимкнена здійснена теза існування. В ньому висловлюється те, що ґрунтується в сутності матеріальної речі й у сутності протяжності, і те, що ми можемо вгледіти як «безумовну» загальну значливість. Це відбувається завдяки тому, що ми отримуємо сутність матеріальної речі (наприклад, на підставі вільної фікції такої речі) в первинній даності, аби потому в цьому давальному усвідомленні здійснити кроки думки, яких вимагає «вбачання», первинна даність сутнісного стану справ, який виразно встановлюється в такому реченні. Те, що дещо дійсне в просторі відповідає таким істинам, є не простим фактом, а як відособлення сутнісного закону – сутнісною необхідністю. Факт при цьому є лише самим дійсним, до якого це застосовується.
§ 7. Науки про факти і науки про сутності
(Сам ейдетичний) зв’язок між індивідуальним предметом і сутністю, завдяки якому кожному індивідуальному предмету належить сутнісний набір як його сутність, як і навпаки кожній сутності відповідають можливі індивіди, які є її фактичними відособленнями, обґрунтовує відповідний взаємозв’язок наук про факти і наук про сутності. Існують чисті науки, такі як чиста логіка, чиста математика, чисте вчення про час, вчення про простір, вчення про рух тощо. Вони цілковито, в усіх кроках їхньої думки чисті від покладань фактів; або, що означає те саме, в них жоден досвід як досвід, тобто як усвідомлення, яке схоплює, або покладає дійсність та існування, не може набувати функції обґрунтування. Там, де в них функціонує досвід, він функціонує все-таки не як досвід. Геометр, який креслить на дошці свої фігури, створює цим фактично сущі лінії на фактично сущій дошці. Проте ані фізичне створення, ані його досвід цього створення як досвід не обґрунтовують його геометричне бачення сутностей і сутнісне мислення. Тому байдуже, це його галюцинації чи ні й чи замість направду креслити він виображає свої лінії і конструкції у світі фантазії. Геть інакше з дослідником природи. Він спостерігає та експериментує, тобто він встановлює досвідне існування, досвідчування є для нього актом обґрунтування, який не можна замінити простим виображуванням. Саме тому науки про факт і досвідні науки є еквівалентними поняттями. Але для геометра, який досліджує не дійсність, а «ідеальні можливості», не дійсні, а сутнісні стани справ, замість досвіду граничним актом обґрунтування є вбачання сутності.
Так у всіх ейдетичних науках. На сутнісних станах справ (або ейдетичних аксіомах), які мають схоплюватися у безпосередньому вбачанні, ґрунтуються опосередковані, які даються в опосередковано вбачальному мисленні, а саме – за принципами, які вбачаються суто безпосередньо. Тому кожен крок опосередкованого обґрунтування є аподиктично й ейдетично необхідним. Отже, в цьому полягає сутність чисто ейдетичної науки, що вчиняє винятково ейдетично, що вона від початку й надалі не пізнає жодного стану справ, окрім тих, що мають ейдетичну значливість, які, отже, або можуть бути безпосередньо первинно дані (як безпосередньо ґрунтовані в первинно вбаченій сутності), або можуть бути чисто «висновлені» з таких «аксіоматичних» станів справ.
Із цим пов’язаний практичний ідеал точної ейдетичної науки, який, власне, спромоглася здійснити лише нова математика: надати кожній ейдетичній науці вищий ступінь раціональності через редукцію опосередкованих кроків думки до раз і назавжди систематично встановлених аксіом відповідних ейдетичних царин і, якщо від початку не йдеться про «формальну» або «чисту» логіку (про mathesis universalis[9] в широкому сенсі), через додавання всіх її аксіом.
А з цим знов-таки пов’язаний ідеал «математизації», що так само, як щойно схарактеризований ідеал має велике практичне пізнавальне значення для всіх «точних» ейдетичних дисциплін, чий загальний пізнавальний склад (як-от, у геометрії) обмежений загальністю кількох аксіом і чисто дедуктивною необхідністю. Тут не місце вдаватися в це[10].
§ 8. Стосунки залежності між наукою про факти і наукою про сутності
Після всього зазначеного вище зрозуміло, що сенс ейдетичної науки принципово виключає будь-яке залучення пізнавальних результатів емпіричних наук. Тези дійсності, які постають у безпосередніх установленнях цих наук, пронизують все опосередковане. З фактів завжди випливають лише факти.
Якщо ейдетична наука принципово незалежна від усіх наук про факти, то, з іншого боку, для науки про факти все навпаки. Не існує жодної цілком розвинутої науки, яка могла би бути чистою від ейдетичного пізнання і через це незалежною від чи то формальних, чи то матеріальних ейдетичних наук. Адже, по-перше, зрозуміло, що досвідна наука, здійснюючи опосередковані обґрунтування суджень, завжди мусить вчиняти відповідно до формальних принципів, які розробляє формальна логіка. Зрештою вона мусить, оскільки, як кожна наука, спрямована на предмети, дотримуватися законів, які стосуються сутності предметності взагалі. Тому вона пов’язана з комплексом інших формально-онтологічних дисциплін, які разом із формальною логікою у вузькому сенсі є дисциплінами формальної «mathesis universalis» (отже, також з арифметикою, чистою аналізою, теорією множин). По-друге, до цього додається, що кожний факт містить набір матеріальних сутностей, і кожна належна до цих чистих сутностей істина мусить давати закон, з яким пов’язана дана фактична одиничність, як будь-яка можлива взагалі.
§ 9. Регіон і регіональна ейдетика
Кожна конкретна емпірична предметність з її матеріальною сутністю підпорядковується найвищому роду, «регіону» емпіричних предметів. А чистій регіональній сутності відповідає регіональна ейдетична наука або, як також можна сказати, регіональна онтологія. При цьому ми припускаємо, що на регіональній сутності, або на різних родах, які її компонують, ґрунтуються такі багаті й розлогі пізнання, що з огляду на їхнє систематичне розгортання взагалі вартує говорити про науку, або про цілий комплекс онтологічних дисциплін, які відповідають окремим родовим компонентам регіону. Ми зможемо цілковито переконатися в тому, в якому обсязі здійснені ці передумови. Відповідно до цього, кожна належна до обсягу певного регіону емпірична наука істотно пов’язана як із формальними, так і з регіональними онтологічними дисциплінами. Ми можемо виразити це і так: кожна наука про факти (досвідна наука) має сутнісний теоретичний фундамент в ейдетичних онтологіях. Адже це (якщо зроблене припущення влучне) самозрозуміло, що багатий набір пізнань, які в чистий, безумовно чинний спосіб пов’язані з усіма можливими предметами регіону – наскільки вони належать частково до чистої форми предметності, частково до ейдоса регіону, який водночас презентує необхідну матеріальну форму всіх регіональних предметів – не може бути позбавленим значення для дослідження емпіричних фактів.