Звичайно, до своєрідності споглядання сутності належить те, що воно спирається на головний момент індивідуального споглядання, а саме – на явище, видиме буття індивідуального, хоча і не на його схоплення і в жодному разі не на його покладання як дійсності; звісно, внаслідок цього неможливе жодне споглядання сутності без вільної можливості зміни напрямку погляду на «відповідне» індивідуальне і без екземплярного усвідомлення – як і навпаки, неможливе жодне індивідуальне споглядання без вільної можливості здійснення ідеації, спрямування погляду в ній на відповідні сутності, які екземпліфікуються в індивідуально видимому; але це нічого не змінює в тому, що обидва види споглядання є принципово різними, а речення на кшталт тих, що ми щойно висловили, сповіщають лише про сутнісний зв’язок між ними. Сутнісним розрізненням споглядань відповідають сутнісні зв’язки між «існуванням» (тут, вочевидь, у сенсі індивідуально сущого) і «сутності», між фактом і ейдосом. Відстежуючи ці зв’язки, ми з очевидністю схоплюємо належні цим термінам і відтепер чітко підпорядковані їм сутності, і завдяки цьому очищуємо поняття «ейдос» («ідея»), сутність від тих, почасти містичних, думок, що їх супроводжують[8].
§ 4. Убачання сутності та фантазія. Пізнання сутності незалежно від будь-якого пізнання фактів
Ейдос, чиста сутність може екземпліфікуватися в даностях досвіду, а саме – в даностях сприйняття, спогаду тощо, але так само і в простих даностях фантазії. Тому ми можемо первинно схопити саму сутність, спираючись на відповідні споглядання, але так само на споглядання, які не досвідчують, не схоплюють суще, а «просто виображають».
Створюючи у вільній фантазії якісь просторові образи, мелодії, соціальні процеси тощо або вигадуючи акти досвіду, задоволення або незадоволення, воління тощо, ми можемо завдяки «ідеації» вбачати і навіть адекватно вбачати різні чисті сутності: сутність просторового образу, мелодії, соціального процесу тощо, взагалі образу, мелодії тощо відповідного особливого типу. При цьому байдуже, було це даним в актуальному досвіді чи ні. Якби вільна фікція завдяки якомусь психологічному диву створила принципово нові, наприклад, чуттєві дані, які не поставали і не постануть у жодному досвіді, то це нічого не змінило б у первинній даності відповідної сутності: хоча вигадані дані ніколи не можуть бути справжніми.
Із цим істотно пов’язане те, що покладання і насамперед споглядальне схоплення сутності в жодному разі не імплікує покладання будь-якого індивідуального існування; чисті сутнісні істини не містять жодного твердження про факти, отже, з них не можна висновити бодай найобмеженіші фактичні істини. Якщо мислення про факти і висловлення про факти для свого обґрунтування потребують досвіду (наскільки його вимагає сутність влучності такого мислення), то мислення про чисті сутності – мислення, яке не змішує факти та сутності – потребує для свого обґрунтування вбачання сутностей.
§ 5. Судження про сутність і судження про ейдетичну загальну значливість
Однак тепер слід взяти до уваги таке. Акт судження про сутність і зв’язки сутностей і акт ейдетичного судження, враховуючи той обсяг, який мусимо надати останньому поняттю, не є тим самим; ейдетичне пізнання не має в усіх своїх реченнях сутність за «предмет-про-який»; і з цим ближче пов’язане, що споглядання сутності – взяте як дотепер – як споглядання досвіду, аналогічне досвіду існування усвідомлення, в якому предметно схоплюється сутність, як у досвіді щось індивідуальне, не є єдиним усвідомленням, яке у разі вимкнення будь-якого покладання існування приховує в собі сутність. Сутності можуть усвідомлюватися інтуїтивно, навіть бути схопленими в певний спосіб, не перетворюючись на «предмети-про-які».
Погляньмо на судження. Точніше кажучи, йдеться про відмінність суджень про сутність і суджень, які в невизначено загальний спосіб, не змішуючись із покладанням індивідуального, все ж таки судять про індивідуальне, але чисто як про одиничність сутності в модусі «взагалі». Так в чистій геометрії ми зазвичай судимо не про ейдос прямої, кута, трикутника, конічного розрізу, а про пряму і кут взагалі або «як такі», про індивідуальні трикутники взагалі, конічні розрізи взагалі. Такі універсальні судження мають характер сутнісної загальності, «чистої» або, як то кажуть, «строгої», просто «безумовної» загальності.
Заради простоти ми припускаємо, що йдеться про «аксіоми», про безпосередньо очевидні судження, на які в опосередкованому обґрунтуванні спираються всі інші судження. Такі судження – наскільки вони, як ми тут припускаємо, у наведений спосіб судять про індивідуальні одиничності – потребують для свого ноетичного обґрунтування, тобто для того, щоби стати очевидними, певного бачення сутності, яке також (у модифікованому сенсі) можна позначити як схоплення сутності; і воно також, як і упредметнювальне споглядання сутності, спирається на видимість індивідуальних одиничностей сутності, але не на їх досвідчування. Для нього також достатньо простих уявлень фантазії або навіть видимості фантазії; видиме усвідомлюється як таке, воно «являє себе», але не схоплюється, як те, що існує. Коли ми, наприклад, із сутнісною загальністю («безумовною», «чистою» загальністю) судимо: «колір взагалі відрізняється від звуку взагалі», то це підтверджує щойно сказане. Одиничне сутності «колір» і одиничне сутності «звук» «уявлені» інтуїтивно, а саме – як одиничність власної сутності; тут водночас у певний спосіб наявні споглядання фантазії (без покладання існування) і споглядання сутності, але останнє – не як споглядання, яке робить сутність предметом. Утім, до сутності стану справ належить те, що для нас завжди можливе звернення до відповідної об’єктивувальної настанови, що вона навіть є сутнісною можливістю. Відповідно до зміненої настанови змінюється і судження, тоді воно звучить так: сутність («рід») «колір» відрізняється від сутності (роду) «звук». І так усюди.
І навпаки: кожне судження про сутність еквівалентно може бути перетвореним на безумовно загальне судження про одиничності цієї сутності як такі. Таким чином поєднуються чисті судження про сутність (чисто ейдетичні судження), хоч би якої логічної форми вони були. Спільним для них є те, що вони не покладають жодного індивідуального буття, навіть коли судять про індивідуальне – а саме з чистою сутнісною загальністю.
§ 6. Деякі засадові поняття. Загальність і необхідність
Отже, очевидно, що між собою пов’язані такі ідеї: акт ейдетичного судження, ейдетичне судження або ейдетичне речення, ейдетична істина (або істинне твердження); як корелят останньої ідеї: ейдетичний стан справ як такий (як наявне в ейдетичній істині); нарешті, як корелят попередніх ідей: ейдетичний стан справ у модифікованому сенсі простої гаданості, в сенсі того, про що судять як про таке, що може бути або не бути наявним.
Кожне ейдетичне відособлення та деталізація ейдетично загального стану справ означає, наскільки він є цим, сутнісну необхідність. Отож, сутнісна загальність і сутнісна необхідність є корелятами. Але щодо необхідності та пов’язаних кореляцій виникає неоднозначність: відповідні судження також називають необхідними. Проте важливо взяти до уваги відособлення і передусім не позначати сутнісну загальність (як це часто роблять) як необхідність. Усвідомлення необхідності, точніше кажучи, усвідомлення судження, в якому усвідомлюється стан справ як розрізнення ейдетичної загальності, називається аподиктичним, саме судження, речення – аподиктичним (також аподиктично-«необхідним») наслідком загального, з яким воно пов’язане. Висловлені речення про зв’язки між загальністю, необхідністю, аподектичністю можуть також бути настільки загально схоплені, що вони будуть чинними для будь-яких, а не лише для ейдетичних сфер. Утім, очевидно, що в ейдетичному обмеженні вони отримують особливий і надто важливий сенс.