Нехай ішов би неборак
За обрій дальній; а відтак,
Мені за зірку бути міг би!..
31
Прихований святий
Щоб своєю благодаттю
Нам не надто допікати,
Зображаєш дідька ти.
Попри машкару, одначе,
Видко по очах – святий!
32
Невільний
А. Чого стоїть він там безгласно
І прислухається так жасно?
Чого він так заціпенів?
Б. Як всі, хто ланцюги носив,
Він чує скрізь кайданів брязкіт.
33
Самотній
Не попихач нікому я, ані керманич.
Покірний? Ні! А владний? Ні, тим паче!
Як не страшний собі – то вже й нікому:
А владу завжди страх бере, відомо.
Собі ж себе вождем я не призначу!
Люблю, як лісова й морська звірина,
У милий заблуд затишно поринуть,
Щоб потім знов з туману далечіні,
Себе ж таки додому приманити
Себе самим собою спокусити.
34
Seneca et hoc genus omne[6]
Папір пером своїм дере —
Премудрість в коментарії —
Мов справді primum scribere,
Deinde philosophari.[7]
35
Лід
Так! роблю я часом лід:
Підмага він харч стравляти!
Мали б ви, що споживати,
Вихваляли б ви мій лід!
36
Рання творчість
Мудрість власна з А до О
Тут мені бриніла; нині ж
Чую тут я щось геть інше:
Нескінченні «Ах!» і «Ох!»[8] —
Все із раннього мого.
37
Увага
У ту країну небезпечна путь;
Зважай – застерігаю недарма!
Там приймуть спершу, потім розірвуть:
Бо велич є, а глузду там катма!
38
Говорить побожний
Бог любить нас, ми твір його!
«Створили Бога ми – де дітись!»
То заперечувать чого
Свій витвір, що його б любити!
Пізна́єш дідька по копитах.
39
Влітку
У поті нашого чола
Чи варто хліб нам їсти?
Бо медицина довела,
Пітніти некорисно.
Сузір’я Пса хвостом метля —
Цей знак його узріймо![9]
У поті нашого чола
Вино іскристе пиймо!
40
Без заздрощів
Ви славите його, бо він не заздрий?
А він крізь вас – неначе ви прозорі —
Вдаль втоплює зіниці наче яструб:
Не бачить вас! Він бачить тільки зорі.
41
Гераклітизм
Долю заслужити —
Тільки на війні:
Щоб навік здружитись,
Пороху нюхніть!
Дружба – три в одному:
Рівність у борні,
Братство в кожній скруті,
Воля в смертні дні!
42
Принцип над-делікатних
Навшпиньки радше я зіпнусь,
Аніж рачкуватиму!
В шпарку нишком піддивлюсь,
Дверей не розчахатиму!
43
Напучення
Либонь до слави прагнеш ти?
Що інтересно:
Її трапляється знайти
Цілком безчесно!
44
Ґрунтовний
Дослідник я? Облиште, ні!
Тяжкий – то це геть інша річ:
Знай рину глибині навстріч
І опиняюся на дні!
45
Навічно
«Ось я прийшов, бо нині час!» —
Так мислить, хто прийшов навік,
Байдужий до бридні базік:
«Уже запізно!» – «Ще завчас!».
46
Міркування втомлених
У зморі сонце кленучи, єдино
Від дерева жадають тільки тіні!
47
Падіння
«Він падає!» – кпите ви раз у раз;
Це правда; втім – він падає до вас!
Йому в над-щасті спокою нема,
Його над-світло вабить ваша тьма.
48
Закон
На карк почеплено мені
Годинник на міцній струні:
Скінчивсь для мене рух зірок,
І півня спів, і літ хмарок;
Все, що взивалося щомить,
Тепер сліпе й глухе мовчить —
Природи гомін заглушив
Годинник цоканням стальним.
49
Мудрий говорить
Потрібний людям і сторонній їм,
Іду шляхом – погожим чи хмурним —
Однак завжди понад людьми!
50
Втрачена голова
Вона кебету має. Звідкіля?
Здоровий глузд у когось узяла,
І голова його з фатальної годинки
Пішла до дідька…Ні! До жінки!
51
Благочесні побажання
«А нехай би всі ключі
Разом погубились,
І, замки ламаючи,
Відмички прислужились!»
Так міркує кожна шпичка,
Котра́ не ключик, а відмичка.
52
Писати ногою
Не тільки руку я вправляю,
Коли пишу: нога так само —
То білим аркушем, то плаєм —
Виписує бадьоро й прямо.
53
«Людяне, аж надто людяне». Книга
Назад несміло й смутно позираєш,
В майбутньому собі йно довіряєш:
Орел ти, птахо, сповнена потуги?
Чи ти Мінерві люба «пугу-пугу»?[10]
54
Моєму читачеві
Міцні щелепи і волячий шлунок —
Цього бажаю я тобі!
Здолавши книжку – жорсткий почастунок —
Мене ти стерпиш далебі!
55
Художник реаліст
«Натурі завжди вірним» клявсь він буть.
Та як її у рамки взять таку?
Природи й штрих малий не осягнуть! —
То він малює те, що до смаку.
Що до смаку йому? Що здатний втнуть!
56
Поетове марнославство
Клею треба, щоб утримав,
Деревину сам знайду!
Вкласти сенс в безглузді рими
Хто ще зможе до ладу!
57
Вибагливий смак
Якби місце обирати
Дозволяли нам самим,
Я обрав би в центрі раю:
Радше ж – перед ворітьми!
58
Кандзюба
Свавільний вигляд має ніс,
Над світом ніздрями навис —
Впав, носороже, долілиць,
А з тим і гонор твій – беркиць!
Ми завжди бачимо разом:
Надмірний гонор, ніс гачком.
59
Базгранина
Перо бабрає, дідько його шквар!
То я приречений на базгранину? —
Перо вмочаю сміло в каламар,
І, знай, рядки виводжу без упину.
Я втішений, що – в справі цій мастак —
Чимало ще я зможу написати!
А що у тих писаннях сенсу брак…
Хіба читає хто мої трактати?
60
Вищі люди
Цей сходить ввись – його хвалімо!
Та інший сходить з височин!
Від наших вихвалянь він вільний,
З вишніх він чистин!
61
Говорить скептик
Життя напів спливло,
Збігає час, душа твоя тремтить!
Заблукана давно
Шукає – не знайде; вагання мить?
Життя напів спливло:
Облуда, біль – годинами щемить!
Нащо тобі воно?
Причин причину мушу я знайти!
62
Оце чоловік
Так! Звідки я, мені відомо!
Я ненаситний, наче пломінь
Я сяйвом спалюю себе;
Єдино світло осягаю,
А присок – все, що я лишаю:
Я пломінь, що зійшов з небес.
63
Зоряна мораль
Твій шлях орбіти обійма,
То що тобі всесвітня тьма!
Крізь час і простір радо плинь!
Юдоль чужу тобі – відринь!
Світи віддаленим світам:
Тобі переступ співчуття,
Й одна чеснота: чистота!
Книга перша
1
Вчителі – про мету існування. Хоч прихильним, а хоч злим оком дивлюсь я на людей, я завжди бачу їх – усіх разом і кожного окремо – зосередженими на одному завданні: вони роблять те, що стосується збереження людського роду. І, звичайно ж, не з любові до цього роду, а тільки тому, що немає в них нічого не давнішого, потужнішого, невблаганнішого, непереборнішого за цей інстинкт – бо він є сутністю нашого роду й племені. Хоча ми, через свою звичну короткозорість, охоче беремося до розрізнення ближніх своїх на корисних і шкідливих, добрих і поганих, по триваліших роздумах і зваживши на масштаби справи, ми втрачаємо впевненість у доречности такого ретельного розподілу і, зрештою, полишаємо його. Навіть найшкідливіша людина може виявитися найбільш корисною з точки зору збереження виду, оскільки вона плекає у собі – чи, завдяки своїм діям, в інших – імпульси, без яких людство давно б зледащіло і занепало. Ненависть, зловтіха, хижість, властолюбство і решта того, що називають злом, належить до дивовижної економіки збереження виду – безперечно, вкрай дорогої, марнотратної і, в цілому, доволі безглуздої економіки, що, однак, досі переконливо виправдала себе у збереженні нашого виду. Я, зрештою, не знаю, чи здатний ти, мій любий товаришу, мій ближній, жити на шкоду роду людському, тобто «нерозумно» й «погано»: те, що могло завдати шкоди виду, ймовірно, вимерло впродовж тисячоліть і тепер є однією з речей, недоступних навіть Богові. Віддайся цілковито своїм найкращим чи найгіршим бажанням, і, перш за все, загинь! – в обох випадках ти, ймовірно, у який-небудь спосіб, таки виявишся заступником і благодійником людства і, відповідно, здобудеш серед людей і хвалу, і глузи! Однак ти ніколи не знайдеш того, хто зміг би сповна висміяти тебе, індивіда, так, щоб ясно донести до твоєї свідомості твою мушину нікчемність і жаб’ячу вбогість! Сміятися з себе так, щоб висміяти себе з усією повнотою правди – для цього досі кращим з кращих бракувало відчуття правди, а найобдарованішим бракувало генія! Можливо, сміх іще має своє майбутнє! Воно настане, коли людство засвоїть абсолют «вид є всім, хтось є нічим» і кожне отримає доступ до цього остаточного звільнення і безвідповідальності. Ймовірно, тоді сміх з’єднається з мудрістю, ймовірно залишиться тільки «весела наука». На разі ж, становище геть інакше, на разі, комедія існування ще не усвідомлена як така, на разі ще тривають часи трагедії, часи моралі й релігії. Що означає постійна поява дедалі нових основоположників моралі та релігій, заводіїв боротьби за моральні оцінки, вчителів каяття і релігійних воєн? Що означають ці герої на цій сцені? Бо інших героїв досі не бувало, а все решта, час від часу вигулькуючи, завжди служило цим героям суто для опертя – чи то як сценічна техніка і куліси, чи в ролі довірених осіб і камердинерів. (Поети, наприклад, завжди були камердинерами певної моралі.)