Не треба, однак, думати, буцімто це неодмінно робить нас відлюдьками! Навіть любов до життя є можливою, хоча любов ця вже відмінна. Це кохання до жінки, яка викликає у нас сумніви… Однак принадність усього проблемного, втіха з невідомого для духовних, одухотворених людей є такою великою, що радість її підноситься сліпучим сяйвом над усілякою потребою у проблемах, над будь-якою небезпекою непевності, ба, навіть, над ревнощами коханця. Нам відоме нове щастя…
4
Нарешті, щоб не обминути найістотніше, з такої прірви, з такої серйозної недуги, з виру хворобливої підозріливости виходиш новонародженим, скинувши стару шкіру, чутливішим, уїдливішим, з витонченішим смаком до задоволення, з ніжнішим язиком на все добре, з веселішим відчуттям, з іншою і небезпечнішою невинністю в радощах – більш дитячою і, водночас, незмірно більш вишуканою, ніж будь-коли раніше. Ох, якою огидною видається відтак насолода, груба, тупа, сіра – насолода, як розуміють її наші «освічені», наші багатії та правителі! Як відразливо нам тепер слухати ярмарковий тарарам, яким «освічена публіка» й мешканці великого міста сьогодні дозволяють силувати себе – мистецтвом, книжками й музикою задля «духовних задоволень», за допомогою спіритичного питва! Як нині дере нам вуха театральна крикнява пристрасті, якими чужими стали на наш теперішній смак романтичний розгардіяш і чуттєва ремигачка, що їх так полюбляє освічене бидло, з його прагненням до екзальтованого, закрученого, ексцентричного! Ні, якщо нам таки потрібне мистецтво для одужання, це має бути інше мистецтво – глузливе, легке, швидкоплинне, божественно неспотворене, божественно витвірне мистецтво, яке, подібно до яскравого полум’я, підноситься у безмежне небо! Перш за все – мистецтво для художників, тільки для художників! Зрештою, ми краще розуміємо, що перш за все потрібні веселощі, радість і веселощі, друзі мої! Я хочу це довести також як художник. Ми, знавці, тепер надто добре дещо знаємо: о як ми зараз вчимося ґрунтовно забувати, не забагато знати, як художники! Що ж до нашого майбутнього, ми навряд чи опинимось на шляху тих єгипетських юнаків, які вночі прокрадаються у храми, обнімають статуї і, безперечно, хочуть відкрити, розкрити та висвітлити все, що, з поважної причини, зберігається прихованим.[4] Ні, цей поганий смак, це прагнення до істини, до «правди за будь-яку ціну», це юнацьке безумство у любові до правди нам огидне – ми для цього надто досвідчені, надто серйозні, надто глузливі, надто запеклі, занадто глибокі… Ми більше не віримо, що істина залишається істиною, якщо скинути з неї заслону; ми аж достатньо прожили, щоб у таке вірити. Сьогодні пристойність полягає у тому, щоб не бачити все оголеним, не бути геть при всьому присутніми, не намагатися все розуміти і «знати». «Чи правда, що Бог усюди сущий? – запитала у матері маленька дівчинка. – Але я думаю, це непристойно!». Ось натяк філософам! Слід би трохи шанувати відчуття сорому, яке дала нам природа, ховаючи свої загадки й барвисті невизначеності. Може, істина є жінкою, що має підстави приховувати свої підстави? Може, вона має ім’я Баубо[5], по-грецьки?… Ох, ті елліни! Вони вміли жити: для цього треба мужньо триматися поверхні, брижів, шкіри, обожнювати зовнішнє, вірити у форми, тони, слова, у цілий Олімп зовнішності! Ті греки були поверхневими – з глибини! То хіба ми просто не повертаємося до цього, ми, жадібність розуму, що піднялися на найвищий і найнебезпечніший щабель сучасної думки і роздивилися звідти, подивилися звідти долі? Хіба ми в цьому не елліни? Прихильники форм, звуків, слів? І саме з цієї причини – художники?
Рута неподалік Генуї,Осінь 1886 року.Глузи, лукавство і помста
Віршована прелюдія по-німецьки
1
Запрошення
Частуватись прошу, їжте!
Завтра буде ще й смачніше,
Щораз ліпше день по дню.
В разі ж чого, я натхнення
Учерпну з рецептів неньки,
Й оновлю своє меню.
2
На щастя
Як пошук той мене втомив,
Знаходить я навчався:
Мене раз вітер зупинив —
З вітрами я й подався.
3
Страхи
Вглиб копай, і там знайдеш
Джерело таємне!
Неук скаже: «Не діждеш —
В глибині геєнна!»
4
Діалог
А. Я хворів? Чи я одужав?
Не збагну, хоч як напруживсь,
Хто був лікарем моїм?
B. Ти зцілився, так, мій друже:
Здоровий, хто забуть зумів.
5
До доброчесних
Наші чесноти також нехай би були легконогі —
Як вірші Гомера, – приходячи, знов потім йдуть собі геть!
6
Світова розсудливість
Не стій на споді сотню літ!
Не пнись у вись сувору!
Найкраще оглядати світ
Із пів дороги вгору.
7
Вадемекум — Вадетекум
Чарують мова й стиль мої,
У слід ступаєш ти мені?
Наслідуй звичаї свої:
За мною йди – без метушні!
8
Скинувши третю шкуру
Вже шкіра репає стара,
Нова потреба млоїть
Змію в мені, що так жада
Грудок землі глевкої.
Повзу в траві між камінців,
Мій голод недаремний:
Тебе саму я завжди їв,
Зміїна страво, земле!
9
Мої троянди
Мій талан вам щастя зичить,
Щастя всіх до щастя кличе!
Хто моїх троянд насмиче?
Ви на те пригніться нижче
В чагарях, між гострих шпичок —
Часто пальці тут калічать!
Бо талан мастак дражнити!
Щастя любить роздрочити!
Хто моїх троянд насмиче?
10
Недбайло
Я розливаю й розбиваю,
І ви мене звете недбайлом.
Таж всяк, п’ючи, б’є й розливає,
Коли по вінця наливає —
Та на вино не нарікає.
11
Згідно з прислів’ям
Зійшлись ніколи і щодня
Гостро й м’яко, сон і яв,
А також розум і дурня;
Чудний банальність обійняв —
Всім цим був, єсьм і буду я,
Голуб, змій, а ще свиня!
12
До світлолюба
Щоб не зморити глузд і очки,
Біжи за сонцем по тіньочку!
13
Для танцюристів
Ковзанки гладь —
То благодать
Тому, хто вміє танцювать.
14
Славний
Миліша й ворожнеча цільним брусом,
За дружбу, склеєну із куснів!
15
Іржа
Іржа потрібна теж —
Самої гостроти замало,
Щоб: «Надто молодий іще!», —
Тобі не заявляли.
16
Вгору
«Як подолати верхів’я круте?»
Вгору дерись і не думай про те!
17
Риторика драпіжника
Цить! Жалітися зажди!
Взявши, знов бери завжди!
18
Вбогі душею
Вбогих душею цураюсь недарма́:
Не тільки добра – в них і зла катма.
19
Мимовільне спокусник
Слівцем знічев’я стрельнув навгадьки —
Поцілена упала перед ним.
20
На розгляд
Витерпіти легше біль двоїстий
Аніж єдиний біль: то як, рішивсь ти?
21
Проти зарозумілости
Не надимайся аж настільки,
Бо луснеш, як підпустять шпильку.
22
Чоловік і жінка
«Викради ту, яка тобі до серця припаде!» —
Рішає він; вона ж не викрадає, а краде.
23
Інтерпретація
Як сам себе берусь тлумачить я,
Збиваюся – нема з того пуття.
Ти, що ідеш своїм шляхом увись,
До світла винеси, з чим я возивсь.
24
Лікування песимізму
Ти знову кривишся й плюєш,
І знов старої ти співаєш:
Ніщо твій смак не вдовольняє?
Мені ти серце розіб’єш!
Іди за мною, друже…Ось!
Найліпший лік від диспепсії:
Ковтай мерщій, без істерії
Цю жабу жирну! Уляглось?
25
Прохання
Я знаю багатьох людей
Про себе ж геть нема ідей!
Либонь заблизько придивляюсь –
В очах собі геть розпливаюсь.
Себе щоб ліпше упізнати,
Десь далі маю влаштуватись.
Не так далеко, як мій враг!
А друг чого ж далеко так?
Між ним і мною осередок!
Про що прошу, чи доберете?
26
Моя жорстокість
Я маю понад сотню сходин
Здолати ввись. Гука зі споду:
«Жорстокий ти! Ми ж не камінні!»
Я маю вгору йти по сходах,
Не-хоч, а підставляйте спини!
27
Мандрівник
«Де й дівся шлях! Кругом смертельна тиша!»
Ти з волі власної той битий шлях залишив!
Мандрівнику, тверезим оком скинь!
Ти заблукав – біда тобі й загин.
28
На розраду початківцям
Глянь – під рохкання свиняче
Беркица мале дитя!
Безпорадне, тільки плаче,
Дибатиме до пуття?
Так, навчиться, безперечно,
І танок покаже свій!
Як на дві ноги зіпнеться,
Рушить ще й на голові.
29
Егоїзм небесного тіла
Якби круглесеньким барилом
Круг себе я, знай, не крутилось,
Мене могло би присмалити,
Бо я при сонці мушу жити.
30
Ближній
Мені мій ближній не до шмиги: