– Даси почитати справу? – несподівано поцікавився.
– Бери, – стенув плечима Бовтун.
* * *
Харків. Субота, 2 листопада 2019 року. 22:41
– Я ее сейчас буду убивать, – швиденько прошепотів на вухо приятелю, аби Лілька не почула. Той подивився на нього затуманеним поглядом й усміхнувся кутиком рота: «Ага, как же».
Хлопці були майже одного віку і, на диво, дуже схожі. Хіба зростом трішки відрізнялися. Обоє мали каштанове волосся та карі очі. А ще страшенно худі та бліді.
Ліля озирнулася, мовби щось відчула. Дівчина якийсь час мовчки похмуро вдивлялася в них: спершу замість приятелів побачила лише розмиту пляму, та потім зір сфокусувався. Стишила ходу, бо несподівано зрозуміла: йде надто швидко. Вона відчувала, як серце починає битися швидше, проте загалом відчуття були приємні. Як завжди після солей [6].
– Так чё Колян-то сказал? – він був цілком впевнений, що ця сучка нічого не почула. Інакше б вже влаштувала скандал.
Юнак відчував піднесення, серце нестримно калатало в передчутті того, що замислив.
Після обіду вони з приятелем через інтернет замовили наркотики, забрали «закладку»[7], відтак зустрілися з Лількою та пішли «зависати» до неї додому, де і вживали.
– Кто-то может одолжить двести гривень? Я потом верну, – Лілька навіть не почула запитання приятеля. Єдине, що турбувало, – знайти гроші на наступну дозу.
– Не вопрос, – відповів, швидко зметикувавши, як добре все складається. Жертва сама йому допомагає. – Только для этого нужно зайти к приятелю. Он мне как раз должен. С собой нету, – вивернув кишені штанів, підтверджуючи свої слова.
Лілька кивнула без слів. Поволі огортало відчуття порожнечі та відсутність думок. За гроші домовилася – можна розслабитися. Знову пошкандибала вперед, вкотре обігнавши хлопців на добрих пів метра. Вони завжди дивувалися її вмінню ходити швидше за них.
– Ты не бойся, – знову прошепотів на вухо приятелю, коли впевнився, що Лілька занурилися в себе й не звертає на них жодної уваги. – Я тебе ничего не сделаю. Сейчас мы будем проходить мимо одного укромного местечка, я отлучусь – возьму биту, одену маску, вернусь и ее убью.
Приятель мовчки хитав головою, думаючи про своє. Точніше, насолоджуючись відсутністю думок. Він теж відчував пришвидшене серцебиття й ловив від того кайф. Інколи, щоправда, після солей у нього боліло в грудях. Проте, на щастя, не сьогодні. Цього разу все так, як він любить.
Більше не розмовляючи, усі троє дійшли до потрібного повороту й завернули. Ще за кілька хвилин молодь зупинилася поблизу житлових будинків. На той час Ліля вже почала відчувати прилив сил, вона з цікавістю роззирнулася. Ліхтарі слабо освітлювали місцину, у будинках світилося. Щоб нікому не потрапляти на очі, вирішили заскочити в маленький провулок, відтак зайти на територію покинутого складу: тут їх точно не побачать.
– Ждите здесь, – по-діловому заявив один із хлопців і непомітно для Лільки підморгнув приятелеві.
Той усміхнувся, знову лиш самим кутиком рота, і відволікся: він зосереджено хитав головою в такт музиці, що звучала в нього в голові.
– Сейчас принесу бабло, – пообіцяв дівчині приятель і посміхнувся, присипляючи її увагу.
Ліля витріщалася насуплено, немов щось запідозрила. Юнак пильно вдивився в її очі з розширеними зіницями (у нього зараз, напевно, такі ж). «Кажется», – заспокоїв себе. Він знав, що наркотики діяли на неї спершу заспокійливо, і тільки потім вона ставала агресивною. Тож варто поспішити.
У хлопця змокріли руки й ще більше пришвидшилося дихання та серцебиття. За знаряддям вбивства він подався легким кроком, у напрочуд чудовому гуморі.
* * *
Харків. Субота, 2 листопада 2019 року. 23:11
Бовтун засидівся на службі не на годину, а на цілих три. Після роботи вони швиденько заїхали в «Таврію В» докупити потрібні для вечері продукти, відтак поїхали до Льоні. Дружину Бовтуна, Надю, Єгор пам’ятав добре. А от дітей бачив лише раз, ще коли тим було близько двох років. Зараз же на нього з цікавістю витріщалися дві пари очей. Дівчата лукаво усміхалися, розглядаючи його весь вечір.
– Що? Дуже рудий? – посміхнувся Скляр.
Діти зашарілися, проте дружньо підтвердили його здогади: «Дуже».
«Ви обоє дуже схожі. Я давно помітила», – пригадав слова малої сусідки, яка порівняла його з котом. Скривився. Терпіти не міг дітей. Більшість його дратувала. Зрештою, так само, як і люди дорослого віку. Не дратували лише деякі. Ті, які вміли думати. З тупих дітей виростають тупі дорослі.
Слідак із цікавістю роздивлявся. Звички Льоні не змінилися. У помешканні чимало книг із криміналістики та юриспруденції. Любить таке читати. І на відміну від Скляра ніяк не бажає переходити на електронні книги. «Запах книги ні з чим не порівняти», – каже приятель. А Єгор чхати хотів на запах книг. Головне – отримати інформацію. Яка різниця з паперової чи електронної? Та й навіщо захаращувати квартиру стосами книг? Коли в радянських квартирах і без того мало місця.
Придивився: тепер на полицях величезної шафи на всю стіну (масивні меблі, зокрема такі шафи, як ця, Єгор теж вважав пережитком минулого) стояли не лише книги Бовтуна, а й, очевидно, дружини та дітей. Скляр прекрасно пам’ятав, що Льоня читає тільки професійну літературу.
Тим часом дівчата знову пирснули зі сміху. Дітям набридло сидіти за столом з дорослими й вони тепер гралися з шиншилою.
– Діти, не годуйте тварину наїдками зі столу. В Агати своя їжа, – нагадала Надя, коли помітила, що ті намагаються пригостити чотирилапого друга копченою ковбасою.
Єгор не втримався й усміхнувся. Ці дівчата йому сподобалися. Тепер вони весело жартували про щось своє. У той час, як Єгор із Бовтуном згадували роки навчання. Надя слухала й інколи ставила якісь уточнювальні питання, часом ділилася історіями з власного життя.
Надворі суцільна темрява, лише світло у будинку навпроти. І силуети людей, які час від часу підходять до вікон. Єгор вкотре відчув себе незатишно. Слідак швиденько відігнав непрохані думки й знову зосередився на розмові. Відтак час за вечерею минув швидко. Льоня запропонував заночувати в них, проте Скляр тактовно відмовився. Хай як би добре не було в цій компанії, йому вже давно хотілося усамітнитися.
Він щойно повернувся до готельного номера. Швиденько перевдягнувся, почистив зуби. У душ йти не мав бажання, тож відразу вклався в ліжко. Покрутив у руках новопридбаний кубик Рубіка, проте швидко відклав вбік. Потягнувся до нічного столика, дістав звідти справу Олександри Альтман. Стажування розпочиналося щодня (крім вихідних) з восьмої ранку й мало тривати до третьої. Далі – роби, що хочеш. Тож Скляр зголосився допомогти Бовтуну в роботі. Усе краще, аніж тинятися Харковом без діла.
Згідно із зібраною інформацією, дівчину вважали безвісти зниклою з січня 2019 року. Ввечері вона пішла з дому й так і не повернулася. Тіло (точніше рештки) знайшли півтора місяця тому. Громадянка Дарія Миколаївна Базир виявила їх у несподіваному місці – власному новопридбаному будинку. Налякана до смерті жінка відразу повідомила в поліцію. Правоохоронці взялися за справу, та все виявилося не так просто. Тільки встановлення особи зайняло бозна-скільки часу. Тепер новий етап у розслідуванні – впіймати вбивцю.
До того, як перейти до нової власниці, помешкання довгий час лишалося без господарів. За словами ріелтора, усе тому, що продавець поставив на нього зависоку ціну. Тільки після того, як за вмовляннями спеціаліста з нерухомості, власник погодився знизити вартість, будинок нарешті вдалося продати. На жаль, зустрітися з господарем (Володимиром Корідзе) поліція не має змоги, оскільки той проживає в Німеччині. Вдалося поспілкуватися лише телефоном.