Всего за 219 руб. Купить полную версию
– Я не лисиця! – закричав Ґудзик-Розумник.
– На жаль, ти маєш рацію, – погодилася покоївка. – Але на твоїх худих плечах сидить чарівна лисяча голівка, а це майже так само добре, аби ти був лисицею.
Малюк, згадавши про своє нещастя, знову заплакав. Дороті втішала Ґудзика-Розумника і пообіцяла придумати спосіб повернути його рідну голову.
– Якщо нам вдасться потрапити до Принцеси Озми, вона вмить поверне тобі колишній вигляд, – пообіцяла дівчинка. – Тому не засмучуйся, мій милий, і постарайся пристосуватися до цієї голові. Звичайно, вона не така красива, як твоя, що б там не говорили лисиці, але ж ти можеш потерпіти ще трохи, правда?
– Не знаю, – невпевнено сказав малюк, але плакати перестав.
По дорозі до парадної зали діти зайшли до свого кудлатого друга і побачили, що той майже не змінився. Косматий чоловічок відмовився перевдягатися в новий одяг, заявивши, що тоді вже не буде Косматим чоловічком і йому доведеться заново звикати до себе.
Він сказав Дороті, що розчесав і пригладив волосся, бакенбарди і бороду, однак дівчинка подумала, що радше він розчісував їх у протилежному напрямку, оскільки все волосся на голові та обличчі залишалося так само скуйовджене, як і раніше.
Лисиці, які зібралися на королівську вечерю, одяглися ще вишуканіше, ніж раніше. На тлі їхніх ошатних нарядів проста сукня Дороті, матроський костюмчик Ґудзика-Розумника і дрантя Косматого чоловічка виглядали жалюгідно. Але попри це гостей приймали з великою пошаною, і королівська вечеря виявилася по-справжньому розкішною.
Як відомо, лисиці люблять курятину й різноманітну дичину. Тому на столі парував курячий суп, ніздрі лоскотали запахи, які піднімалися від смаженої індички, тушкованої качки, смажених куріпок і перепілок, а ще радували око пиріжки з гусячою начинкою. А оскільки всі страви були чудово приготовані, гості із задоволенням скуштували все.
Після вечері господарі й гості вирушили до театру, де подивилися п’єсу, розіграну лисицями, вбраними в гарні костюми з яскравого пір’я. У ній йшлося про дівчинку-лисицю, яку вкрали і притягли у своє лігво злі вовки. У той момент, коли вовки збиралися убити і з’їсти її, надоспів загін лисиць-солдатів, врятував героїню і перебив усіх вовків.
– Чи сподобалась тобі вистава? – звернувся Король до Дороті.
– Дуже. П’єса нагадала мені одну з байок Езопа.
– Благаю, не згадуй при мені Езопа! – вигукнув Король. – Я ненавиджу його. Він написав багато історій про лисиць, але завжди зображував їх жорстокими і злими. Але ти ж бачиш, які ми насправді ласкаві й добрі.
– Однак у байках Езопа лисиці завжди дуже розумні, навіть мудрі, вони більш проникливі, ніж усі інші тварини, – завважив Косматий чоловічок.
– Так, ми саме такі. І, зрозуміло, маємо знань набагато більше, ніж люди, – з гордістю промовив Король. – Але використовуємо свою мудрість на добрі справи, а не на шкоду іншим. Тож цей противний Езоп просто не знав, про що пише.
Друзі не стали сперечатися з Королем, оскільки розуміли, що він знає лисячу природу краще, ніж люди.
Після вистави всі вирушили назад до палацу і лягли спати на м’які, набиті пір’ям ліжка. Оскільки лисиці добували для прожитку багато дичини, то пір’я вони використовували для одягу й матраців.
Дороті здивувалася, чому інші тварини, що населяють Лисеполь, не носять одяг, на відміну від лисиць. Коли вона запитала про це в Короля, той відповів, що лисиці надзвичайно цивілізовані й культурні.
– Але ви народжуєтеся без одягу і, гадаю, вам він не дуже-то й потрібен, – завважила дівчина.
– А хіба люди народжуються одягненими? – заперечив Король. – Поки людина не досягла певного рівня цивілізації, вона ходила голою. Але з розвитком цивілізації люди стали одягатися дедалі ретельніше й вигадливіше. Кожен намагався одягнутися якомога красивіше, щоб сусіди заздрили йому. Тому цивілізовані лисиці, так само як цивілізовані люди, витрачають багато часу на свій гардероб.
– Мене це не стосується, – завважив Косматий чоловічок.
– Не сперечатимуся, – уважно глянувши на гостя, відповів Король. – Але, може, ви не належите до цивілізованого світу.
Після міцного сну, який надав мандрівникам бадьорості, вони поснідали разом із Королем, а потім розпрощалися з ним.
– Ви були надзвичайно добрі, – звернулася до Короля Дороті, – лише бідному Ґудзику-Розумнику не пощастило. Нам дуже сподобалося в Лисеполі.
– Сподіваюся, ти спробуєш отримати для мене, запрошення на день народження Принцеси Озми, – нагадав Король.
– Якщо побачу Озму, обов’язково попрошу, – пообіцяла Дороті.
– День народження Принцеси двадцять першого, і якщо тобі вдасться дістати запрошення, я знайду спосіб перетнути Згубну Пустелю й потрапити до Країни Оз. Я завжди мріяв побачити Смарагдове Місто. Яке щастя, що подруга Принцеси Озми відвідала мою країну і тепер допоможе мені побувати в гостях у Принцеси.
– Якщо побачу Принцесу, неодмінно попрошу її про це, – ще раз пообіцяла Дороті.
Король-Лис дав гостям в дорогу смачної їжі, й Косматий чоловічок сховав її в кишеню. Капітан супроводжував подорожніх до арки і попрощався з ними там, де вони вперше зустрілися. Тут друзі побачили безліч лисиць, які охороняли дорогу.
– Ви побоюєтеся ворогів? – запитала Дороті.
– Ні, – відповів Капітан. – Ми дуже пильні й готові відбити будь-який напад. Але ця дорога веде до країни, де живуть великі дурні звірі. Вони можуть заподіяти нам серйозні неприємності, якщо подумають, що ми їх боїмося.
– А що це за звірі? – зацікавився Косматий чоловічок.
Капітан відповів не відразу. Якийсь час він вагався, а потім сказав:
– Якщо ви потрапите туди, то дізнаєтеся про них усе. Але в жодному разі не бійтеся. Упевнений, що Ґудзик-Розумник зуміє захистити вас: він такий розумний і в нього тепер по-справжньому мудрий вираз обличчя.
Слова Капітана не заспокоїли Дороті й Косматого чоловічка, а, навпаки, налякали, бо в них було дещо інше уявлення про розумові здібності малюка. Попрощавшись із лисячим капітаном, друзі продовжили подорож.
V. Дочка Веселки
Тото був цілковито щасливий. Він біг стежкою, гавкав, коли хотів, на птахів і ганявся за метеликами. Навколо буяли польові квіти, луки змінювали гаї. Але ні будинків, ні людей не було видно. По небу стрімко проносилися птахи, а у високій траві й серед зелених кущів бігали білі зайці. Дороті розгледіла навіть мурашок, що діловито снували уздовж дороги, навантажені насінням конюшини.
Кілька годин друзі йшли досить бадьоро. Навіть малюк Ґудзик-Розумник виявився хорошим мандрівником і не втомлювався від швидкої ходьби. Нарешті дорога повернула, і за поворотом подорожніх чекало дивовижне видовище.
Маленька дівчинка, струнка, як фея, граціозно танцювала посеред пустельної дороги. Вона то повільно кружляла, то швидко перебирала витонченими ніжками. На ній була сукня з на диво ніжної та легкої тканини, схожої на павутинку, яка переливалася відтінками фіолетового, рожевого, жовтого, зеленого, блакитного та білого кольорів. Вони створювали чарівну гаму, плавно переходячи один в один. Волосся дівчинки було схоже на золоті нитки і хмаркою вилося навколо її голівки. Жодне пасмо не трималося шпилькою, прикрасою чи стрічкою, а вільно розліталося в повітрі.
Наші друзі, здивовані й захоплені цим видовищем, наблизилися до дівчинки й застигли, стежачи за її танцем. Вона здавалася не вище Дороті, але мініатюрнішою, років їй на вигляд було приблизно стільки ж, скільки нашій маленькій героїні.
Побачивши людей, дівчинка перестала танцювати, зупинившись на одній нозі, ніби збираючись наступної ж миті полетіти. Дороті страшенно здивувалася, помітивши, що з фіалкових очей дівчинки котилися сльози по чарівних рожевих щічках. Було дивно, що можна одночасно танцювати і плакати.