– І в чому його звинувачують? – вельми здивувався Коломазь.
– Не знаю, – визнала я.
Старий Джек похитав головою.
– Нічим не можу вам допомогти, пані Кліфтон, – сказав він. – Але є принаймні дві людини, які знають всю історію цілком.
Він кивнув у бік великої будівлі з червоної цегли, яку Артур завжди називав Управлінням.
Я сіпнулася, коли побачила поліціянта, який виходив із вхідних дверей цієї будівлі, а коли озирнулася, Старий Джек уже зник.
Я подумала, чи не зайти й мені в Управління, або до Беррінґтон-гаусу, як правильніше було б його називати, але вирішила не робити цього. Зрештою, що б я сказала, якби зіткнулася з начальником Артура? Кінець кінцем, я безцільно подибала додому, намагаючись збагнути, що відбувається.
* * *
Я спостерігала за Г’юґо Беррінґтоном, коли він свідчив. Така ж упевненість у собі, така ж пиха, та сама напівправда переконливо звучали у звертанні до присяжних. Так само як він шепотів мені, коли ми опинилися вдвох у спальні. Коли він зійшов з трибуни для свідків, я вже знала, що Стен мав не більше шансів, аніж сніжинка на пательні.
У підсумковому виступі суддя описав мого брата як звичайного злодюжку, який скористався своїм становищем, аби пограбувати власного роботодавця. Він закінчив заявою, що не має іншого вибору, як відправити його до в’язниці на три роки.
Я була присутня на кожній судовій розправі, сподіваючись вхопити хоч якийсь фрагмент інформації, який міг би дати мені підказку про те, що ж сталося з Артуром того дня. Але до того часу, коли суддя нарешті оголосив засідання закритим, я не стала мудрішою, хоча й не сумнівалася, що мій брат розповів не всю історію. І багато води пролилося, перш ніж я дізналася, чому саме.
Я була не єдиною, хто відвідував ці розправи. На них іще ходив Старий Джек Коломазь, але ми з ним не спілкувалися. І, мабуть, більше ніколи б не побачилися, якби не Гаррі.
* * *
Минув іще якийсь час, перш ніж я змогла визнати, що Артур більше ніколи не повернеться додому.
Стена не було лише кілька днів, а я вже дізналася справжній зміст слів «зводити кінці з кінцями». Коли один із двох годувальників опинився в казематі, а інший бозна-куди звіявся, ми вже незабаром опинилися буквально на хлібі та воді. На щастя, на Стілл-Гаус-лейн існував неписаний закон: якщо хтось вирушав «у відпустку», сусіди робили все, що могли, щоб підтримати його сім’ю.
Преподобний Воттс приїжджав регулярно і навіть повернув трохи монет, які ми жертвували на тацю упродовж багатьох років. Панна Мандей з’являлася рідше, але й давала набагато більше, ніж хорошу пораду, завжди відходячи з порожнім кошиком. Але ніщо не могло компенсувати мені втрату чоловіка, невинного брата, замкнутого у в’язниці, та сина, який залишився без батька.
Гаррі нещодавно ступив свій перший крок, і я вже боялася почути його перше слово. Чи буде він пам’ятати, хто сидів на чолі столу, і запитає, чому це місце спорожніло? Саме дідусь вигадав, що маємо сказати, якщо Гаррі почне ставити запитання. Ми всі уклали угоду, щоб триматися тієї самої версії; зрештою, Гаррі навряд чи побачиться зі Старим Джеком.
Але в той час найгострішою проблемою родини Тенкоків стало те, як відігнати вовка голоду від наших дверей, або, що іще важливіше, збирача орендної плати та судового пристава. Після того як я витратила п’ять фунтів Стена, заклала в ломбард срібну обручку мами, свою обручку із заручин і, нарешті, й свою шлюбну обручку, тепер боялася, що цього не вистачить надовго до того, як нас виселять.
І це лише відтермінувало на кілька тижнів іще один грюкіт у двері. Цього разу це була не поліція, а чоловік, який назвався паном Спарксом і повідомив мені, що представляє профспілку, в яку входив Артур, і приїхав поцікавитися, чи я отримала компенсацію від компанії.
Я завела гостя на кухню, налила йому горнятко чаю і заявила:
– Жодного фартинґа. Вони сказали, що він звільнився без попередження, тому не можуть відповідати за його дії. Я і досі не знаю, що насправді сталося того дня.
– Я також, – запевнив пан Спаркс. – Вони всі мовчать як риби, не лише керівництво, а й робітники. Я не можу з них нічого витягнути. «Це більше, ніж коштує моє життя», – сказав мені один із них. Але внески вашого чоловіка були сплачені у повному обсязі, – додав він, – тому ви маєте право на компенсацію від профспілки.
Я просто застигла, як соляний стовп, не маючи уявлення, про що він торочить.
Пан Спаркс вийняв із течки якийсь документ, поклав його на кухонний стіл і погортав до задньої сторінки.
– Підпишіть тут, – сказав він, поклавши вказівний палець на пунктирну лінію.
Після того як я поставила хрестик у місці, на яке він вказував, чоловік витягнув із кишені конверт.
– Мені дуже шкода, що так мало, – сказав він, передаючи його мені.
Я не відкривала конверта, доки він не допив своє горнятко чаю і не пішов.
Сім фунтів, дев’ять шилінґів і шість пенсів виявилися сумою, в яку вони оцінили життя Артура. Я сиділа сама за кухонним столом і гадаю, саме тоді усвідомила, що більше ніколи не побачу свого чоловіка.
Пополудні я подалася до ломбарду та викупила свої обручки у пана Коена; це було найменше, що я могла зробити для пам’яті про Артура. Наступного ранку я погасила заборгованість за орендну плату, а також кредити у м’ясника, пекаря та продавця свічок. І ще залишилося достатньо, щоб придбати трохи вживаних речей, головним чином для Гаррі.
Але не минуло й місяця до того, як крейда знову зафіксувала на дошках заборгованість м’ясникові, пекареві та продавцеві свічок, тому вже невдовзі мені довелося повертатися до ломбарду і віддавати свої обручки пану Коену назад.
Коли збирач орендної плати постукав у двері будинку номер двадцять сім і не отримав відповіді, гадаю, що ніхто в родині не мав би здивуватися, що наступним гостем стане судовий пристав. Саме тоді я вирішила, що настав час шукати роботу.
12
Спроби Мейзі знайти роботу виявилися аж ніяк не легкими, не в останню чергу тому, що уряд нещодавно видав усім роботодавцям директиву, яка рекомендувала брати насамперед на роботу чоловіків, котрі звільнялися з війська, перш ніж розглядати будь-які інші кандидатури. Це відповідало обіцянкам Ллойд-Джорджа, що британські солдати повернуться додому на землю, гідну своїх героїв.
Незважаючи на те, що жінкам, старшим за тридцять, надали право голосу на останніх виборах після їхньої бездоганної служби на фабриках із виробництва боєприпасів під час війни, їх виштовхали у кінець черги, коли зайшла мова про роботу в мирний час.
Мейзі вирішила, що її найкращий шанс знайти роботу – це звернутися туди, де кандидатури чоловіків навіть не розглядатимуть, або через те, що вони вважатимуть занадто принизливим для себе, або платня виявиться просто смішною. Маючи це на увазі, Мейзі стала в чергу до офісу «В. Д. і Г. O. Віллсів», найбільшого роботодавця в місті. Коли ж дійшла до початку черги, вона запитала клерка:
– Чи правда, що ви шукаєте пакувальників на фабрику цигарок?
– Шукаємо, але ви занадто молода, крихітко, – відказав він.
– Мені двадцять два.
– Ви занадто молода, – повторив він. – Приходьте за два-три роки.
Мейзі повернулася на Стілл-Гаус-лейн якраз вчасно, щоб поділитися з Гаррі та мамою мискою курячого бульйону та куснем хліба ще з минулого тижня.
Примечания
1
Рональд Колмен (1891–1958) – англійський актор, популярний у 1930—1940-х рр. Здобув кінопремію «Оскар» за найкращу чоловічу роль у фільмі «Подвійне життя» (1947), а також був номінований на цю нагороду за ролі у фільмах «Бульдог Драммонд» (1929) і «Випадкові жнива» (1942).
2
«Марміт» – харчова паста з екстракту дріжджів, побічного продукту пивоваріння, що трохи нагадує соєвий соус.
3
Церковний гімн, написаний 1848 року ірландським поетом Сесілом Френсісом Александром (1818–1895).