Тендітна панна Мандей аж сяяла, коли він співав соло. Вона лише сподівалася, що зможе прожити достатньо довго, щоб побачити, як Гаррі вступає до Кембриджа. Жінка планувала розповісти йому про хор у Королівському коледжі, але не раніше, ніж він отримає місце у Бристольській ґімназії.
* * *
– Пан Фробішер планує призначити вас старостою? – поцікавився Старий Джек іще до того, як Гаррі зайняв своє звичне місце на протилежному боці вагона.
– Не знаю, – стенув плечима Гаррі. – Фроб завжди каже, – додав він, посмикавши лацкани свого піджака: – Кліфтоне, в житті ви отримуєте те, чого заслуговуєте, і не більше, хоча, звісно, й не менше.
Старий Джек усміхнувся і ледве стримався, аби не похвалити: «Непогана імітація Фроба». Відтак додав:
– Тоді роблю ставку на те, що ви станете старостою.
– Я волів би за краще здобути стипендію Бристольської ґімназії, – зітхнув Гаррі, раптом відчувши себе старшим за свої роки.
– А ваші друзі, Беррінґтон і Дікінс? – запитав Старий Джек, намагаючись поліпшити хлопцю настрій. – Вони також призначені для чогось вищого?
– Дікінса ніколи не зроблять старостою, – визнав Гаррі. – Він не може попіклуватися навіть про себе, не кажучи вже про інших. У будь-якому разі він сподівається стати бібліотечним ментором, а позаяк більше ніхто не прагне цієї посади, то пан Фробішер не позбуватиметься сну, ламаючи голову, кого саме призначити на неї.
– А Беррінґтон?
– Не впевнений, що він повернеться на наступний курс, – у задумі промовив Гаррі. – Навіть якщо він це зробить, упевнений, що і його старостою не зроблять.
– Не варто недооцінювати його батька, – застеріг Старий Джек. – Цей чоловік, безумовно, знайде спосіб, щоб його син повернувся першого дня навчання. І я б не поставив гроші на те, що він не стане старостою.
– Будемо сподіватися, що ви маєте рацію, – не став сперечатися Гаррі.
– А якщо я її маю, то можу припустити, що він вступить, як і його батько, до Ітона?
– Ні, якщо зважатимуть на його думку. Джайлз вважав би за краще потрапити до Бристольської гімназії разом із Дікінсом і мною.
– Якщо він не потрапить до Ітона, то йому навряд чи запропонують місце в ґімназії. Їхній вступний іспит – один із найскладніших у країні.
– Він мені казав, що має план.
– Краще йому бути хорошим, якщо сподівається одурити свого батька, а також екзаменаторів.
Гаррі промовчав.
– Як ваша матір? – поцікавився Старий Джек, змінюючи тему, оскільки було ясно, що хлопчик більше не хоче про це розмовляти.
– Тільки-но отримала підвищення. Зараз вона відповідає за всіх офіціанток у залі «Палм-Корту» і підпорядковується безпосередньо панові Фремптону, управителю готелю.
– Ви мали б дуже пишатися нею, – мовив Старий Джек.
– Так і є, сер, і навіть більше: я це доведу.
– Що маєте на увазі?
Гаррі поділився своїм секретом. Старигань уважно слухав і час від часу кивав. Він бачив одну маленьку проблему, але вона не була непереборною.
* * *
Коли Гаррі повернувся до магазину, порозносивши газети перед тим, як піти до школи, пан Дікінс дав йому шилінґ як бонус.
– Ви найкращий працівник, якого я коли-небудь мав, – заявив він.
– Спасибі, сер, – подякував Гаррі, ховаючи гроші. – Пане Дікінс, чи можу я у вас щось запитати?
– Авжеж, звісно, Гаррі.
Хлопець підійшов до вітрини, де на горішній полиці стояли два годинники.
– Скільки він коштує? – запитав, вказуючи на «Інґресолл»[23].
Пан Дікінс усміхнувся. Він чекав, коли Гаррі запитає про це, вже кілька тижнів, тому відповідь була вже давно готова.
– Шість шилінґів, – назвав він ціну.
Гаррі не міг повірити. Він був упевнений, що такий чудовий хронометр має коштувати удвічі дорожче. Але незважаючи на те, що він відкладав половину свого заробітку щотижня, навіть із бонусом пана Дікінса все одно бракувало іще одного шилінґа.
– Ви ж розумієте, Гаррі, що це жіночий годинник? – поцікавився пан Дікінс.
– Так, розумію, сер, – сказав Гаррі. – Я сподівався подарувати його своїй матері.
– Тоді я можу його віддати за п’ять шилінґів.
Гаррі не міг повірити своїй удачі.
– Дякую, сер! – зрадів він, передаючи чотири шилінґи, одну монету в шість пенсів, одну в три пенси і три – по пенсу, спорожнивши свої кишені.
Пан Дікінс витягнув годинник із вітрини, потай зняв цінник на шістнадцять шилінґів і помістив покупку в гарне пуделочко.
Гаррі вийшов із магазину насвистуючи. Пан Дікінс усміхнувся і поклав у касу банкноту на десять шилінґів, задоволений тим, що виконав свою частину угоди.
9
Дзвоник пролунав.
– Час роздягатися! – оголосив черговий староста у спальні для новаків першого вечора навчання.
Гаррі подумав, що він не виглядав таким маленьким і безпорадним. Один чи двоє з них явно стримували сльози, інші ж озиралися навколо, не впевнені, що мають тепер робити. Один хлопчик стояв обличчям до стіни і тремтів. Гаррі хутко підійшов до нього.
– Твоє прізвище? – поцікавився Гаррі.
– Стівенсон.
– Ну, а я – Кліфтон. Ласкаво просимо до школи Святого Беди.
– А я – Тьюксбері, – назвався хлопчик, який стояв по інший бік від ліжка Стівенсона.
– Ласкаво просимо до школи Святого Беди, Тьюксбері.
– Дякую, Кліфтоне. Власне, мій батько і дідусь навчалися тут, перш ніж вступити до Ітона.
– Я й не сумнівався, – кивнув Гаррі. – І можу закластися, що вони були капітанами ітонців у грі проти Герроу на «Лордз», – додав він і відразу ж пошкодував про свої слова.
– Ні, мій батько був «мокрим бобом», – сказав Тьюксбері і додав: – Зовсім не «сухим бобом»[24].
– «Мокрим бобом»? – перепитав Гаррі.
– Він був капітаном Оксфорда проти Кембриджа у перегонах на човнах.
Стівенсон раптом розплакався.
– Що сталося? – запитав Гаррі, сідаючи на ліжко поруч із ним.
– Мій батько – водій трамвая…
Усі інші перестали розпаковуватися і вирячилися на Стівенсона.
– Це правда? – уточнив Гаррі. – Тоді мені буде краще розкрити свою таємницю, – додав він достатньо голосно, щоб кожен хлопець у спальні міг почути його слова: – Я син вантажника. І не здивуюся, що ти новий хоровий стипендіат.
– Ні, – сказав Стівенсон, – я відкритий стипендіат.
– Тоді вітаю, – сказав Гаррі і потиснув йому руку. – Ти наслідуєш довгу та шляхетну традицію.
– Дякую. Але у мене є одна проблема, – прошепотів хлопчик.
– Яка, Стівенсоне?
– У мене немає зубної пасти.
– Не хвилюйся, друзяко, – втрутився Т’юксбері, – моя мати завжди кладе запасну.
Гаррі всміхнувся, коли дзвоник задзеленчав знову.
– Всі по ліжках, – твердо сказав він, проходячи через спальню до дверей, і почув шепотіння:
– Дякую за зубну пасту…
– Не думай про це, друзяко.
– А тепер, – сказав Гаррі після того, як загасив світло, – не хочу чути жодного слова від будь-кого, доки дзвоник не розбудить вас уранці о шостій тридцять. – Я мав на увазі – жодного слова.
Він усміхався, коли спускався сходами, щоб приєднатися до Дікінса та Беррінґтона у кабінеті для старост.
Дві речі здивували Гаррі, коли він повернувся до школи Святого Беди в перший день навчання. Не встиг він увійти у вхідні двері, як пан Фробішер відвів його убік.
– Вітаю, Кліфтоне, – тихо сказав він. – Про це оголосять лише на завтрашніх зборах, але ви станете новим старостою школи.
– Ним же мав стати Джайлз, – механічно сказав Гаррі.
– Беррінґтон буде капітаном шкільної команди, і…
Гаррі аж підстрибнув, коли почув звістку, що його приятель повертається до школи Святого Беди.
Старий Джек мав рацію, коли сказав, що пан Г’юґо знайде спосіб, аби його син повернувся вже першого ж дня.
Коли Джайлз зайшов до зали кілька хвилин по тому, хлопці потиснули один одному руки, але Гаррі жодного разу не торкнувся теми, яка мала б займати думки їх обох.
– І як тобі новаки? – поцікавився Джайлз, коли Гаррі увійшов до кімнати.
– Один із них нагадує мені тебе, – сказав Гаррі.
– Тьюксбері, без сумніву.
– Ти його знаєш?
– Ні, але мій тато навчався в Ітоні в той самий час, що і його батько.
– Я сказав йому, що я син вантажника, – повідомив Гаррі, коли впав у єдине зручне крісло у кімнаті.
– Справді? – не повірив Джайлз. – А він тобі сказав, що він син міністра?