Заворожено дивилась на них дівчина. Спочатку дивувалась, а потім, побачивши, як ожила мураха, зрозуміла, що їй треба робити. Але як? Де їй знайти цілющу траву? А мурахи поступово зникали з очей.
Наздогнавши і відшукавши в траві мурах, дівчина нахилилась і впіймала мураху, яку оживив товариш. Розірвала навпіл і поклала біля зернятка. Друга мураха, побачивши, яка біда знову звалилася на неї, полишила зерня і знову побігла шукати цілющу траву. Фрумоаса-Фрумоаселор не зводила з неї очей. Повзла мураха від травинки до травинки, доки не знайшла потрібну. Корінь у неї був невеликий, стебло низеньке, та й сама травинка непримітна. Відкусила мураха травинку і заспішила до свого товариша. І чудо знову відбулося – мураха ожила. Знову вони вхопилися за зернятко і покотили його.
Зраділа Фрумоаса-Фрумоаселор і вирвала з корінням цілющу траву, повернулась до тіла нещасного Фет-Фрумоса й почала водити нею по тілу. Шматки тіла юнака зросталися. Щастю дівчини не було меж. Так мудра дівчина відродила юнака до життя цілющою травою. І став він ще прекраснішим і бажанішим. Підвівся юнак, озирнувся навкруги й сказав:
– Як я довго спав!
– Спав би ти вічним сном, дорогий, якби я тебе не оживила.
І знову вони закохано дивилися один на одного, довго розмовляли, аж доки не згадали, що їх може помітити старий цар, і невідомо, що він ще вигадає, щоб знищити Фет-Фрумоса.
– Давай втечемо звідси, – сказав юнак.
– Яким чином?
– На батькових орлах.
– Але як це зробити? Вони можуть переносити будь-яку ношу, але не людей.
Почав Фет-Фрумос думати-гадати, але нічого не зміг придумати. А прекрасна царівна згадала:
– Чула я якось розмову в палаці, що орлиний шлях може пройти тільки кінь баби Жгивери з трьома кобилами. Стара відьма примушує хлопців пасти своїх кобил, котрі кожні три дні приносять трьох лошат. Вони швидко ростуть, мужніють, стають скакунами на очах. І немає на світі кращих коней, ніж ці. І їм під силу цей складний шлях.
Але важко добути такого коня: відьма дає дуже складні завдання. Скільки хоробрих юнаків ходили до неї, але не повертались. Сила і вміння коней у розпорядженні старої. Ці таємниці вона ховає у хворій і немічній шкапі, від якої можна щось дізнатися, давши їй замість сіна і вівса гарячі вуглини. Розповівши це, дівчина розпрощалася в надії зустрітися і залишилась чекати, а Фет-Фрумос вирушив у дорогу і все йшов полями квітучими, лісами дрімучими, долинами з джерельною водою.
Чи довго йшов він, чи коротко, але дійшов до великого дерева, на вершині якого виднілось гніздо. В цьому гнізді було дві пташки, і так вони кричали, неначе хотіли перевернути білий світ. Озирнувся навколо Фет-Фрумос і побачив гадюку, котра лізла до пташиного гнізда. Пташенята, примостившись на краю гнізда, вже не кричали, а жалібно пищали: пі-і… пі-і… пі-і…
– Добра людино, пожалій моїх пташенят і врятуй від проклятої гадюки, – раптом заговорила птаха людським голосом, змахнувши крилами перед самим обличчям юнака.
Фет-Фрумос не примусив себе довго вмовляти – зламав велику палицю і так вдарив гадюку, що вона відлетіла невідомо куди. Юнак наздогнав її і вбив. Зраділи пташенята і їхня мати. Сіли на його плечі з вдячністю, а потім та, що сиділа на правому плечі, сказала:
– Юначе, ти зробив велику справу, і за добро ми тобі віддячимо добром. Висмикни пір’їну з мого крила, і коли тобі буде тяжко в дорозі, візьмеш в руки пір’їну, подумаєш про мене – і я відразу буду біля тебе.
Сховав Фет-Фрумос пір’їну і знову вирушив у дорогу, щоб якомога швидше дійти до баби Жгивери. Йшов-йшов і вирішив перепочити біля джерела. Тільки нахилився, щоб напитися води, як побачив на воді бджолу, яка ось-ось потоне. «Боже, скільки горя на білому світі», – подумав юнак і обережно вийняв бджолу з води, поклав на зелений листок, зігрітий сонцем. Відпочивши й погамувавши спрагу, юнак піднявся, щоб іти далі. Бджола на той час, прийшовши до тями, звернулась до юнака зі словами вдячності, потішивши його серце. А ще попрохала відщипнути в неї від крильця шматочок, щоб вона змогла йому допомогти в тяжку хвилину.