– А я переконаний, що Анна-Марія цупить у нас продукти – куди поділися всі вершкові крекери?
– Та ти ж їх сам усі поїв, – відповів Рудий.
Рудий і Квашений перейшли до підсобки.
Вони зайнялися підрахунками. До одних чисел додавали інші числа, а до них іще інші числа.
– У Самюеля Вусаня рахунок уже такий довгий, як його хвіст; із жовтня він набрав у нас цілу унцію з трьома чвертями нюхального тютюну.
– А як щодо семи фунтів масла по шилінгу й три пенси, палички сургучу і чотирьох коробок сірників?
– Розішли іще раз усі рахунки усім боржникам «із глибокою повагою, – порадив Рудий.
Через деякий час вони почули якийсь шум у крамниці, так наче хтось штовхнув ухідні двері. Вони вийшли з підсобки. На прилавку лежав конверт, а поряд стояв поліцейський і щось записував у блокнот!
З Квашеним ледве припадок не стався, він почав гавкати, гавкати і мало не кидатися на поліцейського.
– Укуси його, Квашений, укуси! – шипів Рудий з-за бочки із цукром. – Це ж просто німецька лялька!
Поліцейський і далі щось занотовував у записникові; двічі він наслинив олівця в роті, а один раз вмочив його в патоку.
Квашений гавкав, аж поки не захрип. Але поліцейський так і не звернув на нього уваги. У нього були очі з бусинок, а шолом пришитий до голови нитками.
Нарешті під час останньої спроби кинутися на поліцейського Квашений помітив, що крамничка порожня. Поліцейський зник.
Проте конверт залишився.
– Як ти гадаєш, він часом не пішов, щоб привести справжнього поліцейського? Боюся, що мене заберуть, – сказав Квашений.
– Ні, – відказав Рудий, який саме розпечатав конверт, – це тарифи й податки. Три фунти, 19 шилінгів, 11 пенні й 3 фартинги.
– Це вже остання крапля, – зітхнув Квашений. – Доведеться закривати крамницю.
Вони зачинили віконниці й з’їхали. Але залишилися жити по сусідству. Правду кажучи, деякі б хотіли, щоб вони помандрували кудись набагато далі.
Рудий тепер мешкає біля кролячого селища. Я не знаю, яке в нього тепер заняття, але виглядає він солідно й удоволено.
А Квашений працює єгером.
Закриття крамнички спричинило великі незручності. Табіта Хап негайно підняла ціни на всі товари аж на півпенні, і вона й далі відмовлялася давати кредит.
Звісно, існують роз’їзні торговці – м’ясник, рибалка й Тімоті Пекар.
Але ж не можна жити на одних булочках із кмином, і бісквітах, і здобах, навіть якщо бісквіти такі смачнючі, як у Тімоті!
Через деякий час містер Джон Вовчок разом із дочками почав торгувати м’ятними цукерками і свічками. Але в них не було звичних зручних свічок, а для того, щоб винести з магазина свічку довжиною в сім дюймів, потрібно було аж п’ять мишей.
Крім того, свічки, які вони продавали, при спекотній погоді поводили себе дуже дивно.
1
Казка присвячена власникові крамниці Джону Тейлору, який був прикутий до ліжка. Він дуже хотів стати одним з героїв книжок Беатрікс Поттер і казав, що може зійти за мишу вовчка. Беатрікс Поттер увела його в казку як Джона Вовчка.