Справжня людська особистість – коли вона дасть нам про себе знати – стане предметом всезагального захоплення. Вона зростатиме сама собою, наче квітка або дерево. Вона ніколи не вийде зі своєї рівноваги. Вона не буде нічого заявляти чи оскаржувати. Вона не буде нічого доводити. Вона й так усе знатиме. Утім вона не обтяжуватиме себе знанням. Вона володітиме мудрістю. Цінність такої людської особистості лежатиме за межами матеріального світу. Вона не матиме нічого і водночас матиме все, і скільки від неї не бери, вона не біднішатиме – настільки багатою вона є. Вона не заглядатиме в душі іншим чи вимагатиме від них бути не згірш за неї. Вона любитиме їх за їхню інакшість. Та навіть не заглядаючи в душі іншим, така людська особистість, як і будь-яка прекрасна річ, допомагатиме всім у силу лише свого існування. Людська особистість буде напрочуд дивовижною – настільки ж, наскільки дивовижним є мале дитя.
У своєму становленні людська особистість послуговуватиметься благами Християнства, якщо того забажає її володар; але й якщо він того не забажає, вона однаково буде розвиватися. Вона не обтяжуватиме себе минулим і не перейматиметься речами, які відбулися або не відбулися. Вона не визнаватиме жодних законів, окрім власних; жодної влади над собою, окрім влади самої себе. Та попри це, ця довершена особистість любитиме тих, хто прагнутиме надати їй сил та згадуватиме про них всує. Був таким і Христос.
«Пізнай самого себе!» – було викарбувано на воротах до античного світу. На воротах до світу сучасного буде викарбувано: «Будь самим собою!» І Христос промовляв до людини лишень: «Будь самим собою!» У цьому криється таїнство Христове.
Говорячи про бідних, Ісус всього лише має на увазі людей зі сформованою особистістю, а згадуючи багатих, має на увазі тих, у кого особистість не склалася. Ісус ходив серед людей, які, як і ми зараз, схвалювали накопичення приватної власності, і проповідував Він зовсім не те, що серед таких людей харчуватися гидкою й убогою їжею, вбиратись у рваний і вбогий одяг і мешкати в занедбаних і вбогих оселях – це благе життя, а піклуватися про власне здоров’я, добробут і гідність – це життя неправедне. За будь-яких умов це був би хибний погляд, а в сьогоднішній Британії – й поготів; адже чим далі на північ, тим більшої ваги в житті набувають матеріальні цінності, тим складнішим стає наше суспільство і тим більшими стають крайнощі розкошів і злиднів порівняно із суспільством античного світу. Ось що мав на увазі Ісус. Він мовив людині: «Тобі дана дивовижна особистість. Плекай її. Будь собою. Не гадай, що твоя довершеність постає з накопичення чи володіння дарами зовнішнього світу. Твоя чарівність криється всередині самого тебе. Щойно ти осягнеш це, то не бажатимеш більше багатства. У людини можна вкрасти матеріальне багатство. Справжнє ж багатство – ні. У скарбниці твоєї душі покояться безцінні дари, які неможливо відібрати в тебе. Тож намагайся обрати такий свій життєвий шлях, аби речі зі світу зовнішнього не завдавали тобі шкоди. І ще намагайся позбутися приватної власності. Вона є огидним заняттям, нескінченною працею, вічним злом. Приватна власність як може стримує Індивідуалізм». Слід зауважити, що Ісус ніколи не стверджував, що знедолені люди завжди добрі, а багаті люди завжди злі. Це було б неправдою. Клас багатих є кращим за клас бідних: вони моральніші, освіченіші й вихованіші. Лише один суспільний клас думає про гроші більше за багатіїв, і це клас бідняків. Ні про що інше вони й не можуть думати. У цьому й полягає прокляття бідності. Ісус же говорить про те, що людина досягає власної довершеності за рахунок не того, що вона має, і навіть не того, що вона робить, а цілковито завдяки тому, ким вона є. Так молодого багатія, який приходить до Ісуса, зображають як цілком порядного громадянина, який не порушив ані законів своєї держави, ані заповідей своєї релігії. Він цілком респектабельний – у звичному розумінні цього незвичного слова. І каже йому Ісус: «Тобі слід відмовитися від приватної власності. Вона заважає тобі досягти власної довершеності. Вона стримує тебе. Тяжіє над тобою. Твоя особистість її не потребує. Свою істинну природу й істинні бажання ти відшукаєш усередині себе, а не зовні». Ісус говорить те саме й своїм учням. Він каже їм бути собою і не перейматися постійно іншими речами. Який сенс перейматися іншими речами? Людина – істота самодостатня. Коли вона, пізнавши саму себе, виходить у цей світ, той відмовляється її приймати. Цього не уникнути. Світ ненавидить Індивідуалізм. Але це не повинно похитнути людину. Вона повинна зберігати спокій і врівноваженість. Якщо в неї хтось відбирає плащ, вона віддасть цей плащ, аби лиш показати, що матеріальні речі для неї неважливі. Якщо над нею насміхаються, вона не даватиме відкоша. Про що це свідчить? Те, що говорять про людину, не змінює її. Вона є тим, ким вона є. Громадська думка не має жоднісінької ваги. Навіть якщо інші вдаються до насилля, то не отримають насилля у відповідь. Адже це означатиме опускатися до їхнього рівня. Зрештою, навіть у тюрмі людина може відчувати достатньо свободи. Її душа може бути вільною, її особистість – непохитною, сама вона – в гармонії із собою. І, понад усе, вона не лізтиме у справи інших і жодним чином не судитиме їх. Особистість – річ загадкова. Людину не завжди можна оцінити за її вчинками. Можна дотримуватися законів, а на ділі бути негідником. Можна порушити закон і не втратить своєї пристойності. Можна бути лихим, не скоївши нічого лихого. Можна згрішити проти суспільства і водночас через цей гріх віднайти свою власну довершеність.
Згадаймо жінку, звинувачену в перелюбстві. Нам не оповідають історію її кохання, але воно, певно, було великим; адже мовив Ісус, що їй відпущено її гріхи – не через її каяття, а через силу та велич її кохання. Пізніше, незадовго до власної смерті, коли Він сидів серед своїх учнів, до нього підійшла та сама жінка й окропила голову Його дорогими пахощами. Його учні намагалися завадити їй, сказали, що це марнотратство і що гроші, віддані за пахощі, слід було віддати на допомогу нужденним абощо. Ісус не погодився з цим. Він зауважив, що матеріальні потреби Людини величезні та досить усталені, але Її духовні потреби ще величезніші й ще більш усталені, і що в мить благословення, віднайшовши власний шлях самовираження, людська особистість досягне своєї досконалості. Навіть сьогодні тій жінці поклоняються як святій.
Що ж, із Індивідуалізмом не все так однозначно. До прикладу, Соціалізм заперечує сімейне життя. Зі зникненням приватної власності має зникнути й шлюб у його нинішній формі. Це частина соціалістичної програми. Індивідуалізм це приймає і робить нормою. Він перетворює скасування юридичного обмеження у форму свободи, яка допоможе особистості повністю себе реалізувати й зробити кохання між чоловіком і жінкою дивовижнішим, прекраснішим та благороднішим. Ісус знав це. Він заперечував обов’язки сімейного життя, хоча в той час і в тому суспільстві вони мали свій характерний вияв. «Хто Мати Моя? і хто брати Мої?» мовив Він, коли сказали Йому, що ті бажають поговорити з Ним. Коли один із його учнів попросив відпустити його, аби поховати свого батька, жахливою була відповідь Його: «Зостав мертвим ховати мерців своїх!» Не дозволяв Він ані найменшого зазіхання на свободу особистості.
Так той, хто обирає життя за подобою Христа, є цілком і повністю самим собою. Він може бути величним поетом чи великим науковцем, юним студентом університету чи пастухом, що жене овець вересовим полем, творцем драм на кшталт Шекспіра[16] чи теологом, як Спіноза[17], дитиною, що бавиться в садку, або рибалкою, що закидає сіті в море. Неважливо, ким він є, якщо в ньому присутнє усвідомлення досконалості душі, що покоїться в його тілі. Усяке наслідування чужої моральності або чужого життя є злом. Нині вулицями Єрусалима повзе юродивий, несучи на своїх плечах дерев’яний хрест. Вирішивши жити серед прокажених, отець Даміан[18] став подібним Христу, бо таким служінням втілив усе найкраще, що в ньому є. Та він уподібнився Христу не більше за Вагнера[19], коли той втілив свою душу в музиці, або Шеллі, коли той втілив свою душу в пісні. Усі люди різні. Не бракує як довершених, так і недосконалих особистостей. Та якщо людина може, задовольнивши поклик до благодійності, лишитися вільною, не може вона лишитися вільною, задовольнивши поклик до пристосуванства.