Гірська долина. Тянь-Шань
Мешканцям Давнього Китаю були відомі і сухопутні, й морські дороги. Точно орієнтуватися на морському просторі їм допомагав компас, який було винайдено саме в цій країні. А китайські кораблі – джонки – не поступалися європейським суднам. За даними істориків, у Середньовіччі китайські мореплавці регулярно відвідували острови Індонезії, Філіппіни, Індію, Цейлон, доходили до Аравійського моря і берегів Східної Африки. Китайські джонки доставляли в далекі землі різноманітні товари – вироби із шовку, порцеляни, металів, а поверталися із золотом, прянощами, бивнями слонів та дорогоцінною деревиною.
Кажучи про морські подорожі давніх китайців, неможливо не згадати знамениту експедицію під командуванням Чжей Хе (чи, в іншій транскрипції, Чень Хо), євнуха при імператорському дворі. Він успішно командував під час морських переходів великим флотом, що складався з 317 судів і 27 тисяч чоловік – моряків, солдатів, навігаторів, картографів.
Флотилія пройшла вздовж берегів Південно-Східної Азії, відвідала Індокитай, острови Малайського архіпелагу, і, можливо, деякі розвідувальні кораблі досягли північно-західного узбережжя Австралії.
Ввійшовши в Індійський океан, флотилія минула Індостан, Перську затоку, Аравійський півострів і пройшла вздовж східного берега Африки. Не виключено, що при цьому мандрівники обігнули мис Доброї Надії (тоді він ще залишався безіменним, тому що лише наприкінці XV століття португальці змогли пройти із заходу цей шлях). У всякому разі, на китайській карті 1420 року цілком вірогідно показана частина південно-західного узбережжя Африки.
Усього з 1405 по 1433 рік Чжей Хе здійснив сім великих плавань. Однак вони не сприяли зміцненню торгових і політичних зв’язків Китаю з далекими країнами. Можливо, тому, що імператорів Піднебесної цілком влаштовували інші шляхи торгівлі.
Серед великої кількості географічних відкриттів, зроблених підданими Піднебесної, чи не найголовніше місце посідає розвідування торговельних шляхів, а серед них – прокладання Великого шовкового шляху, який з’єднував Китай через Центральну Азію з Європою. Цей важливий шлях протягом історії відкривали мінімум двічі.
Китайська джонка
Перше відкриття Великого шовкового шляху розпочалося завдяки китайському дипломату Чжан Цяню. Імператор У Ді (з династії Хань) у 138 році до н. е. вирішив укласти союз проти кочівників-гунів, що нападали на Китай з півночі, із правителем юечжій. Народ цей жив за Небесними горами, і туди через перевали Тянь-Шаню вирушило посольство на чолі з досвідченим дипломатом Чжан Цянем. Поблизу гірської системи посольство було атаковано гунами і захоплено в полон. Довгих десять років провів у полоні в гунів Чжан Цянь, кочуючи слідом за ними як бранець з місця на місце, перш ніж йому пощастило втекти. Втім, радість від довго очікуваної волі була передчасною. Чжан Цянь опинився в одній з долин величезної гірської країни. На щастя, він мав товариша: разом з китайським дипломатом утік гун Ганьфу, що супроводжував його впродовж наступних десяти років мандрів по пустелях і горах.
Втікачі зійшли на перевал по льодовику й опинилися на високогірній рівнині, потім знайшли спуск по ущелині, що заросла високими стрункими ялинами. Не відомо, чи довго б вони змогли протриматися в чужих землях, якби не зустріч з мирними скотарями на берегах великого озера. Чжан Цянь у своєму звіті назвав їх «усунями», зазначивши, що колись вони підкорялися гунам, але, зібравши численне військо, змогли відстояти свою волю. Це були високі на зріст блакитноокі люди, зовсім не схожі на китайців.
Озеро, навколо якого кочували усуні, вони називали Жехай, тобто «незамерзаюче тепле озеро». Усуні розповіли, що юечжі переселилися на південь, у квітучу долину великої річки. Туди і вирушив Чжан Цянь. Юечжій він знайшов, але їхній правитель відмовився від союзу з китайським імператором. Цілий рік Чжан Цянь намагався умовити його укласти угоду, але не зміг, тому рушив назад. На шляху до батьківщини він пильно розглядав річки, гірські хребти, озера. Після повернення з його слів китайський історик Сима Цянь, автор багатотомних «Історичних записок» («Шицзи»), склав опис його подорожі.
Глиняна модель човна з гробниці ІІ ст. до н. е. Китай
Втім, ця подорож була не останньою… У 127 році до н. е. Чжан Цянь перетнув Алайську долину і побачив праворуч високий гірський хребет. Він назвав ці гори Цибульними (Цинлінь), бо їхні схили вкривали зарості дикої цибулі. Далі шлях Чжан Цяня проліг через пустелю Такла-Макан до безстічного озера Лобнор, яке мандрівник назвав Соляним, бо вода в ньому була солоною. Озеро знамените своєю мінливістю: воно постійно змінює свої контури: то наповнюється водою, то перетворюється на болото.
Переборовши з неймовірними труднощами простір пустелі, Чжан Цянь вдруге опинився в полоні у гунів. На цей раз він утік через рік, скориставшись міжусобицею в племені. В полоні він одружився, і дружина втекла разом з ним. Переслідувані гунами, вони змушені були пробиратися важкодоступними шляхами, обходячи обжиті місця. Дружина загинула, і він повернувся тільки з відданим йому Ганьфу.
Чжан Цянь склав звіт про свою «подорож завдовжки в 25 тисяч лі», проте вона збереглася тільки в короткому переказі. Чжан Цянь першим повідомив китайцям про існування Каспійського (Північного) і Аральського (Західного) морів, правильно визначив, куди течуть найважливіші річки Середньої Азії. У його звіті містяться відомості про західну частину Азії аж до Перської затоки і Середземного моря. Велике значення мали також дані про Індію, що їх зібрав Чжан Цянь. До нього ця країна взагалі не згадувалася в китайській літературі. Географічним описам Чжан Цяня властива точність і конкретність.
У столиці Бактрії Чжан Цянь зустрічав купців із країни Шеньду – Індії. Серед їхніх товарів він знайшов бамбукові вироби з Південного Китаю. Ця знахідка наштовхнула Чжан Цяня на відкриття: вироби через руки невідомих посередників надходять із Китаю в Шеньду південним шляхом. А це означало, що з Китаю на захід була ще одна дорога! Чжан Цянь намітив шлях з Китаю в Індію через Бірму й Ассам, через моря Південно-Східної Азії. Через кілька століть ці маршрути стали найважливішими торговельними шляхами, що поєднали Китай з долиною Ганґу. На межі ІІ й І століть до н. е. за цим маршрутом пройшла південна частина Великого шовкового шляху зі Східного Китаю в країни Середньої і Західної Азії.
Географічні знання, що їх отримав Чжан Цянь, допомогли не тільки сучасним ученим, які вивчають історію Китаю. Вони мали також суто практичне значення: відомості, що містилися в книжці, допомогли китайському війську розгромити гунів у 120 році до н. е., відтіснити їх від кордонів Китаю і значно розширити імперію за рахунок західних земель. Імператор У Ді завоював країну усуней, що стала західним форпостом Піднебесної. Уже по звільненій від гунів території Чжан Цянь на чолі війська здійснив перехід через Небесні гори і вийшов до озера Жехай (нам з вами більше знайома його тюркська назва – Іссик-Куль, що в перекладі означає «гаряче озеро»).
Перехід через Центральну Азію від Тянь-Шаню до кордонів Китаю був останньою подорожжю Чжан Цяня. Помер він, очевидно, в 112 році до н. е. А десять років по тому кордони Китаю розширилися до Усуня і Даваня, і на землях, що їх відкрив для Китаю Чжан Цянь, було засновано чотирнадцять нових провінцій.
Великий шовковий шлях, що відіграв величезну роль у зближенні Європи й Азії, проіснував близько ста років. Потім він був занедбаний і відродився після подорожі іншого китайця – Чань Чуня в 1221–1223 роках.